Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

мене або страшним і небезпечним, або убивчо-яловим. Утримати в собі цікавість, творчий стимул, протистояти процесові яловіння, нудьги, — ось найважливіше та найпильніше для мене завдання. Без того перцю життя я потраплю в летаргію смерті — за життя. Мистецтво призвичаїло мене до своїх подразників і гострих сенсацій. Моя нервова система має вибагливість і делікатність, яка не доросла до вимог життя, позбавленого санкції мистецтва. Боюся, що наступний рік шкільної праці мене вб'є. Коли я ще був молодшим і жвавішим, то міг це якось витримати. Тепер воно мені виходить горлом. Може, на противагу тому чавильному валкові школи зажити розпусти? То вже мені спадало на думку. Але то мене надто нервово разить і виснажує — в таких важких і небезпечних умовах, які я тут маю: маленьке місто — учитель. Щоб мати змогу творити, я мусив би мати особливо добросердний і сприятливий клімат довкола себе — добру віру в себе, тишу, безпеку… Я тепер більш зрілий і багатий, ніж тоді, коли писав Цин. крамниці. Не маю вже тільки тієї наївності, тієї безтурботності. Я не відчував тоді за собою жодної відповідальності, жодного тягаря, писав для себе. То велике полегшення. Я добре розумію, що такий собі Берент[292] не читає жодної критики про себе, уникає преси. Він витворює собі штучну самотність, порожнечу, в якій творить. Це потрібно. То правда, що у Варшаві я не мав би тієї творчої самотності. Але зате мені б не загрожувала та смерть від нудьги, знудження, жахливе блювотиння від безплідності життя. Через певний час я сховався б у тишу, щоб писати. У тому, що я кажу, можна зауважити чимало суперечностей, але Ви мене зрозумієте, якщо вдумаєтеся в моє становище.

Може, Ви б могли мені позичити десь Гусерля[293] (німецький філософ). Може, я попрошу Віткевича. Взагалі, я б хотів абонуватися в якійсь великій варшавській бібліотеці, яка висилає книжки у провінцію. Чи, може, краще те зробити у Львові?

Чи Ви в мені не розчарувалися? Чи будете ще щось для мене робити? Я це відчуваю, знаю, і Ви не мусите мене переконувати, що Ви дуже хотіли мені допомогти. Ви тепер єдина, хто в цьому справді зацікавлений. Пам'ятайте про мене і невдовзі відпишіть.

Сердечно вітаю.

Бруно Шульц

30 VIII 1937

91

Дорога Пані Ромо!

Після повернення з Варшави у мене увесь час був якийсь період затишку та спокою. Побачення з Юною, замість роздратувати й обурити мене, якось мене заспокоїло. Я знайшов її цілком умиротвореною, погодженою з фактом розставання, і це мене протверезило, її вартість для мене більшає або меншає залежно від вагань, яких зазнають мої уявлення про її прив'язаність до мене. Оскільки ту справу нелегко вирішити, і вона й надалі показується мені в різних аспектах — залежно від спогадів, які мені спадають на гадку, — то моя депресія і жаль усе ще лежать причаєні та готові до стрибка. Зараз, ск. мені подумалося, що її спокій міг бути удаваний, це може бути поза, продиктована чи то гордістю, чи то імперативом самоконтролю. Але байдуже.

До мого доброго самопочуття спричинилося — прошу не сміятися з мене — Ваше ясновидіння чи інтуїція, яка провістила продуктивний для моєї творчості період. Чи Ви пригадуєте? До того додалося ще якесь внутрішнє відчуття повноти й потенціалу, володіння достатніми ресурсами і резервами. Позаяк я тепер постійно думаю про переклад на якусь європейську мову, мені спало на думку написати якусь річ одразу німецькою мовою. Я це частково втілив і почав писати німецький твір (маю вже понад 20 стор. зошита)[294]. Донині я був ним досить задоволений, сьогодні вперше стався напад сумніву, який мені загрожує отруєнням цього починання. Але, може, ще його врятую. Мова не завдає мені особливих труднощів, я рухаюся в ній із майже цілковитою свободою, але твір страждає від певної нездатності до остаточного зусилля, до новаторської меткості — засадничої хвороби, від якої тепер потерпає моя творчість. Допіру після того, як перепишу, зможу зрозуміти, чи річ чогось варта.

На моє exposé про Цинам. крамниці[295] не маю з Італії жодної відповіді. Це мене дивує і засмучує. Пропозиція надійшла від італійської сторони і була д. тепла[296]. Чому ж тепер на два листи жодної відповіді? (Я, мабуть, розповідав Вам про ту пропозицію?)

Що у Вас чутно? Чи Ви все ще такі запрацьовані? Чи й далі годі уникнути ліквідації Вашого бюро, про яку Ви розповідали? Чи маєте Ви вже якісь плани або перспективи? Як Ви почуваєтеся? Чи бачитеся з кимось? Чи бачилися Ви зі Штурмом? Рівночасно я пишу про Вас Ґомбровичу. Сподіваюся, що мені вдасться організувати якесь зближення між вами. Але він зараз чомусь нездужає, і не у кращій формі.

Я хотів би отримати незабаром від Вас кілька слів, дізнатися, як Вам ведеться зовнішньо та внутрішньо. Чи напишете Ви мені?

Дуже сердечно вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 29 IX 1937

92

Дорога Пані Ромо!

Мені не щастить із Ґомбровичем. Він тепер зазнає якихось депресивних станів і уникає людей. Ґомбрович пообіцяв мені, що, коли чутиметься краще, зателефонує до Вас. Мені написав також Віткаци. Він порвав із Ґомбровичем, натомість помирився з Марусею Каспрович[297], у котрої тепер часто буває. Він радить мені цілковито змінити тематику «з метою розтягнення яйцепроводу, щоб вчинити остаточне сім'явиверження». Але прошу Вас, не цитуйте йому цю фразу, бо буде мене звинувачувати в неделікатності, хоча тут ідеться про мою, а не його потенцію.

Я вже доволі давно закінчив мою німецьку новелу[298], але переписування йде вкрай повільно через різні інші заняття і малу певність у написаній речі. То буде доволі довга річ, тематикою споріднена з Санаторієм Під Кл.

На жаль, із тією італійською пропозицією поки що якось тихо, жодної відповіді на моє exposé про Крамниці двома мовами. Трапилося це за посередництва п. М. Хазен[299], піаністки, з якою я познайомився в Закопаному, і яка має шалені знайомства у світі.

Чому Ваше самопочуття таке лихе? Що б могло Вам дати трохи спокою та внутрішньої стабільності? Як Вам пасує з підрізаним волоссям? Тішуся, що Ви закінчили заміну. О, якби Ви могли заробити трохи грошей, щоб виїхати на кілька тижнів за кордон. Я про це також мрію. Про Юну я останнім часом не згадую. Минулого тижня я зазнав такого сильного нападу родинного гніву, що подумав уже, що цим разом таки відокремлюся від них і оселюся осібно. Якось знову все полагіднішало,