Читати книгу - "Претенденти на папаху, Олег Федорович Чорногуз"

Але цього разу Стратон Стратонович не імітував французького курдупеля, а йшов широким кроком стройового офіцера, віддаючи честь своєму двійникові у сірій папасі, що по-дружньому посміхався до нього із дзеркала, виготовленого на Ірпінській меблевій фабриці.

Фіндіпошівський водій Антоша сьогодні порушив з дозволу Стратона Стратоновича графік і прибув під особняк на дві години раніше, ніж завжди. У райвійськкомат, де Ковбик перебував на обліку, йому належало з'явитися на одинадцяту годину, але він запланував по дорозі заїхати ще у воєнторгівський магазин, щоб глянути, чим відрізняється полковницька папаха від генеральської. Ковбик, чесно кажучи, мало вірив у те, що йому й справді присвоять якесь високе військове звання, але був певний: коли напередодні свята тебе викликають у військкомат, то це або вручити орден, або ж для присвоєння чергового військового звання. Третього не дано.

Ковбик наказав Антоші під'їхати під самісінький гарнізонний магазин, дивуючись, чому біля його дверей немає звичної штовханини. Виявилося, що магазин зачинено на ремонт.

— Це вже невдача, — пробурмотів сам до себе Стратон Стратонович і наблизився до вітрини.

У вітрині з викладкою погонів для різних звань і родів військ непорушно сидів вилицюватий, з широкими, як генеральська бекеша, плечима й жовтим обличчям манекен і, підморгуючи підбитим оком, неприємно посміхався. На його голові хвацько, хоч трохи й прим'ято, умостилась каракулева папаха, однак важко було визначити, чия вона — полковницька чи генеральська.

Стратон Стратонович кілька разів обійшов крамницю, переконався, що нікого поблизу немає, і присів навпроти папахи з таким розрахунком, ніби вона вже не на голові манекена, а на його, Стратона Стратоновича, чуприні. Він роздивлявся своє відображення у вітрині навпроти і прицмокуючи язиком, думав: «А чого?! Не такий уже й поганий з мене генерал вийшов би!»

Рипнули двері, і на порозі магазину з'явилася жінка у форменій одежі продавця.

— Ви щось хотіли? — запитала вона, переводячи погляд з папахи Стратона Стратоновича на його черевики на високому ходу.

— Папаху, — трохи ніяковіючи, відповів Стратон Стратонович.

— Вам генеральську чи полковницьку? — поцікавилася продавщиця.

— Та вже генеральську, — не моргнувши оком, збрехав Ковбик.

— Генеральських тепер обмаль надходить, — спокійно пояснила вона, очевидно, сприймаючи Стратона Стратоновича за переодягненого в цивільне генерала.

— А це ж чому?

— Рідко кому тепер генералів дають. А може, генерали шиють самі, десь в ательє. У нас зараз всього одна. Та й та у вітрині. Вам який розмір?

— Шістдесятий, — відповів Ковбик.

— Приїжджайте після свят, спробуємо щось зробити…

Ковбик сердечно подякував і подумав: «Тепер нижче генерала мені не можна. Добра ознака, якщо вона мене за генерала сприйняла!»

По-військовому гордо він сів у «Волгу» і скомандував:

— У військкомат!

А перед очима його застигли вишикувані по команді «струнко» ряди солдатів та офіцерів…

Перед вітровим вікном автомобіля бігла назустріч така блискуча й опукла від ожеледі автострада, що Ковбикові здавалося, ніби вони їдуть по збільшувальному склі. Падав противний і важкий, як мокра вата, сніг. Він опускався на це скло й тут же примерзав, роблячи автостраду ще слизькішою, неприємною навіть на око. Паркани, стовбури дерев — усе було обліплене снігом, схожим на свинячий холодець. Гальмуючи, автомобілі виробляли неймовірні вихиляси. У ворона, що довірливо опустився на дзеркальну поверхню, підкошувалися від несподіванки лапки, і він падав. Хотів розбігтися, щоб знову злетіти, але лапки розповзалися в різні боки, й він тикався дзьобом в асфальт, як п'яний Грак носом у землю.

Від того видовища і важкого передчуття тіло Ковбика навіть під французьким кожушком із штучної шкіри й хутра покривалося сиротами.

Антоша з вічно припухлою від сну пикою, вибалушивши очі й витягши вперед шию, мчав автострадою з такою швидкістю, ніби на його шинах стирчали металеві шипи, що грізно врізалися в засклений ожеледдю асфальт.

— Що ви, як в'юн, серед тих машин викручуєтесь! — гнівався Ковбик. — Куди ви женете? Хто вас у шию б'є? На той світ ще встигнемо…

Антоша перейшов, не гальмуючи, на нижчу швидкість і відказав:

— А який руський не любить швидкої їзди?

— Який же ви руський? — гмукнув Стратон Стратонович.

— Не француз же, — знизав плечима Антоша, натякаючи на шефа, який після повернення з Франції почував себе мало не французом, хоч збоку цього не було видно.

— Ну-ну! — запаливши цигарку, пахкав димом Ковбик, придивляючись до Антоші: вже прокинувся той чи ще спить десь усередині.— Ви б ото краще язика прикусили….

На сонному обличчі Антоші чітко відбилися рожеві візерунки — точнісінько такі, якими були уквітчані чохли Ковбикового автомобіля.

— Ви б з дому подушку брали, чи що, — порадив Стратон Стратонович.

— А нам і на сидінні непогано.

— Так деформуєте ж обличчя…

— Обличчя — не автомобіль, рихтовки не вимагає.

Антоша за словами у кишеню не ліз. За це його Ковбик трохи любив, а трохи ненавидів. Любив за те, що хоч і сонний, але водій справний, а ненавидів за те, що там, де треба було б, може, й промовчати, патякав, а там, де потрібно щось і сказати, мовчав.

У військкоматі вони довго не затрималися. Ковбик вийшов не з дверей, куди увійшов, а з воріт, звідки викотив величезний автомобіль, схожий на гібрид броньовика з амфібією. Антоша тільки глянув на Стратона Стратоновича і зрозумів, що сьогодні «лівих» рейсів йому не бачити. «Триматиме під вікном», — подумав він, а вголос запитав:

— У «Фіндіпош»?

— А куди ще?! — зле кинув Стратон Стратонович. — До командуючого округом сьогодні не поїдемо.

Стратон Стратонович поважно, але трохи пригнічено вийшов з машини. Йшов чітко і рівно, так, ніби його ходою командував тепер хтось із старших од нього за званням. Папаха й високі підбори і справді робили його набагато вищим в очах інших. Але за останній тиждень, відтоді, як одягнув папаху, Стратон Стратонович зненавидів кінотеатри, де кожний безцеремонно