Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

Але цей корабель не був повністю мертвий, на його борту почався рух. Мерехтливе світло з’явилося в каюті для спостереження, потім воно заблимало крізь розчинений повітряний шлюз. Де є світло, там досі можливе життя.

Потім рух на кораблі активізувався. Тіні миготіли в блакитному світлі всередині повітряного шлюзу, і щось випливло у відкритий космос.

Циліндричний об’єкт, грубо обмотаний тканиною. Після першого виплив другий, усього три. Вони шугонули від корабля зі значною швидкістю і скоро відійшли на сотні метрів геть.

Минуло півгодини — і з повітряного люку виринуло щось значно більше. Одна з космічних капсул випливла в космос. Дуже обережно вона кружляла навколо корпуса й нарешті наблизилася до опори антени. З’явилася фігура в скафандрі, кілька хвилин вона працювала нагорі, потім повернулася до космічної капсули. Через якийсь час космічна капсула повернулася до повітряного шлюзу, на кілька хвилин вона забуксувала перед входом, наче їй було важко прослизнути всередину без чиєїсь допомоги, яку вона мала раніше. Та й зараз, ударившись раз чи двічі об бортики, вона повернулася в гараж.

Потім цілу годину нічого не відбувалося, три зловісні згортки вже давно зникли з поля зору, вони самотньо відпливали далі від корабля.

Потім повітряний шлюз зачинився, розчинився й зачинився знову. Трохи згодом блакитне світло всередині зникло, його замінило світло набагато яскравіше. «Діскавері» повертався до життя.

Тепер з’явився навіть кращий знак. Велика тарілка антени, яка вже чимало годин поспіль не виконувала своєї функції, спрямована на мертвий Сатурн, знову почала рухатися. Вона повернулася в бік задньої частини корабля, дивлячись назад понад паливними баками та сотнями квадратних метрів плавників-радіаторів. Антена підіймала свою голову, достоту як соняшники повертаються до Сонця.

Усередині «Діскавері» Девід Боумен ретельно наводив антену на півмісяць Землі.

Без автоматичного контролю йому доводилося наводити промінь уручну, і він не міг зафіксувати його надовго, але принаймні він мав тримати напрям протягом кількох хвилин. Тепер не було жодних відхильних імпульсів, які розвертали антену від Землі.

Боумен почав доповідати своїм колегам на рідній планеті. Мине ще година, доки його слова дістануться туди й Центр керування польотом дізнається, що трапилося. І мине ще дві години, поки до нього дійде їхня відповідь.

Важко навіть уявити, яку ще відповідь можуть надіслати із Землі самотньому мандрівникові в космосі, окрім тактовного й співчутливого «Прощавай».

Розділ 30

Таємниця

Гейвуд Флойд мав такий вигляд, наче останнім часом дуже мало спав, на його обличчя лягла тінь тривоги. Хай як він почувався, але його голос звучав спокійно і впевнено. Доктор робив усе можливе, щоб заспокоїти й підбадьорити самотню людину на іншому краї Сонячної системи.

— Передусім, докторе Боумен, — почав він, — ми маємо вас поздоровити, ви зіштовхнулися з безпрецедентно складною ситуацією, діяли абсолютно правильно, і вам вдалося перемогти.

У нас є деякі міркування щодо того, чому ваш «Еал-9000» вийшов із ладу, але, оскільки ситуація більше не є критичною, ми поговоримо про це пізніше. Наразі Центр керування польотом докладатиме усіх можливих зусиль, щоб сприяти успішному завершенню вашої місії.

Тепер я мушу розкрити вам справжню мету цієї місії, яку нам із великими труднощами вдалося приховати від публіки. Ми повідомимо вам конкретні деталі, коли корабель досягне Сатурна, а поки що я розповім про все навзагал. Записи з докладнішою інформацією будуть відправлені вам протягом кількох годин. Усе, що я вам зараз скажу, — суворо засекречений матеріал.

Два роки тому ми виявили перше свідчення щодо існування позаземного розуму. У місячному кратері Тіхо було знайдено триметрову плиту, або моноліт. Ось він.

Щоб краще роздивитися МАТ-1 з фігурами в скафандрах навколо, Боумен, роззявивши рот від подиву, нахилився ближче до екрана. Захоплений таким чудовим відкриттям, якого він як людина, що цікавиться космосом, чекав усе життя, Боумен майже забув про власне скрутне становище.

Почуття здивування й захвату різко змінила ще одна емоція. Це, звісно, приголомшливо, але до чого тут він? Відповідь могла бути лишень одна. Не встиг він про це подумати, як Гейвуд Флойд знову з’явився на екрані.

— Найцікавіше — це вік моноліту. Геологічні розвідки свідчать, що йому три мільйони років. Тобто плиту зарито на Місяці в ті часи, коли наші предки були примітивними австралопітеками.

Природно було б вважати його мертвим після стількох тисячоліть. Але невдовзі після сходу сонця на Місяці він послав потужний радіосигнал. Ми вважаємо, що ця енергія є побічним продуктом якогось невідомого людству випромінювання. Тимчасом кілька з наших космічних зондів зафіксували, що його дивні сплески перетнули Сонячну систему. Ми уважно простежили їхній шлях. Він вів на Сатурн.

Зіставивши всю наявну інформацію, ми вирішили, що моноліт або працює на сонячній енергії, або це своєрідна сигналізація, яку запускають сонячні промені. Той факт, що він послав свій імпульс одразу ж після сходу сонця, вступивши в контакт із денним світлом уперше за три мільйони років, навряд чи може бути випадковістю.

Одначе в тому, що моноліт поховали на Місяці навмисно, ми не маємо жодних сумнівів. Хтось вирив десятиметрову яму, помістив моноліт на її дно й старанно його закопав.

Ви можете запитати, як же ми тоді його знайшли. Ну, цей об’єкт було дуже легко, навіть підозріло легко знайти. Він випромінював потужне магнітне поле, тому вирізнявся, мов чорний грак серед білих голубів. Щойно на Місяці ми почали проводити низькоорбітальні дослідження, як одразу ж наткнулися на нього.

Але навіщо заривати пристрій, що працює від сонячної енергії, на десять метрів під землю? Ми проаналізували десятки теорій, хоч і розуміли, що, можливо, нам ніколи не осягнути справжніх мотивів істот, які випередили нашу цивілізацію на три мільйони років.

Найприйнятніша теорія — найпростіша й найбільш логічна. Водночас вона нас найбільше непокоїть.

Ховати в темряві пристрій, що працює на сонячній енергії, доречно лише тоді, коли сигнал, який він дасть, коли його видобудуть на світ, має про щось попередити. Іншими словами, можливо, це сигналізація. І ми її зачепили.

Хоч ми й не знаємо, чи цивілізація, яка створила моноліт, досі існує, можна припустити, що істоти, здатні побудувати машину, що функціонуватиме через три мільйони років, спроможні побудувати таке саме довготривале суспільство.

Також є припущення, яке ми не можемо відкидати, поки не переконалися в протилежному, що інопланетяни можуть бути ворожі до нас. Кажуть, усі високорозвинені культури доброзичливі, але це не доведений факт.

Ба