read-books.club » Фентезі » Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 315
Перейти на сторінку:
заперечив я. — А коли ситуація почала розвиватися надто швидко, то я вже був втягненим у неї по самі вуха.

— Але всі ці роки... усі замахи на твоє життя...

— Я не телефоную додому щоразу, як вляпаюся в халепу, — віджартувався я. — Та й інші теж. Увесь цей час я не бачив жодного зв’язку.

Проте я чудово знав, що Мартін мав рацію, а я помилявся. На щастя, саме тоді повернувся Рендом.

— Мені не вдалося переконати Флору, що це велика честь, — повідомив він, — але вона все одно допоможе.

Ми ще трохи потеревенили на загальні теми, а саме про те, чим займалися останні кілька років. Я, пригадавши Рендомів інтерес до Колеса-Привида, обмовився про цей проект. Та він негайно змінив тему, показуючи, що хотів би лишити це для розмови тет-а-тет. Невдовзі Мартін почав позіхати, і це виявилося заразним. Рендом побажав нам доброї ночі і викликав слугу, який мав показати мою кімнату.

Я попросив Діка, який проводив мене до покоїв, відшукати якісь знаряддя для малювання. За десять хвилин він повернувся з усім, що було мені потрібно.

Дорога назад була б довгою і виснажливою, а я втомився. Тому я вмостився за стіл і взявся створювати Козир для заміського клубу, куди Білл водив мене минулого вечора. Я працював близько двадцяти хвилин, поки мене не задовольнила якість.

Тепер лишалося тільки питання різниці у часі, вельми плинної штуки. Співвідношення становило 2,5 до 1 — єдине золоте правило між Амбером і Тінню, де я нещодавно мешкав. Цілком можливо, що я вже пропустив зустріч із безіменним зламувачем.

Я відклав убік все, окрім Козиря, і підвівся.

Раптом у двері постукали. Мене долала спокуса не відповідати, але цікавість узяла гору. Я перетнув кімнату, відімкнув двері, а тоді прочинив їх.

На порозі стояла Фіона. Вона вбралася в привабливу зелену вечірню сукню, а розпущені пасма прикрасила маленькою шпилькою, оздобленою дорогоцінним камінням, що бездоганно пасувало до її волосся.

— Привіт, Фі, — сказав я. — Яким вітром?

— Я відчула, що ти маніпулюєш певними силами, — відповіла вона, — і не захотіла, аби з тобою щось трапилося до того, як ми поговоримо. Можна зайти?

— Звісно, — мовив я, відступаючи, — але у мене обмаль часу.

— Знаю, та, можливо, я стану в нагоді.

— Яким чином? — запитав я, зачиняючи двері.

Вона роззирнулася кімнатою і помітила щойно завершений Козир. Замкнувши двері, тітка підійшла до столу.

— Дуже добре, — зауважила вона, оцінюючи моє малювання. — То ось куди ти намилився? Де це?

— Бар у заміському клубі в Тіні, з якої я прийшов, — відповів я. — О десятій за місцевим часом я маю зустрітися з незнайомцем. Сподіваюся роздобути інформацію про те, хто і чому намагається мене вбити, а можливо, й про інші питання, які непокоять мене.

— Іди, — сказала вона, — і лиши Козир тут. Так я зможу скористатися ним, аби шпигувати за тобою, і якщо тобі раптом знадобиться допомога, я зможу її надати.

Я простягнув руку і стиснув долоню Фіони, а тоді став біля столу, зосередившись.

За кілька секунд обриси набули кольору і глибини. Я пірнув у об’ємні текстури, і все наблизилося до мене, збільшуючись і заповнюючи простір довкола. Одразу ж знайшов поглядом настінний годинник праворуч від бару...

21:48.

Здається, саме вчасно.

Тепер я вже бачив відвідувачів і чув їхні голоси. Пошукав найкраще місце для прибуття. У правому кутку бару, під тим годинником, нікого не було. Гаразд.

Тепер я був там. Намагався виглядати так, наче сиджу вже давно. Троє відвідувачів зиркнули в мій бік. Я усміхнувся й кивнув. Минулого вечора Білл познайомив мене з одним із чоловіків. Іншого я бачив, але не розмовляв з ним. Обидва кивнули мені у відповідь, і це переконало третього в тому, що я реальний, тож він одразу перевів увагу на жінку, з якою сидів.

Невдовзі до мене підійшов бармен. Він також пригадав мене з минулого вечора, бо запитав, чи не прийде Білл.

Я взяв пива і рушив до найвіддаленішого столика, де й посьорбував його, притулившись спиною до стіни. Час від часу я позирав на годинник та на два входи в бар. Напружившись, міг відчути присутність Фіони.

Десята година вечора прийшла і пішла. Так само вчинив дехто з відвідувачів, нових і старих. Здавалося, ніхто з них особливо не цікавиться мною, тоді як мою увагу привернула самотня молода жінка з білявим волоссям і профілем, наче з камеї. От тільки на цьому схожість завершувалася, адже камеї не усміхаються — ще й так, як вона, коли вдруге подивилася на мене і хутко відвела погляд. Дідько, думав я, ну чому я маю зараз бути в ситуації на межі життя і смерті? За будь-яких інших умов я б допив пиво, пішов по другий кухоль, обмінявся з нею кількома жартами і запитав би, чи не хоче вона приєднатися до мене. До речі...

Я зиркнув на годинник.

22:20.

Скільки ще часу дати таємничому голосу? Може, мені просто варто припустити, що то був Джордж Генсен, але він відмовився від своїх намірів, коли побачив, як я зникаю? Чи довго ще ця леді сидітиме тут?

Я тихо буркнув. Відволікатися не можна. Тим часом я розглядав її тонку талію, округлість стегон, напружені плечі...

22:25.

Я зауважив, що мій кухоль порожній. Відніс його бармену і добросовісно спостерігав, як той наливає мені новий.

— Я бачила, як ви сиділи там, — почув я жіночий голос. — Чекаєте на когось?

Від неї сильно пахло незнайомими парфумами.

— Так, — відповів я. — Але починаю думати, що ніхто не прийде.

— У мене така сама проблема, — мовила жінка, і я повернувся до неї. Вона знову всміхнулася. — Ми б могли зачекати разом, — запропонувала вона.

— Прошу, складіть мені компанію, — сказав я. — Значно приємніше провести час із вами.

Вона забрала свій келих і пішла за мною до столика.

— Мене звати Мерль Корі, — відрекомендувався я, щойно ми сіли.

— А я — Меґ Девлін. Не бачила вас тут раніше.

— Я тут проїздом. А ви, підозрюю, ні?

Вона ледь хитнула головою.

— Боюся, що ні. Я мешкаю в новому житловому комплексі за кілька миль звідси.

Я кивнув, неначе знав, де це.

— Звідки ви? — поцікавилася вона.

— Із центру всесвіту, — мовив

1 ... 34 35 36 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"