Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– На дах Мальтійського замку піднялися сотні людей, і поліція не змогла розпізнати серед них розшукуваних – звучав голос ведучого із динаміка старого мерседеса – дванадцять підозрюваних, зникли в невідомому напрямку, залишивши на даху двох співробітників французької поліції, які були заручниками в руках бандитів.

Поліція не змогла перешкодити втечі і зайнялася тілами двох вбитих у стін фортеці Мальтійського Ордену.

Цар повернув ручку радіо, і голос чоловіка стих. Додавши газу, він перемкнувся на іншу радіостанцію, і в салоні автомобіля заграла музика. Він поглянув на Ганну, тепер вона завжди буде поруч.

Глава 12

Після подій на Родосі пройшло близько трьох днів. Останні збори членів Братства були не зовсім вдалими. Смерть Казбека і сера Альприма, сотні людей, які допомогли сховатися Цареві і іншим членам Братства зараз здавалися дивним сном. Наступного дня, кожен з них отримав повідомлення:

Франція. Будинок Еврана. Полудень. Через три дні.

Цар теж отримав таке повідомлення, і вже знав, що потрібно робити. Він, був майстром перевтілення, і залишитися непоміченим або зникнути, для нього було легко. Кожен член Братства був ще однією таємницею, яку вони присягнулися зберігати. Після довгого часу, проведеного в полоні, їм потрібно було ретельніше ховатися. Розчинившись у натовпі, вони розчинилися по – справжньому. Навіть Глава Братства не знав, де вони можуть бути, знав тільки спосіб, як з ними зв'язатися. Дев'ять невідомих добиралися до місця з різних куточків світу.

В якомусь сенсі вони були безликими, і в той же час могли бути, ким завгодно. Цар вів свій мерседес по автобану в Париж. Він не став міняти машину, вирішивши, що ніхто не повірить у таку зухвалість, і шукатимуть будь-яку машину крім цієї. Через відкрите вікно, потік повітря розвивав його волосся. Від яскравого сяючого сонця, його захищали темні окуляри. Все та ж біла сорочка зараз прикривала його татуювання. Він їхав майже з максимальною швидкістю, машина ревла, як дикий звір.

До місця зустрічі залишалося півгодини їзди, але Цар гнав так, що був на місці вже через десять хвилин.

Заміський будинок розташовувався на приватній території, далеко від міста в одному із заповідників. Ці землі часто викупляли багачі, щоб піти чимдалі від міської метушні і бути ближче до чистоти невинної природи. Навіть дорога тут була земляна, а не вистлана асфальтом. Кілька покажчиків, розташованих на головній дорозі, показували на з'їзд, по якому можна було дістатися до місця. Ганна спокійно спостерігала за тим, як Цар керує автомобілем, здійснюючи, іноді навіть божевільні маневри.

Її погляд вабила природа і те, як швидко вона міняє свій вигляд: поля, потім пагорби, а тепер ліси.

Цар повернув вліво і машину почало гойдати по вибоїстій дорозі. Ганну почало трясти і злегка вколисувати. Цар зменшив швидкість і трясіння припинилося.

– Звідки ти знаєш дорогу?

– Мені прислали координати. – З посмішкою відповів Цар.

– Коли ти тільки все встигаєш? – Ганна теж посміхнулася у відповідь.

Проїхавши близько кілометра, машина зупинилася біля самотнього будинку, захищеного огорожею заввишки метра в чотири. Кругом був ліс із буку, модрини і сосен. Ганна була в захваті від цього місця, як тільки машина зупинилася, одразу вийшла.

Цар відкрив багажник, дістав сумки і попрямував до воріт. Як тільки він потрапив в поле зору камер спостереження, ворота відкрилися, і вони ввійшли в середину. Територія маєтку була безлюдною і неймовірно тихою. Здавалося, що навіть птахи тут замовкають. Вони пройшли по стежці, що вела до головного входу. З боків росли густі кущі, які заповнювали простір до самої огорожі.

Зупинившись біля ганку, Цар поставив сумки на землю і розстебнув одну з них. В середині лежали книги Братства. Переконавшись, що все на місці він випрямився. Він відразу ж помітив здивовані очі Ганни. Їй не треба було говорити, він відразу зрозумів, про що вона хоче запитати. Всім своїм виразом обличчя вона транслювала питання: "Де ти їх взяв"?

Цар посміхнувся:

– Не дивуйся ти так. Це не магія. Вони вже давно з нами. Пам'ятаєш нашу поїздку до Риму.

– Так. – Боязко кивнула Ганна, слухаючи голос Царя.

– Так от… Будівля Мальтійського Ордену, де нас викрали.

– Цього я ніколи не забуду. Це було жахливо.

– Але перед цим, я поспілкувався з однією людиною. Поряд стояв фургон. Одна з небагатьох машин з номерами ордену. Вона часто виконує державні отримання і часто їздить по Європі, виконуючи роль кур'єра.

– Я пригадую. – Задумливо вимовила дівчина, відтворюючи картину тих днів. – Але ти поговорив з ним зовсім не довго. Я подумала, ти дізнаєшся адресу, і коли ти так швидко повернувся, я вирішила, що ми прийшли правильно.

– Найбільші справи творяться під носом у простих людей. – Розсміявся Цар. – Я показав перстень водієві автомобіля, і він одразу впізнав його. В той момент я все зрозумів. Краще місце для зберігання таємної бібліотеки – це транспорт. Він завжди міняє своє місце розташування і дізнатися, де він знаходитися складно, а навіть якщо і дізнався, то в кожну хвилину, його координати можна змінити. Водій пообіцяв, що передасть посилку, і я дав йому адресу Першого. Пізніше зв'язався з ним і попросив захопити їх з собою на Родос, а звідти вони потрапили до мене у багажник.

Ганна була одночасно вражена і шокована. Весь цей час книги були поряд з ними, і ніхто не здогадався просто їх обшукати.

– Хочеш щось сховати… – Посміхаючись, сказала Ганна.

– Так … поклади на видне місце. – Закінчив відомий вираз Цар, оглянувши будинок.

Він постукав у двері, і ті відразу відчинилися. Здавалося, що будинок був живий і сам знав, кому і коли відкривати двері. По той бік порогу був темний коридор, який вів у суцільний морок. Цар сміливо ступив у в'язку темряву. Біля далекої стіни спалахнуло світло. Цар йшов далі, не зупиняючись, не звертаючи ніякої уваги на те, що було навкруги. Його не цікавили ні меблі, ні колір шпалер, ні висота стелі. Хоча зовні будинок виглядав цілком багато, і інтер'єр кімнат повинен був відповідати.

– Тепер я ще більше себе почуваю залученою до таємної організації. – Сказала Ганна, йдучи по тьмяно освітленому коридору. – Раніше мені здавалося це вигадками, але зараз я розумію, скільки існує людська цивілізація, стільки існують на землі і таємні товариства. Масони, тамплієри, розенкрейцери. Про них мало відомо, аж надто добре вони приховують свої таємниці. Може вони спеціально робили так, щоб вся їх діяльність, здавалася вигадками і чутками.

– Але безумовним чемпіоном по скритності, поза сумнівом, стало Браство Дев'яти Невідомих. –