Читати книгу - "Володар Перстнів"

Шир піснями, розповідями, а також витонченістю і прекрасними забавами. Їх прозвали «вельможними», — звичайно, доброзичливо; адже кожне серце раділо, дивлячись, як вони роз'їжджають верхи у блискучих кольчугах і з красивими щитами, сміються та співають пісень далеких країн; вищі за інших на зріст і величні, в усьому решта вони не змінилися, хіба тільки стали красномовнішими та ще веселішими.

Однак Фродо та Сем повернулися до звичного одягу, лише інколи накидаючи легкі сірі плащі з гарними застібками біля коміра; і пан Фродо завжди носив білий камінчик на ланцюжку та часто доторкався до нього пальцями.

Усе було прекрасно, і сподівалися, що буде ще краще; Сем мав стільки праці та радощів, скільки лише гобіт може забажати. Нічого не псувало йому цей рік, лише якісь невиразні побоювання за господаря. Фродо непомітно випав із усього життя Ширу, і Семові було боляче бачити, як мало почестей випало йому в рідному краю. Мало хто знав чи хотів знати про подвиги та пригоди Фродо; все захоплення й уся пошана випали на долю пана Меріадока та пана Переґріна, а також (якби Сем це знав) його самого. А восени на них наповзла тінь колишніх негараздів.

Якось увечері Сем зайшов до кабінету і побачив, що господар виглядає якось дивно: дуже блідий, а очі неначе дивляться кудись удалину.

— Що з вами, пане Фродо? — спитав Сем.

— Я поранений, — відповів Фродо, — поранений; ця рана ніколи не загоїться.

Та потім він підвівся, і цей напад, здавалося, минув, і наступного дня Фродо був уже сам собою. Аж набагато пізніше Сем пригадав, що було це шостого жовтня. Двома роками раніше в улоговині під Грозовою їх накрила тінь.

Час минав; настав 1421 рік. У березні Фродо знову стало погано, та з великим зусиллям він приховав це, бо в Сема було про що хвилюватися. Двадцять п'ятого березня в Сема та Рози народилася первістка, і цю дату записав Сем.

— Ну, пане Фродо, — сказав він, — у мене тут невеличка проблема. Ми з Розою збиралися назвати його Фродо, з вашого дозволу; та це не він — це вона. Щоправда, гарненька дівчинка, вродою схожа на Розу, а не на мене, на щастя. Але що нам тепер робити?

— Ну, Семе, — сказав Фродо, — а чим тобі не подобаються старі звичаї? Вибери квіткове ім'я, от хоча б і Розу. Половина дівчаток у Ширі має такі імена, і що може бути краще?

— Мабуть, ви праві, пане Фродо, — сказав Сем. — У мандрах я чув гарні імена, та, мабуть, вони занадто розкішні для повсякденного вжитку. Дідусь, наприклад, каже: «Вибери коротке ім'я, щоби не довелося скорочувати». Але якщо має бути квіткове ім'я, тоді довжина мене не хвилює: квітка має бути красива, бо, розумієте, дуже вже гарна дівчинка, а стане ж іще красивішою. Фродо хвилю подумав.

— Ну, як тобі, Семе, еланор, сонячна зірочка, пам'ятаєш, такі маленькі золотаві квітки в лорієнських травах?

— Ви, як завжди, праві, пане Фродо! — зрадів Сем. — Це саме те, що я хотів.

Малій Еланор було майже шість місяців, і настала осінь 1421 року, коли Фродо покликав Сема до себе в кабінет.

— У четвер, — сказав він, — буде день народження Більбо. Він перегнав Старого Тука: сто тридцять один рік!

— Авжеж! — сказав Сем. — От молодець!

— Ну, Семе, піди поговори з Розою, чи не відпустить вона тебе. Ми з тобою могли би кудись поїхати. Звичайно, тепер ти не можеш відлучатися надовго, — сказав він із жалем.

— Так, це важкувато, пане Фродо.

— І це зрозуміло. Та не переймайся. Зможеш мене трохи провести. Скажи Розі, що надовго не поїдеш, тижнів на два, і повернешся живий і здоровий.

— Я би з радістю поїхав із вами до самого Рівендолу, пане Фродо, побачив би пана Більбо. Однак єдине місце, де я по-справжньому хочу бути, — тут. Я розриваюся навпіл.

— Бідний Семе! Боюся, так воно і станеться. Але ти незабаром зцілишся. Тобі призначено бути цілим і міцним, таким ти і будеш.

За день-два Фродо разом із Семом переглянув папери та нотатки й віддав Семові ключі. Також він передав йому товстий рукопис, переплетений червоним сап'яном; його сторінки були майже всі списані, на початку — тонким, звивистим почерком Більбо, та у більшості — енергійною рукою Фродо. Книга була поділена на розділи, та Розділ 80 мав кілька чистих аркушів. На титульній сторінці було багато заголовків, один за одним повикреслюваних:

Мій щоденник. Моя несподівана подорож. Знову туди і назад. Що було потім.

Пригоди п'ятьох гобітів. Історія Великого Персня, написана Більбо Торбином за його власними спостереженнями та розповідями друзів. Наша участь у Війні за Перстень.

Тут почерк Більбо закінчувався, і Фродо написав:

ПАДІННЯ ВОЛОДАРЯ ПЕРСТЕНІВ

І ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ

(зі свідчень Малого Народу; спогади Більбо та Фродо

з Ширу, доповнені розповідями друзів і відомостями Мудрих)

А також витяги з Книг Знання, які переклав Більбо в Рівендолі.

— Та ви вже майже закінчили, пане Фродо! — вигукнув Сем. — Ну, я бачу, ви і попрацювали!

— Я закінчив, Семе, — сказав Фродо. — Останні сторінки залишаю тобі.

Двадцять першого вересня вони вирушили в дорогу: Фродо на поні, на якому він їхав од самого Мінас-Тіріта і якого назвав Бурлакою, а Сем — на його улюбленому Білі. Був погожий сонячний світанок, і Сем не розпитував, куди вони їдуть: думав, що сам здогадається.

Поїхали у бік Лісового Кута дорогою, що вела в Колодне; поні бігли легкою риссю. Переночували на Зелених Пагорбах; і під вечір двадцять другого вересня вони вже спускалися до узлісся.

— Ось те саме дерево, пане Фродо, за яким ви ховалися, коли вперше з'явився Чорний Вершник! — сказав Сем, показуючи ліворуч. — Тепер здається, що все це наснилося.

Був вечір; у небі на сході засяяли зірки, коли вони минули повалений дуб і звернули в ліщинові хащі. Сем мовчав, занурений у спогади. Тут він помітив, що Фродо тихенько наспівує стародавню дорожню пісню, та слова були не зовсім звичні:

І все ж за рогом — що там жде:

Ворота, брама, пощо й де?

Хоч пролягала путь моя

Повз них, та прийде день — і я

Подамсь туди, де Сонця схід.

Де захід Місяця, і квит.

І неначе у відповідь, із низової дороги долинув спів:

А! Елберет Ґінтоніель!

сіліврен пенна міріель

о менел аґлар еленет,

Ґінтоніель, А! Елберет!

Ми всі з цих лісових земель

Ще пам'ятаєм блиск Зорі

Над гладдю Західних Морів.

Фродо та Сем зупинились у м'яких сутінках і сиділи мовчки, поки