read-books.club » Сучасна проза » Біографія випадкового чуда 📚 - Українською

Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Біографія випадкового чуда" автора Таня Малярчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 35 36 37 ... 54
Перейти на сторінку:
двоє чоловіків затягли її в темний двір, збили з ніг і копали по нирках. Картонну таблицю з «Правилами життя…» порвали на дрібні клапті. Протягом навчально-виховної процедури нападники мовчали, тільки важко сопіли. А наприкінці, коли Лєна вже була недалека до втрати свідомості, один із чоловіків сказав:

— Будеш далі виступати, прикандичимо.

Удруге Лєну побили після її виступу на місцевому радіо. Це було якраз пізньої осені, напередодні чергової планової атаки ЖКГ. По радіо Лєна повідомила про вилов і закликала мешканців міста не лягати спати, а чергувати на вулицях. На диво, багато хто так і зробив. Сама Лєна підстерегла «бобік» із гицлями і цвяхом проштрикнула шини на колесах.

Тоді били вже не тільки по нирках, а всюди. І не у безлюдному дворі, а просто на вулиці, серед білого дня. Нападників було четверо, вони ховали свої лиця під капюшонами. Ніхто з численних свідків за Лєну не заступився. Люди понуро відводили погляд і швиденько проходили повз, згадуючи при цьому, ймовірно, все тих же дітей, яких треба кормити.

Після побоїща Лєна ледве добрела до гуртожитку і надовго зачинилася в душовій кімнаті. Дивилася у дзеркало на своє синє тіло і думала про тих, хто це тіло побив. Я не розумію, казала вона потім, як можна вдарити іншу людину, бо вона заважає тобі вбивати тварин. Це якось нелогічно і неправильно — бити за можливість убивати.

Те, що відбулося потім, ніде не задокументовано і ґрунтується суто на чутках. Відтворена історія могла би виглядати так.

Пізно ввечері у п’ятницю Лєна пішла в боксерський клуб «Червона рута». Цей клуб формально належав університетові, там щоп’ятниці тренувалися Лєнині однокурсники, студенти факультету фізичного виховання. Неформально ж він був власністю одного з найвідоміших за всю історію Сан-Франциско кримінальних авторитетів на прізвисько Монах.

Лєна прийшла в клуб і сказала головному тренерові:

— Я хочу поговорити з Монахом. Як мені його знайти?

Монаха мало хто бачив особисто, але всі про нього чули й усі його боялися. Він починав, як і більшість бандитів на початку 1990-х, з рекету та дрібного розбою. Потім поступово почав кришувати базари і на кінець 1990-х узяв під абсолютний контроль місцевий горілчаний бізнес.

Про Монаха говорили, що він був жорстоким, але принциповим. З одного боку, він постачав Сан-Франциско артефактною горілкою, із другого — не пускав у місто торгівлю наркотиками і людьми. Монах казав, що горілка — це індикатор морального і матеріального стану суспільства. Її п’ють не тому, що вона є, а тому, що немає нічого іншого. Ані роботи, ані віри, ані майбутнього. Коли з’явиться хоч одне з трьох, горілку не питимуть. Тому Монах не вважав своє заняття гріхом і тому, власне, називався Монахом — хранителем святого у темному бездуховному міжчассі. Казали, що він побудував у місті кілька церков і деколи інкогніто приходив туди поспівати в хорі. Любив співати. Казали також, що не Монах сповідався священикам, а священики йому.

На місцевому спиртзаводі ще донедавна на честь Монаха виготовляли шістдесятивідсотковий бальзам із такою ж назвою, був він буро-червоного кольору і мав дивний терпкий запах, можливо, терновий. Рецепт бальзаму зберігався в суворій таємниці. Напій зняли з виробництва того ж дня, коли Монах разом із боксерським клубом «Червона рута» злетів у повітря внаслідок вибуху невстановленого походження.

Головний тренер боксерського клубу, голова Монахової охорони, спершу аж розгубився, почувши Лєнине прохання.

— Тобі жити надоїло? — спитав просто.

— Ні. Навпаки. Дуже хочу жити. — Лєна скинула сорочку і показала тренерові синю від побоїв спину.

— Ого, тебе хто так?

— Є добрі люди. Дайте мені поговорити з Монахом. П’ять хвилин, не більше.

— Говори зі мною, — сказав тренер, — Монах не приймає скарг від населення.

— Я не буду скаржитися. У мене діло є.

— Говори або йди звідси!

Тоді двері кімнати поруч раптово відчинилися і звідти почувся хрипкий моторошнуватий голос: «Нехай зайде».

Монах справді не приймав скарг від населення, але іноді, коли йому було нудно, робив винятки, списуючи їх на добрий настрій і поліпшення карми.

Лєна зайшла до таємної кімнати. Монах сидів у темному кутку в товаристві чотирьох бугаїв, його обличчя не було видно. Коли Лєна почала говорити, її голос тремтів.

— Добрий день. Мене звати Лєна.

Монах мовчав.

— А вас звати Монах. Я про вас багато чула. Ви споюєте і вбиваєте людей.

Монах тихо розсміявся і вільготно розкинувся на кріслі. Тоді в темряві зблиснули його золоті зуби. Ці зуби були знані на все місто. Казали, що Монах, вставляючи їх, дозволив вирвати собі здорові. Ніби тому, що вважав нерви в роті зайвими.

Лєна говорила далі:

— І я не проти. Люди мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й народжуються, щоб робити вибір. Тоді видно, ким вони є насправді.

— Мені подобається твоя теорія, — сказав Монах.

Лєна посміливішала:

— Я не вірю, що є зло, яке мусить бути покарано, але вірю, що є безсовісні люди, яких можна перевиховати. Вони не злі, а просто безсовісні. Совісті не мають ті люди, які з невідомих причин забули, що вони смертні. Коли їм про це нагадати, вони можуть стати кращими.

— Що ти хочеш?

— Хочу, щоб ви мені допомогли.

— Моя допомога багато коштує. Що ти можеш мені дати?

— Нічого, — чесно сказала Лєна. — Я нічого не маю.

Монах знову розсміявся. Лєна його розважала. Вона торохтіла:

— Є два види слабкості, пане Монах. Слабкість через нікчемність і слабкість через невинність. Мені не шкода тих, що слабкі, бо нікчемні. Але слабких, бо невинних, треба захищати. Це місія моя… і ваша.

— Моя? Чого ти так вирішила?

— Бо ви такі самі, як я. Хоч і маєте багато, але насправді не маєте нічого. І, так само, як я, скоро вмрете.

Монах посерйознішав. Тут він міг би наказати підвісити Лєну за ноги до люстри і протримати так до самого ранку, бо, подейкували, він часто підвішував тих, хто його нервував. Лєна чекала.

— Кажи, що ти хочеш, — сказав врешті Монах, — але будь обережна. Якщо те, що ти скажеш, мені не сподобається, матимеш проблеми.

Лєна виструнчилась посеред темної кімнати, ніби зараз декламуватиме поему на всеукраїнському конкурсі читців.

— Допоможіть мені покарати тих, хто вбиває у місті бездомних собак!

У кімнаті запала тиша. Бугаї готувалися прибрати Лєну з-перед

1 ... 35 36 37 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографія випадкового чуда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біографія випадкового чуда"