Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

— Дуже дякую. — Я навіть не очікувала, що вечір завершиться так, але іноді життя підкидає нам несподіванки.

Надворі я зрозуміла, що сенсу чекати немає. Музикант, безперечно, піде на гламурну афтепаті, там, де багато блиску і святкових ритмів. Станом на сьогодні мені були знайомі лише два місця: «Макдоналдз» та неприємний бар, у який я ходила з Реймондом, — і навряд чи вечірка відбуватиметься в одному з них.

«Годі тобі, Елеанор», — сказала я собі. Сьогодні просто не той вечір. Доведеться трохи відкласти доставку листівки та залишити її в сумочці. Я намагалася заспокоїти своє розчарування втішною думкою про те, що, коли це нарешті станеться, зустріч буде ідеальною, а не схожою на коротке повідомлення чи зумисну зустріч у музичному клубі. А до того моменту я б змогла розносити нові черевики, щоб нормально в них ходити. Я вже втомилася від поглядів, які привертала моя кульгава хода.

@johnnieLrocks

Цікаво, чи моя музика трохи заскладна для деяких людей? Не ходіть на концерти, якщо не можете сприймати нові звуки.

#misunderstood #truth

@johnnieLrocks

Це відбувається з усіма великими, коли вони стають на свій шлях.

#Dylan #Springsteen #amgigging

15

Зрештою я взяла таксі додому. Уже у квартирі я згадала, що в мене немає горілки. Тому я просто пішла спати. Наступного ранку я прокинулася рано й вирішила піти в крамничку неподалік, щоб купити продукти, порушивши звичну процедуру через те, що вчора мені так і не пощастило зустрітися з музикантом. Я взяла молоко, упаковку булочок і банку макаронних кілець у соусі. Я хотіла купити макарони у формі літер, але імпульсивно обрала замість них кільця. Звісно, варто бути уважною, хоча я чудово розумію, що кільця і букви однакові на смак. Я не дурна.

Власником крамниці був чарівний чоловік з Бангладеш з цікавою родимою плямою.

За всі ці роки між нами, звісно, склалися теплі стосунки, і це було приємно. Я поклала товари на прилавок і уважно роздивлялася полички позаду нього, поки він пробивав їх на касі. Він посміхнувся й оголосив вартість покупки.

— Дякую, — сказала я і вказала пальцем на полиці позаду нього. — Дайте ще, будь ласка, дві літрові пляшки горілки «Глен’с».

Його брови миттєво злетіли на лоба, після чого вираз обличчя став байдужим.

— Боюсь, я не можу продати вам алкоголь, міс Оліфант, — промовив він зніяковіло.

— Містере Дюван, — посміхнулась я, — мені, з одного боку, лестять ваші слова, але з іншого — я занепокоєна станом вашого зору. Мені щойно виповнився тридцять один рік, — сказала я, відчуваючи бульбашку насолоди, що мінилась усередині. Боббі Браун сказала, що в мене гарна шкіра (принаймні живі її частини), а тепер містер Дюван сплутав мене з підлітком!

— Зараз десять по дев’ятій ранку, — сказав він доволі сухо, позаду мене вже почала збиратися невелика черга.

— Я знаю, котра зараз година. Це може прозвучати дещо зухвало, але можу припустити, що те, що ваші покупці обирають на сніданок, вас не стосується.

Наступні слова він промовив так тихо, що мені довелося нахилитися до нього, щоб почути.

— Міс Оліфант, продаж алкоголю заборонений до 10-ї ранку. Так я можу втратити свою ліцензію.

— Справді? — замислилась я. — Я не знала про це! Боюсь, моя обізнаність із законом про ліцензування має деякі прогалини.

Він витріщився на мене.

— З вас 5,49 фунта, — повторив він, беручи мою десятифунтову банкноту і даючи мені решту. І весь цей час він вперто дивився на своє взуття. Я відчула зміну в наших теплих стосунках, але не розуміла, чому так відбувається. Він навіть не попрощався.

* * *

Прикро, але це означало, що мені доведеться зайти пізніше, щоб узяти свою горілку. Чому не можна купити її так, як, скажімо, молоко, без проблем, у будь-якій крамниці, у будь-який час, коли вона відчинена? Смішно. Мені здається, це робиться для того, щоб захистити алкоголіків від себе самих принаймні на кілька годин на день, хоча, якщо логічно подумати, це безглуздо. Якби я була хімічно чи психологічно залежною від алкоголю, то неодмінно подбала б про постійний запас, купуючи відразу багато пляшок і відкладаючи на потім. Це було нелогічне правило. Дійсно, яка різниця, коли купувати горілку, десять хвилин по дев’ятій ранку чи десять по десятій?

Для мене горілка — це лише необхідність, як буханка хліба чи пачка чаю. А найкраще в ній те, що вона допомагає мені заснути. Іноді, коли настає вечір, я лежу в темряві й мимоволі пригадую страх і напруження, але більше страх. У такі ночі голос матусі просочується в мою голову, а інший, тихіший і більш боязкий, ллється до мого вуха, так близько, що я практично відчуваю її гарячий, панічний подих, який рухається крихітними волосинками, що передають звук, так близько, що їй майже не потрібно шепотіти. Цей тихий надламаний голос благає: «Елеанор, допоможи мені, будь ласка, Елеанор…», і це повторюється знову й знову. У такі ночі мені потрібна горілка, інакше я також почну розпадатися на шматочки.

* * *

Я вирішила пройтися до великого супермаркету, дорога до якого забере хвилин двадцять. Краще було відразу туди піти, це ефективніше, ніж повертатися додому та виходити знову. Сумка була досить важкою, тому я зняла її з плеча й поставила на хідник, після чого розгорнула складний каркас, який зберігався в одному з внутрішніх відділень. Я склала його, прилаштувала сумку і вуаля! Сумка на колесах. Вона жахливо гуркотіла, але цей звук компенсувався ефективністю від перевезення важких предметів.

Супермаркет пропонував широку лінійку якісних товарів — не лише продукти харчування та напої, а й тостери, светри, фрісбі і романи. Це був не «Теско Метро», а «Теско Екстра». Коротше кажучи, це місце було одним з моїх улюблених.

16

«Теско»! Яскраве світло, зрозуміле маркування, «3 за ціною 2», а ще «Купуй одну одиницю та отримай другу безкоштовно» і «Будь-які 3 одиниці за 5 фунтів». Я взяла візок, тому що мені подобається його штовхати, і поклала сумку на місце, куди зазвичай садять дітей, тож візок став неповороткий, проте це було весело. Я не пішла відразу по горілку, адже вирішила натомість пройтись через кожен ряд, починаючи з відділу електричних товарів і просуваючись уперед, до тампонів, помідорів і кускусу зі спеціями від «Ейнслі Гаррієт».

Я доїхала до відділу хлібобулочних виробів і стала ніби вкопана біля добре