Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

пропечених ранкових булочок, не вірячи власним очам. Музикант! Яке щастя жити в невеликому місті, де життя різних людей можуть так запросто перетинатися. «Хто скаже, що це випадковість?» — подумала я. Примхи долі, я вже говорила раніше, поза межами людського розуміння, і, можливо, тут працюють вищі сили, перетинаючи наші шляхи за найбільш невигідних обставин. Опинившись у руках долі, сьогодні вранці я почувалася однією з героїнь письменника Томаса Харді (хоча я мовчки гаряче благала долю не влаштовувати нам жодних зустрічей у непідходящий момент).

Не відводячи погляду від музиканта, я пірнула за сумку, яка стояла на дитячому сидінні у візку, а потім повільно під’їхала до нього. Я стояла так близько, як тільки могла наважитись. Втомлений і блідий, але все одно красивий, він мав трохи неохайний вигляд. Він кинув буханку нарізаного білого хліба в кошик і плавно рушив до м’ясного відділу. Знову я опинилась у невигідному становищі. Я фізично не була готовою знайомитися з ним, бо зранку у вихідні мала не надто доглянутий вигляд і не вдягнула нового вбрання та черевиків. До того ж я не була готовою розпочинати бесіду. У мене з собою навіть не було листівки, щоб йому передати. Урок: я маю бути готовою завжди.

Я вирішила, що було б мудро не ходити за ним, попри мою величезну зацікавленість у його виборі, адже я побоювалась, що мій напханий візок може бути надто помітним. Натомість я пішла прямо до відділу вин і алкогольних напоїв і взяла три великі пляшки горілки преміальної марки. Я збиралася взяти дві пляшки горілки «Глен’с», але на горілку «Смірнофф» була чудова акція. Ох, «Теско», я просто не можу опиратися вашим чудовим пропозиціям!

Як на зло (чи на щастя), музикант стояв біля каси, коли я підійшла до неї. За ним був ще один покупець, тому я сховалася в черзі за таким зручним буфером. Який чудовий вибір покупок! Яйця, бекон, апельсиновий сік («зі шматочками» — шматочками чого, цікаво) і нурофен. Мені довелося стримати себе, щоб не нахилитися вперед і не сказати, що він тринькає гроші: цей розрекламований нестероїдний протизапальний засіб насправді був звичайним ібупрофеном у дозуванні 200 мг, легкодоступний аналог якого продавався за чверть ціни. Але це не могло стати темою для нашої першої розмови. Потрібно було щось привабливіше, щось таке, що запам’яталося б надовго.

Він дістав гаманець із гарної зістареної шкіри і заплатив кредиткою за покупки, хоча я помітила, що загальна сума була менш восьми фунтів. Я подумала, що він просто не носить з собою готівку, як член королівської родини. Поки він говорив з касиркою — жінкою середнього віку, яка, на диво, не помічала чарівності привабливого чоловіка, який стояв перед нею, — я помітила ще одну втрачену можливість. Цього разу я вже не могла стримуватися. Я дістала свій новенький телефон, увійшла у свій незайманий акаунт у «Твіттері» і зачекала, поки він заплатить і вийде на вулицю. Тоді я швидко набрала текст і натисла кнопку «Надіслати».

@eloliph

Клубна карта «Теско» — це постійне задоволення і радість. Вам НЕОДМІННО треба отримати таку. Небайдужий друг хх

@johnnieLrocks

«Теско», припини просувати шпигунську картку лояльності Великого Брата. Це ніби жити в поліцейській державі #hungover #leavemealone #fightthepower

17

Звісно ж, я вже знала, що ми живемо неподалік одне від одного, але мені й на думку не спадало, що наші шляхи так несподівано перетнуться. Іноді це місце нагадує село, а не велике місто. Отож у нас була спільна любов до «Теско». Не дивно. Цікаво, де ще перетиналися наші стежки. Можливо, ми ходимо в одне поштове відділення або ж нам виписує ліки один лікар.

Я знову замислилися про важливість бути готовою до зустрічі у будь-який час, про важливість мати гарний вигляд і тему для розмови. Мені знадобиться більш ніж один костюм.

Вечірка з нагоди повернення Семмі додому мала розпочатися сьогодні о сьомій годині вечора, і Реймонд запропонував зустрітися раніше біля будинку Лаури. Спершу я подумала, що він незвично уважний, але потім збагнула, що він просто не хотів приходити сам. Деякі люди, слабкі люди, бояться самотності. Вони не можуть зрозуміти, що в цьому є свобода, — як тільки зрозумієш, що тобі ніхто не потрібен, можеш почати піклуватися про себе. У цьому й суть: найкраще піклуватися про себе. Вам не вдасться захистити інших людей, як би ви не намагалися це зробити. Ви намагаєтеся, і вам нічого не вдається, і світ навколо вас починає руйнуватися, горіти до попелу.

Чесно кажучи, іноді я замислююсь над тим, що було б, якби в мене хтось був — кузина або сестра, приміром, хтось, до кого я могла б звернутися в разі потреби, з ким можна було незаплановано провести час. Хтось, хто знає тебе, дбає про тебе, хто бажає тобі всього найкращого. Хатні рослини, якими б привабливими та розкішними не були, на жаль, не можуть виконувати ці функції. Немає сенсу навіть думати про це. У мене не було нікого, і марно мріяти, щоб усе було інакше. Зрештою, я саме на це й заслуговую. І правда, зі мною все гаразд. Зрештою, хіба не я зараз ішла на вечірку? Хіба не я була одягнена в новеньке вбрання і чекала на знайомого? Вечір суботи, дивіться! Та це ж Елеанор Оліфант! Я дозволила собі всміхнутися.

Урешті-решт, мій настрій дещо зіпсувався, оскільки мені довелося чекати Реймонда десять хвилин. Я вважаю спізнення дуже грубою поведінкою, це прояв неповаги, цим людина дає недвозначно зрозуміти, що вона ставить себе і свій час значно вище за інших. Зрештою, о сьомій п’ятнадцять я побачила, як Реймонд висідає з мікротаксі, якраз тоді, коли я вже збиралася йти.

— Привіт, Елеанор! — промовив він у гарному гуморі. Він тримав подарунковий пакет і букет дешевих гвоздик. Лаура наголосила на тому, що нічого не потрібно. Чому він проігнорував її ввічливе прохання?

— Реймонде, нас запросили на сьому вечора, — зауважила я. — Ми домовилися зустрітися тут о шостій п’ятдесят, і зараз ми вже добряче спізнилися, і все через твою повільність. Це прояв неповаги до людей, які нас запросили!

Я не могла дивитися на нього.

— Розслабся, Елеанор, — засміявся він несподівано.

Що значить розслабся?

— Ніхто насправді не приходить на вечірки вчасно. Це значно гірше, ніж п’ятнадцятихвилинне спізнення, повір мені. — Він подивився на мене згори вниз. — Гарно виглядаєш, — додав він. — Інакше…

Я не оцінила