Читати книгу - "Дон Кіхот"

список моїх нещасть, я обмину мовчанкою всі засоби, яких він уживав, щоб показати свої почуття. Він робив щедрі подарунки моїм родичам і засипав їх різними милостями; щодня на нашій вулиці було свята та веселощі, а вночі серенади не давали нікому спати; листів, що невідомо яким способом потрапляли мені в руки, не можна злічити; вони містили в собі силу любовних признань та пропозицій, і літер у них було менше, ніж присягань та обіцянок.

Все це не тільки не пом’якшувало мого серця, але навіть знемилосерджувало мене, немов він був мій смертельний ворог. Разом із тим залицяння дона Фернандо не здавалися мені образливими, а намагання його — надмірними. Навпаки, я відчувала певне задоволення, знавши, що мене кохає та цінує такий вельможа. І компліменти в його листах не сердили мене, бо, здається мені, найбридкішим жінкам і тим подобається, коли їх називають красунями.

Проти його заходів я ставила свою порядність, раз у раз пам’ятаючи поради своїх батьків, що вже знали про залицяння Фернандо. Та він його й затаювати не хотів. Батьки вказували на нерівність мого і дона Фернандо становища, зазначали, що коли я яким-небудь способом спроможуся дати йому відсіч і примушу його відмовитися від недоречних претензій, то вони зараз же одружать мене з ким я сама захочу. Ці обіцянки й справедливість їхніх зауважень зміцнювали мою невблаганність, і я ніколи не сказала дону Фернандо й слова, яке дало б йому право сподіватися здійснити свої бажання хоч би в найдальшому майбутньому.

Кінець кінцем, дон Фернандо довідався, що мої батьки, щоб позбавити його всякої надії володіти мною, гадають оддати мене за іншого, який був би ще одним моїм оборонцем. Ця новина, або тільки підозра, примусила його зробити те, про що ви зараз почуєте. Однієї ночі, коли я була в своїй опочивальні, а всі двері були зачинені, не знаю вже й не уявляю як, серед усіх цих огорож та охорон і в самотності мовчанки та відлюддя, я побачила його перед собою. Це так вразило мене, що у мене потемніло в очах. Я не в силі була крикнути, та він і не дав би, думаю, зробити це, бо зараз же кинувся до мене і, схопивши в обійми, почав говорити таке, що я просто не розумію, наскільки брехня може бути майстерна, а доводи її здаватися правдою.

Дон Фернандо взяв ікону, що була в моїй кімнаті, і поставив її, як свідка наших заручин. Надзвичайно переконливими словами, супроводячи їх незвичайними присягами, він дає мені слово честі одружитись зо мною. Він кілька разів повторював свою присягу й кликав на себе тисячі прокльонів, якщо не додержить слова.

Перед відходом дона Фернандо я сказала йому, що тепер я його і таким самим способом він може бачитись зо мною щоночі, доки захоче з’ясувати всім свій намір. Але він прийшов лише наступної ночі й більше не з’являвся. Я не бачила його ні на вулиці, ні в церкві більше як місяць і марно кликала його до себе.

Ці дні й ці години, пригадую, були надзвичайно важкі й сумні для мене. Пригадую, що тоді ж мене почав брати сумнів щодо правдивості присяги дона Фернандо. Пригадую також, я була змушена стримувати сльози й стежити за виразом свого обличчя, щоб батьки не спитали пре причину мого сумного настрою, а я не почала брехати. Але все це разом скінчилося — я втратила свою стриманість, забула про честь та обачність і виявила всі свої таємні думки. Трапилося це тому, що невдовзі між людьми у нас почали ширитись чутки, ніби дон Фернандо в сусіднім місті взяв за себе дівчину надзвичайно вродливу й дуже доброго роду, хоч і не таку заможну, щоб придане дозволяло їй мріяти про такого вельможного чоловіка. Казали, що звуть її Люсінда, і переказували навіть про дивні події під час її одруження.

Почувши ім’я Люсінди, Карденіо зіщулився закусив губу, насупив брови, і незабаром з очей у нього ринули потоки сліз, але це не спинило Доротеї (так звали дівчину), яка вела своє оповідання далі.

— Ця сумна новина дійшла й до мене, але, замість того, щоб охолодити моє серце, запалила його таким гнівом і шаленством, що я мало не вибігла на вулицю кричати про зрадництво та підступництво, з якими повелись зо мною. Та я стримала свій гнів і надумала тієї ж ночі зробити те, що й зробила — вбралася в цю одежу й пішки подалась до міста. Мене несло туди бажання якщо не перешкодити тому, що я вважала за зроблене, то принаймні спитати в дона Фернандо, як насмілився він поводитися так зо мною. За два з половиною дні я була вже там, де хотіла, і, входячи до міста, спитала, де будинок батьків Люсінди. Перший, до кого я звернулася, відповів мені більше, ніж я бажала б почути.

Він розказав мені, де той будинок і про все, що сталося під час заручин Люсінди, — а чутки про це набули вже розголосу на ціле місто. Він розповів мені, що тієї ночі, як дон Фернандо заручився з Люсіндою, молода, давши згоду бути йому дружиною, раптом зомліла. Дон Фернандо, розстібнувши їй убрання, знайшов у неї на грудях листа, де вона писала, що не може бути дружиною Фернандо, бо заручена з якимось Карденіо. Цей Карденіо, казав він, був значний пан із того самого міста, здавна її кохав, і Люсінда дала згоду Фернандові тільки з покори своїм батькам. У листі було написано також, що Люсінда має вкоротити собі віку зараз же після шлюбу, і доказом цього був кинджал, що його знайшли в неї під одежею.

Дон Фернандо, дізнавшись про це і вважаючи, що Люсінда обдурила й поглузувала з нього, кинувся до неї і хотів убити тим самим кинжалом, і неодмінно зробив би це, якби його не стримали присутні. Фернандо після цього зник, а Люсінда, отямившись другого дня, сказала батькам, що справді була заручена з Карденіо. Довідалась я також, що Карденіо був при цім і, побачивши її зарученою, — чого він ніколи не сподівався, — в розпачі покинув місто й залишив їй листа, де гірко дорікав їй за вчинену йому кривду й писав, що їде туди, де люди не бачитимуть його. Про все це хутко дізналось усе місто, а згодом за кілька днів усі довідалися, що Люсінда зникла з дому і що одурілі батьки не можуть знайти її.

Живучи в місті й