Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

І як насмішка не далеко від його будинку буквально за двадцять метрів старий кам'яний вівтар із верхнього світу. Кажуть, де були ці вівтарі, були стародавні храми або просто місця, куди люди могли прийти помолитися і попросити допомоги у Всевишнього.

— Може досить ховатися, — сказав головний гад. — Я давно тебе відчув, янголятко.

Висунулася з-за прямокутного каменю і піднялася.

— Нерозумно було приходити сюди самій.

— Я не одна.

Група підтримки з'явилася буквально кілька хвилин тому і намагалася підібратися непомітно.

— Якщо ти сподіваєшся на своїх крилатих друзів, то даремно.

Від нього повалили клуби темряви. Луї та хлопцям довелося важко, амулети від такого рятували погано. Вони ледь змогли дістатися до вівтаря.

— А ти добре тримаєшся. Але це так дурниця. Щоб знешкодити янголів, — він сказав це презирливо. — Сама знаєш немає тіла, немає діла. Їх темрява висушить, а душі підуть на переродження і звідти вони мені вже не завадять. А ось тебе я підкорю, і ти будеш із радістю служити мені.

Я подивилася на Луї і трьох його друзів. Вони ледь трималися. Я розправила крила і стегном притулилася до вівтаря. Він активувався і через мене стало йти м'яке світло. Колеги змогли нормально дихати і розправити свої крила і скласти їх на подобі плаща.

— Цього замало, щоб перемогти мене. Ніхто з живих чи мертвих не зможе мене перемогти!

— Я знаю, — сказала спокійно

Відчула, як здивувалися всі і головний гад, і колеги.

— Тато, мама запрошую вас.

Підкинула в повітря дві драхми. Колеги ошелешено подивилися на монети. Вони не розуміли, що зараз буде. А ось гад загарчав, випускаючи темряву. Хотів перехопити монети. Але щойно вони відірвалися від долонь вони розчинилися в повітрі. А поруч із ним відкрився портал і вийшли мої батьки — не живі не мертві. Їхні тіла були не зовсім матеріальними, і вбити їх зараз було не можна. Мами зібрала в пузату пляшку темряву, що клубилася біля нього, і запечатала. А батько скував його руки й одягнув особливий нашийник на шию.

— Це неможливо, я знищив ці артефакти. Я вас знищив!

Батьки діяли мовчки і всі його опори легко придушували. Вони були допомогою Всевишнього в боротьбі зі злом, перемогти яке ніхто з живих не міг. Дивлячись на них у мене, котилися по щоках сльози. Луї взяв мене за руку і міцно стиснув.

— Він позбавлений надлишків темряви, — сказала мама.

А я, по суті, вперше почула її голос.

— Його засудять до смерті, але ні в кого не вистачить сил його стратити, — сказав батько — Ми заберемо його одразу в потойбічний світ. Анжеліко, ти знаєш, що повинна зробити. Донька, відпусти нас.

— Але у мене тільки дві монети...

— Вистачить і однієї, — сказала мама з усмішкою, — і тобі монети для цього не потрібні. Вони лише матеріальний прояв дару. І ти могла зробити все, що зробила, і без них. Просто скажи, що відпускаєш нас і ми підемо разом із ним. Тільки ти, малятко, тримаєш нас тут.

— Донька, ми закінчили нашу справу, тільки вона тримала нас.

— Відпускаю вас і кохаю.

— Спасибі, — сказали батьки одночасно і розчинилися разом із головним гадом.

А я впала на коліна і розплакалася. Луї з хлопцями підняли мене на ноги і повели. А я побачила колег із нижньої площини: вони заарештовували подільників цього гада. Не помітила, як опинилася в обіймах дядька, а потім і Алекса.

— Наступного разу, коли в твою милу голову прийде божевільна ідея, ти береш мене з собою, — сказав він суворо.

— Ти говориш як її батько, — хмикнув дядько. — Він колись на початку їхньої з моєю сестрою кар'єри сказав, що якщо чудити, то тільки удвох.

— Розійдися, — шикнула Марія Вікторівна, — Анжеліці потрібно заспокійливого банально випити. Я тобі плюну, рогів не збереш!

Подивилася на відьму, рогаті від неї шарахалися і ледь трималися, щоб не плюватися. Вона мені підморгнула. Зараз вона знову вдягла ілюзію старої бабці. Але я бачила, що це тільки маска. І судячи з того, як насупився Луї, Алекс та інші крилаті вони бачили, що це ілюзія.

— Ось уже окаті, мовчіть краще. А то від женихів не відіб'юся. Набридло чоловіків ховати. Кволі вони якісь, хоча ви ніби як міцніші.

Крилаті дружно зробили крок назад. Відьма каркаюче розсміялася. Тільки Алекс обійняв мене зі спини.

— Уже сама заспокоїлася голубонько. Чайку вип'єш і зовсім відпустить без зілля. Гарно виглядаєш Данило, кров відьом своє дає.

А я тільки зіставила, що дядько і куратор із дільниці тезки.

 Мою розповідь залишили до ранку. Шеф із дядьком тільки попередили, що менталіст усе записуватиме. Я кивнула, погоджуючись. Алекс відвіз мене додому. Його мама була в нас із дітьми. Хлопчаки одразу кинулися до мене, хоча вже мали спати. Пообнімала і вклала їх спати.

— Ліко, ти більше так не роби, — попросив Алекс, міцно обіймаючи мене. — Навіть якщо будуть шантажувати мною, ніколи не ведися. Ти можеш піти на справу, а мене і дітей можуть банально викрасти. Про це ти не подумала? Так ось на майбутнє якщо щось задумала йди до кінця, не дивлячись на шантаж рідними і коханими. Це буде боляче і складно, але це краще, ніж потурання злу і йти в нього на поводу.

— Я постараюся, чесно. Я про це думала, але не могла до кінця прийняти рішення. Ти ображаєшся на мене?

— Вже ні. Я розумію, що ти хотіла мене захистити. Але більше так не роби, я буду тобі допомогою і опорою, але не слабкістю. Зрозуміла?

— Так. Спасибі, Алекс.

Уранці всі, хто вчора брав участь у затриманні, зібралися в середній площині в кабінеті в мого дядька. Запросили за одне й менталіста. Він подивився на мене і дав у руки артефакт.

— Артефакт посилить твою пам'ять і зможеш дуже докладно розповісти, і ми зможемо побачити в проекції.

— Добре, я зрозуміла.

Я заплющила очі, згадуючи вчорашній день. Повторила нашу розмову з Луї. Після неї я вирушила до храму за порадою і благословенням. Про те, як потрапити в нижню площину, оминувши портал, я знала тільки з чуток. У храмі відчула прилив слив і підказку чисто у відчуттях. Вийшовши з храму, сказала тихо: