Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жазель уже віддихалася і прийшла до тями. Ну, як прийшла? Серце шалено калатало в грудях. Піт градом котився з лоба і щік, руки тряслися. Але вона тепер не намагалася їсти землю чи зламати об неї всі нігті. Дівчина крадькома подивилася на інших. Схожа картина. Тільки Звір тримався рукою за голову і легенько хитав нею, вибиваючи рештки того жахливого стану. А Стайред сів на землю.
- Старуватий я для таких впливів.
Йому ніхто не відповів. Жазель глибоко вдихнула. Як це приємно. Вдихнути. Не жадібно цокати зубами, намагаючись відкусити для себе більше повітря. Жазель озирнулася, поряд із нею висіла в повітрі весела Амайанта.
- Про що вони говорять? - запитала Жазель.
- А мені з чого знати? Я спостерігала, як ти корчишся. Набагато веселіше за ту розмову, що в них там ведеться. Що їх слухати? Похмурі скажуть, що вони найсильніші. Максуд скаже, що самі вони нічого не зможуть досягти.
Амайанта махнула рукою і поруч з'явилася картинка, на якій відображалося коло тих людей у чорних шатах, Химерниці і сам Максуд. Людина в чорному одязі, судячи з його рухів, емоційно лаялася. Як і Максуд.
- Потім Дезіре скаже, що це Химерниці найсильніші. Драйтли стоятимуть на своєму. А от коли в них зав'яжеться бійка, тоді я туди й злітаю. – Амайанта потирала руки, поглядаючи на картину, яка підтверджувала такий розвиток подій.
Там усі істоти метелили одне одного по чому попадуть, і тільки Максуд намагався їх розняти. А вони пролазили в нього під руками і під ногами, аби тільки врізати одне одному по обличчю. Жазель усміхнулася. Виглядало це кумедно. Навіть у такий момент. А, може, саме в такий момент і виглядало кумедним. Після нападу такої сили страху. Ейр спостерігала за клерком. Говорить із собою, тепер ось дивиться кудись убік і посміхається сама собі.
- Тобі сонце голову напекло? - поцікавилася Ейр, все ще не віддихавшись.
Але в питанні не було від питання зовсім нічого. Більше скидалося на образу. Але, знаючи характер Ейр, на такі слова не варто ображатися. Зараз сабазадонка почувала себе так само погано, як і Жазель. Просто у Ейр така захисна реакція – нападати на всіх, коли сама вона виведена із душевної рівноваги. Жах не пішов нікому на користь. Хвала Зводу, їй вдалося уникнути подальших нападок, адже делегація поверталася. Дівчина оглянула всіх поглядом. На Сандрін можна було не дивитись. Іноді Жазель здавалося, що стіна в холодну зимову погоду і та морщиться сильніше, ніж Химерниця виявляє якусь реакцію на те, що відбувається. Максуд виглядав спокійним. Дезіре. Дезіре ніколи не приховувала своїх емоцій. Тепер вона здавалася незадоволеною і їй було відверто нудно. Вона скривила губи і трохи підібгала їх ближче до носа. Химерниця поряд з нею, як і Сандрін, не виявляла жодних ознак того, що могло б хоч на щось вказувати Жазель.
- І як все пройшло? - поцікавилася Жазель.
Вона поспішала поставити це питання. Їй так треба було. Саме їй. Адже вона відчувала себе найнепотрібнішою в цілій армії. Тут зібралися або солдати, або люди з якимись талантами. Люди, які у битві просто потрібні. Максуд, Звір, Ейр. Усі вони добре билися. За Химерниць і говорити нема чого. Тому Жазель дуже хотілося показати тим новим Химерницям, що з нею рахуються. Так, вона не могла похвалитися… нічим не могла. Але, якщо ця Дезіре побачить, що з нею Максуд та інші ведуть розмову на рівних, то й сама з нею поводитиметься не як з абсолютно непотрібною і нікчемною людиною. Досить, що її вважає такою літаюча богиня.
Максуд знизав плечима. Жазель спалахнула всередині. Якщо він їй не відповість, вона ніяк не виросте в очах Дезіре. Що робити? Може, поставити ще одне запитання? Уточнююче чи якогось іншого плану? Ні, краще вдати, що нічого такого не сталося. Жазель задерла підборіддя.
- Все пройшло так, як я й передбачав. - все ж таки сказав Максуд.
Жазель полегшено зітхнула. Сенс слів воїна для неї не мав значення. Важливо, що він відповів.
- А, то ти так і задумував? Нести незрозуміло що, обіцяючи їм міфічну силу? - високо підняла брови Дезіре. - Знаєш, ця розмова нагадала мені ситуацію, коли людина переливає з порожнього в порожнє. Якщо ти знав, що це ні до чого не призведе, то навіщо ми туди йшли? Тут я бачу два варіанти. Перший — ти сподівався, що раптом, якимось чином, зовсім випадково тобі пощастить. Або другий – ти знав, що нічого не вигорить, і все одно пішов. Обидва варіанти не дуже. Пропоную, щоб з наступною групою говорила я, як найуповноваженіша для цієї справи людина. Заперечників немає, на тому й вирішили.
Тон Дезіре не залишав жодних шансів. Вона зі своєю Химерницею пройшла повз скелета і Звіра. Кроків за десять вони зупинилися. За ними ніхто не йшов. Дезіре обернулася. Всі люди, яких вони залишили позаду, стояли в колі і щось обговорювали. Дівчина з памороззю у волоссі стиснула зуби і знову пішла до решти компанії швидким кроком. Її волосся при цьому підстрибувало у такт її рухам.
- Я — головна. Саме з цією метою мене відправив сюди Азаніель. Сандрін, хоче вона того чи ні, буде у мене в підпорядкуванні. Стайред безпосередньо підпорядковується генералу. Ти і ти – просто воїни. - Химерниця показала пальцем по черзі на Ейр та Звіра. - А ти – взагалі ніхто. - Вона дивилася прямо на Жазель. - Тому, якщо у вас є заперечення, йдіть плакатися прямо до Азаніеля. А поки ви туди не дійшли, виходитимемо з того, що головна тут – я!
- Жінка-вогонь. - захопливо сказала Амайанта, мрійливо схрестивши руки під підборіддям.
- Якщо хтось зараз хоче заперечити моє право, то робіть це прямо тут. - Дезіре запалила очі.
Очі Сандрін показали задатки полум’я, яким готові були вибухнути щосекунди, вона відкрила рота, але Максуд випередив її:
- І ти хочеш влаштувати бійку прямо перед очима всіх потенційних союзників? Бий своїх, щоб чужі боялися? Так по-твоєму буде краще?
Дезіре спокійно дивилася на нього. Очі її все ще горіли. Максуд зрозумів, що вона не збирається відступати. Це одночасно і підняло її в його очах, і показало, наскільки їй важливіші особисті перемоги, ніж глобальне завдання, яке вони намагаються вирішити. Але все ж таки паростки поваги до цієї Химерниці оселилися в серці воїна. Вона стояла на своєму. Швидше за все, така йтиме до кінця згідно зі своїм рішенням, якщо вже прийме його. Максуд озирнувся. Табір похмурих далеко. Ще кілька таборів виднілися на обрії. Звичайно, вона була не суперницею Сандрін з її амулетом. Але влаштовувати зараз виставу за участі двох Химерниць він вважав не правильним. І принижувати авторитет Дезіре було б також неправильним рішенням. Зважаючи на все, це, насамперед, командир і воїн. От тільки, чи хороший командир?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.