read-books.club » Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 259
Перейти на сторінку:

- Буде по-твоєму. Ти головна. - кивнув Максуд, визнаючи її становище головним.

Сандрін підняла брови і повернулася до Максуда. Жазель відкрила рота. І тільки Амайанта посміювалася:

- А ти слабак. Задохлик. І ще боягуз. Сандрін би їй дупу надерла. Я б подивилася, як вони одна одну за волосся тягатимуть. - дівчина в золоті заплескала віями.

- Ні. - сказав їй Максуд.

- Ні? - перепитала Дезіре.

- Це я не тобі. - відмахнувся воїн.

Химерниця здивувалася і кілька разів відкрила рота, щоб висловити це своє здивування, але з першого разу без нецензурних виразів вона не змогла підібрати слова. Дівчина тільки зітхнула і знизала плечима:

- Як ви тільки вижили у тому місті? Мабуть, там було не так спекотно, як розповідав Азаніель. - вона повернулася до них спиною.

Інша Химерниця зробила так само, і вони пішли попереду. Зупинилися на тому самому місці, що й минулого разу. Дезіре роздратовано зітхнула і обернулася. Першим вона побачила Максуда, який рукою показував праворуч від себе.

- Нам туди. - спокійно сказав воїн і опустив руку.

Момент максимального напруження вже опинився позаду. Дезіре не хотіла його повторення, тому нічого не відповіла Максуду. Дівчина кивнула Тревізо, і вони разом пішли у вказаному напрямку. Максуд із рештою потягнулися за ними.

- І чому ми дозволяємо їй командувати? - запитала Ейр.

- Ось-ось. Вона мені подобається, але ж вона дров нарубає, ти розумієш? - щебетала Амайанта, кружляючи навколо Ейр.

Максуд знизав плечима:

- Думаєш, буде гірше, ніж із похмурими?

- Навіть та, як висловилася Дезіре, віслюча нікчемна ніхто, і то розуміє, що це поганий задум. - мотала головою Амайанта.

- Вона так не висловлювалася. - вирішила про всяк випадок уточнити Жазель.

- Так, стоп. Що тут взагалі відбувається? Я одна бачу, що ви ненормальні? - розлютилася Ейр. - Ти говориш сам із собою. Ти йому підтакуєш. А ти вдаєш, що нічого не відбувається!

Ейр тицяла пальцем у Максуда, Жазель та Сандрін. Оскільки їй ніхто не відповів, висновок вона зробила сама:

- Ви всі здуріли! Єдність із вами. Але коли ви почнете мочитися в ліжко і їсти жуків прямо із землею, я дам кожному з вас по голові. І битиму доти, поки вам не стане краще. - дівчина сердито похитала головою. - А ти заплати мені наперед. Я сумніваюся у твоїй осудності.

Ейр невдоволено бурчала ще якийсь час. Звір поки що ніяк не реагував на побачені дивацтва, адже він бачив Максуда в бою. Звичайна людина не може так битися. Звичайна людина загинула б уже сотню разів за той час, що він її знав. Скелет зайняв вичікувальну позицію. Тим більше, він отримав прямий наказ від Азаніеля підтримувати Дезіре. Дуріла тільки Ейр, яка відчувала, що вона щось упускає. Наче, вона прийшла вчитися бойовим мистецтвам і виявила, що всі інші вже років десять тому їх вивчили.

Три хвилини йшли у тиші. Іноді Амайанта відпускала їдкі випади в бік Жазель або Максуда, на які вони не реагували. Попереду розташувався ще один табір. Жазель визирнула з-за спини Максуда. А табір здавався дивним. Декілька наметів не викликали жодних підозр. А ось незвичайні траншеї, якісь дуже низькі дерев'яні приспособи, подібні до годівниці, які Жазель одного разу довелося бачити в саду імператора. Вони призначалися для кравивлючих птахів. Клерк побачила людей, більше двадцяти. Деякі рилися в возах, інші сиділи біля вогнища і дивилися на тих, хто прибув. Скрізь довкола поросла висока трава. Іти нею було вкрай незручно.

- Моє ім'я – Дезіре. Я уповноважена вести перемовини від імені імператора. - голосно промовила Химерниця.

- А де ж сам імператор? - спитав буденним тоном чоловік біля однієї такої годівниці.

- Чекає, коли ж про нього спитають. - відповіла Дезіре.

- Чого прийшла? - так само байдуже запитав чоловік.

Жазель придивилася до нього. За сорок. Може, навіть ближче до п'ятдесяти. Грубуватий чоловік, яких вона багато бачила на ринку в місті сірості. Ніс картоплею, повненькі щоки. Брудний одяг. Нічого цікавого.

- Я прийшла від імені нашого імператора дати вам можливість служити у його війську. Як ви бачите, йде війна. Лише разом ми зможемо перемогти спільного ворога. - відчеканила Дезіре, задерши підборіддя.

Максуд ледь помітно посміхнувся. Химерниця невеликого зросту, худенька і така тендітна. І водночас воїн відчував у ній велику внутрішню силу. А її смертоносність взагалі не впадала у вічі і на перший погляд була непомітна. Будь-який досвідчений воїн міг би її недооцінити. Будь-який інший, але тільки не Максуд. Вона чимось нагадувала йому могутніх і суворих Химерниць далекого забутого минулого. Сандрін була не такою. Більш врівноваженою, більш… людяною?

- У нас немає ворогів. - спокійно відповів їй чоловік.

Поки що він не наділив її навіть поглядом. Все помішував у грубо обтесаному кориті якусь кашку. У Дезіре на язиці крутилося відразу кілька варіантів відповіді.

- Що ж ти тоді тут робиш? - запитала Химерниця.

- Кашу помішую, не бачиш? - людина ще жодного разу не підняла голови.

- У тебе виходить краще. - підбадьорила Сандрін Химерницю з інею. - Рецепт каші, може, дізнаєшся? Буде хоч щось, про що ти зможеш доповісти Азаніелю.

Максуд міг втрутитися, але тоді ситуація може повторитися і в наступному таборі. Тут і зараз Дезіре має зрозуміти, що їй не вистачає знань, аби проводити перемовинами з драйтлами, про існування яких вона ще вчора і не здогадувалася.

- Ти прийшов сюди, щоби вибрати, за кого воювати. За людей чи за амаліонів. Я пропоную вибрати той бік, який протистоїть кровожерливим монстрам. Монстрам, які погрожують захопити всю нашу країну. Я пропоную тобі воювати за тих, хто переможе у цій війні. За нашу імперію. - продовжувала Дезіре.

- Мені байдужа доля саме твоєї імперії. Чому ти вважаєш, що ви переможете? - цього разу чоловік відірвався від своїх справ і знехотя глянув на дівчину.

1 ... 34 35 36 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "