Читати книгу - "Загадка старого клоуна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
…Того вечора я довго не мiг заснути.
Я лежав на своїй розкладушцi бiля вiкна, дивився на всiяне зорями небо i думав. Думав про того уявного Єлисея Петровича, доброго симпатичного лiсовика-iнспектора по Києву та Київськiй областi, який допомагає нам з Чаком мандрувати у далекi минулi часи. Яка дивна, яка незбагненна рiч людська уява! У нiй однаково яскраво живе й те, що в життi є, що траплялося, i те, чого немає, що не траплялось i трапитися нiяк не могло.
Минулого лiта, коли я ото перечитав усього Дюма, що був у нашiй сiльськiй бiблiотецi, як розбурхалася тодi моя уява! Жах!… То була просто якась повiнь фантазiї, якесь стихiйне лихо.
Скiльки благородних подвигiв я звершив!
Скiльки пiдступних, пiдлих ворогiв проштрикнув я своєю шпагою!
Вiд скiлькох нещасть урятував руду графиню Гафiйку Остапчук iз сьомого класу!
Загадковий i всемогутнiй, як граф Монте-Крiсто, я вершив свої подвиги таємно й безкорисливо, залишаючись для графинi Остапчук невiдомим iнкогнiто.
Менi навiть на думку не спадало тодi, що граф Монте-Крiсто, можна сказати, з Києва…
Гафiйка Остапчук стояла на осоннi, прикривши очi долонею, i дивилася на мене.
Я вiдчував себе винним перед нею.
Несподiвано в уяву мою увiрвалася Туся Мороз.
У довгому бiлому королiвському платтi, вона сидiла на трапецiї пiд куполом цирку i загадково усмiхалася менi…
"Один дурний кине сокиру в воду — десять розумних не знайдуть", — нi з того нi з сього згадалося чогось дiдове Грицькове.
I ще: "Упав у сон, як сокира в воду".
Далi я вже не пам'ятав нiчого. Я заснув.
РОЗДIЛ XIII
Несподiвана радiсть. — Iгор переживає. — Ми вирушаємо у подорож до куренiвських запорожцiв. — Брати-домiнiкани.
Сьогоднi Сурена в школi нема. Сьогоднi в нього зранку зйомочний день.
Уже на першому уроцi я вiдчув — знову щось у класi сталося. До того ж щось, пов'язане зi мною. Дiвчата перешiптувалися, позирали у мiй бiк i стиха ойкали, прикриваючи долонями роти. Хлопцi теж дивилися якось не так, як завжди. А Iгор Дмитруха сидiв похмурий i сердито зиркав на мене спiдлоба, наче я був у чомусь винен перед ним.
Отакої! Сам мене ображає на кожному кроцi ще й дметься, як жаба на купинi.
Я не знав, що й думати.
"А може, — раптом майнуло в головi, — може, вони про щось дiзналися?…"
Але як вони могли дiзнатися? Як? Бачили мене разом з Чаком? Ну й що? А Єлисея Петровича не могли вони бачити. Не могли! Бо вiн уявний.
Весь перший урок я ламав собi голову. А на перервi все з'ясувалося.
Коли ми, гублячи свої речi, перебiгали з одного кабiнету до iншого, Туся Мороз не витримала й зашепотiла, озираючись:
— Ой! Слу-у-уха-ай! Таке сталося! Таке сталося! Учора пiсля урокiв Сурен по секрету сказав Льонi Монькiну знаєш що? Жах! Виявляється, Сурен по-вiрменському знаєш що? Муха! Уявляєш? Муха! "По-вашому, — каже, — муха робить «дз-з-з», а по-нашому «с-с-с-с». Тому й називається — с-сурен". Уявляєш? А Iгор тебе при ньому… увесь час… Уявляєш? Так незручно! Iгор тепер теж переживає. Жах!
— Ги-ги! — якось само собою реготнуло у мене всерединi. Так от чому тодi Сурен подивився на мене дивно i не сказав нiчого!
Сурен — муха! Го-го!
Наче тепла хвиля огорнула мене i пiднесла вгору.
Iгор переживає. Ну й хай! Хай переживає, карабас!
А я не переживав хiба, як вiн мене увесь час Мухою дражнив?
Не переживав? Дз-з-з-з… Хай йому тепер подзикає! Хай йому посвербить, як менi свербiло! Хай!
"Який «добридень», таке й "доброго здоров'я", — каже мiй дiд Грицько.
Авжеж, незручно! Авжеж!
Сурен!
Такий хлопець! З Вiрменiї приїхав. У кiно знiмається. I взагалi…
А тут йому якийсь, вибачайте, Дмитруха пiд самiсiнький нiс мухою дзижчить, дражниться.
Авжеж, незручно! Є чого переживати. Є!
Як мало треба людинi, щоб у неї став гарний, веселий настрiй.
Я озирався навкруги, i всi навколо здавалися менi такими симпатичними. I добрими. I хорошими. Навiть отi Спасокукоцький та Кукуєвицький, якi ще вчора дошкульно дражнили мене, вислужуючись перед Iгорем Дмитрухою. Я вже простив їм. А набурмосеного Iгоря Дмитруху менi вже було жаль. Так же вiн старався подружити з Суреном, так же обiймав його за плечi… Ну, де ж, де ж йому було знати, що Сурен по-вiрменському означає «муха»… Бiдний Iгор!
Туся Мороз дивилася на мене й усмiхалась. Очi її свiтилися через окуляри. Вона радiла разом зi мною. I менi було це дуже приємно. I я ще раз подумав, що вона схожа на Терезу.
Менi дуже захотiлося розказати їй про Чака i про мої з ним надзвичайнi мандрiвки, їй однiй. Але я стримавсь. Я не мав права. Це була не тiльки моя таємниця. Це була таємниця й старого Чака.
Ми домовились зустрiтися з Чаком о четвертiй на площi Богдана Хмельницького, у тому самому скверику, бiля мiдного лева. Чак знову працював чогось у Лiтературному музеї.
Я трiшечки припiзнився, хвилин на десять. "Засидiвся на стартi", — як кажуть спортсмени. Бiльше, нiж сподiвався, просидiв над уроками. Не виходила в мене задачка. А я хлопець упертий, не люблю, коли в мене щось не виходить. I поки ту кляту задачку не додушив, вiд столу не встав.
Поряд з Чаком на лавцi сидiв Єлисей Петрович, пiд пахвою в якого була книжка, але вже iнша- "Вечори на хуторi поблизу Диканьки" Миколи Васильовича Гоголя.
— Вибачте, здрастуйте, я… — пiдбiгаючи i ледве переводячи подих, почав я, але Єлисей Петрович перебив мене:
— Знаю! Не виходила задачка, але ти її додушив. Молодець! Привiт!
— А… звiдки ви знаєте? — розгублено спитав я.
— Ну-у, — ображено схилив голову набiк Єлисей Петрович i глянув на Чака, наче запрошуючи його у свiдки.
I я вiдчув незручнiсть, згадавши, з ким маю справу.
— Вибачте, я просто не подумав.
— Отож-то! — напутливо мовив лiсовик. — Ну, ходiмо швидше. А то в мене не так-то й багато часу.
Ми сiли на вiсiмнадцятий тролейбус i поїхали на Куренiвку.
Єлисей Петрович знову вмостився вгорi на поручнях i розкрив Гоголя. Глянувши на мене вниз, вiн погладив сторiнку рукою i сказав:
— Прекрасний письменник! Здорово про нашого брата пише. Завжди з захопленням перечитую.
Всю дорогу вiн реготав, аж стогнав вiд задоволення. Ми зiйшли бiля Парку iменi Фрунзе.
— Ну, давайте точнi данi, — сказав Єлисей Петрович. — Бо я iсторiю не дуже добре знаю, можу наплутати.
— Нам потрiбен предок отого Хихинi, козак-запорожець Тимоха
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка старого клоуна», після закриття браузера.