read-books.club » Міське фентезі » Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

35
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Янгол чи Демон" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: Міське фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 51
Перейти на сторінку:

— Так це не той білий колір що у вас хлопчики, це сивина. Це різне і вона пучками в різних місцях. Якщо не зафарбовувати відьомським зіллям, виглядати дуже негарно. І ні без особливої потреби я переїжджати не буду. Моє місце там, де я живу зараз, як і місце мого чоловіка і братів Анжеліки. Колір вирішує не все. А з приводу того, що вона стала вундеркіндом і рано закінчила школу. Її не приймали однолітки і єдиною розвагою було навчання. Тим паче з наявністю сучасних гаджетів вчитися досить легко, було б бажання. Думаю, якби в неї були друзі з однолітків, вона б зараз тільки закінчувала академію. Але від шила в одному місці це не позбавило.

— А коли можна вже нормальну їжу?

— А то ти не знаєш? — запитала вона — Завтра варені овочі, сильно розбавлені бульйоном. Потім просто овочі. Потім варене м'ясо, пташине.

— Гидота... — крилаті від моєї фрази зніяковіли. — А я вже розмріялася про випічку.

— Можу сухарик принести після завтра.

Я тихо простонала. Алекс ледь чутно розсміявся.

 

Через місяць я вже змогла вийти на роботу.

— Про що задумалася? — запитав у мене за спиною Луї.

— Я можу не відповідати?

— Можеш, але виглядаєш так, наче щось задумала. Комусь явно шкідливо сидіти вдома.

Він сказав це все жартома і з посмішкою. Але побачивши, що я не посміхаюся і зневіряюся, схопив мене за руку й уважно подивився в очі. Просканував мою енергетику.

— Дивно, чиста.

Я винувато відвела очі. Він потягнув мене в кімнату для тренувань і, заплющивши очі, сказав суворо:

— Розповідай.

— Поки що нічого, просто подивилася сьогодні справу щодо корпорації МИР. Їхнього головного досі не спіймали.

— І, є думки як зловити?

— Не думки, відчуття. Я відчуваю, що потрібно зробити, але мені страшно, не за себе. Я боюся вплутувати в цю справу Алекса.

— Ох вже ці закохані жінки. Він образиться на твою недовіру.

— За те залишиться живий, і я буду більш упевнена в собі в тому, що не оступлюся і не відступлюся.

— То що потрібно зробити?

— Тобі поки що нічого. Як мені потрапити в нижню площину?

Луї усміхнувся.

— Без дозволу шефа тільки на середню і без амулета тобі буде важко дихати.

— Я зателефоную тобі, коли розберуся. Я поки що сходжу до брата. Попросиш Алекса доглянути за дітьми кілька днів.

— Сподіваюся, ти мені сьогодні напишеш.

— Щось напишу. Якщо я вб'юся, ти дізнаєшся?

У Луї очі розширилися. Потім він зітхнув і поставив на мене мітку.

— Тепер дізнаюся і буду знати, де ти. За Алекса не ручаюся. Будь обережна. У мене є шанс тебе зупинити?

— Тільки якщо закрити під замок.

Луї дозволив мені піти. Повідомлення від мене Алекс отримав через дві години. Одразу кинувся до свого друга.

— Куди вона пішла?!

Шеф подивився на одного і другого проричав:

— Так-с Луї, гад ти пернатий, колись куди наша пташка полетіла. А то я її не відпускав з роботи. І я бачив, ви спілкувалися. Що вона тобі написала?

— Щоб я кілька днів пригледів за дітьми.

— Ви ж знаєте, вона інтуїт.

Алекс тихо і не цензурно вилаявся. І зло подивився на друга

— Вона боїться, що ти, друже мій, можеш постраждати. Або що через тебе її будуть шантажувати, і вона оступиться.

— Про це ми потім поговоримо з нею, при особистій зустрічі. Де вона?

— Вона запитувала в мене про нижню площину, але я сказав, що без дозволу шефа їй туди не потрапити. Вона сказала, що сходить до брата.

Шеф одразу схопив телефон і зателефонував моєму дядькові. Коротко запитав:

— Ліка у вас?

— Секунду. Гілберт! — рявкнув дядько, прибравши слухавку, брат вбіг до кабінету — Мала з'являлася?

— Так, годину тому.

Хвилина тиші і дядько вилаявся.

— Твою ж...

Він кинувся до сейфа. Через хвилину сказав із полегшенням.

— Мішок на місці. Так стоп, зас... кхм Гіл монети покажи.

— Я віддав їх Ліку і Глен теж.

— Твою ж...

— Поясніть, — сказав капітан Гейб.

— У братів було по дві монети для подорожі в загробний світ. Разом у неї їх шість. Навіщо вони їй знадобилися? Що мовчиш, розповідай.

— Не можу, я пообіцяв мовчати, поки вона не напише вам. Вона дозволила сказати тільки, що пішла до Марії Вікторівни.

— Їй би відьмою народитися, — пробурмотів дядько, — Так-так, колеги, не знаю яким лісом, але мала пішла до прабабусі Маргарити. Вона ж воротарка у світ мертвих. І як вона потрапить до неї. Хіба що ви літати пернаті вмієте.

— Крила енергетичні, — буркнув Луї.

— Тоді вона вб'ється. Єдиний спосіб потрапити на нижню площину — це стрибнути в одному місці зі скелі. Але вона повинна або вміти літати, або Всевишній допоможе їй. Але знаючи Ліку, я не здивуюся, якщо їй Господь допоможе.

Через дві години брат і Луї отримали повідомлення, що я на місці і надіслала відео.

— Вона у своєму репертуарі, — сказав дядько, дивлячись відео.

Він разом із Гейбом, Луї, Алексом і Гілбертом сиділи в одному кабінеті в очікуванні новин.

— Що будемо робити з нею, коли врятуємо?

— Спочатку врятуємо, — сказав Алекс.

— Ти залишаєшся з дітьми. Не будемо їй давати привід злякатися. Вона не в тобі сумнівається, а в собі, у своїй силі. Вона коха і боїться тебе втратити, боїться, що тобі можуть зробити боляче або навіть вбити чи шантажувати тобою. Ви будете брати участь у спільних операціях, але почнете з чогось простого. Гілберте, ти теж не лізь. Візьмемо крилату компанію. Подивимося, що ви можете проти цих монстрів. Сподіваюся, їй вистачить розуму не лізти на рожен.

— По її частині стеження і компромат, — сказав спокійно дядько. — За великим рахунком їй пора робити ноги, судячи з відео. Головне вона зробила, показала, де він сховався. Наше завдання піти його заарештувати і віддати під суд.

 

А я тим часом була на нижній площині. Як я сюди добиралася це окрема історія. Але зараз я сиджу біля притулку головного гада. Записала відео і відправила колегам, де він зачаївся. Такий собі двоповерховий не великий будиночок на краю площини. Ця площина закінчується не обривом і водою. А щільною оболонкою і далі видно тільки космос. Красиво, не те слово. І цей гад вибрав гарне місце на краю світу. Але це не скасовує його провини у смертях сотень людей. Гаразд вони були жадібними ідіотами, раз звернулися в його компанію. Але наказ на їхнє вбивство віддав він. І це нам не показали тоді всіх зомбі, що працювали на рудниках. А я покопавшись у справі знайшла що їх було більше, у нього в копальнях їх працювало більше, ніж було укладено контрактів на бажання. А значить теж убиті за його наказом.

1 ... 33 34 35 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"