Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Легко сказати відкинь сумніви, особливо стрибаючи в прірву.

До Гілберта і Грега я дісталася без проблем. Брат, побачивши мене, здригнувся.

— Цей момент я бачив кілька разів уві сні, — сказав старший брат. — Крихітко, ти впевнена?

— Так, — сказала я зітхнувши. — Малюки, за ними Алекс із мамою доглянуть, якщо в мене не вийде.

— Так мама в нього класна.

Брати спокійно віддали мені чотири драхми. Вони носили їх на шиї як спогад про батьків.

— Я навіть трохи заздрю тобі, — сказав Грег, — ти побачиш їх.

— Якщо все вийде, — усміхнулася невесело, — навіть якщо не вийде, ми теж побачимося.

— А ось цього не потрібно. Налаштуйся на успіх. А то нас порвуть не гірше за тварюк безодні.

Брати мене обійняли і відпустили. Я сама дісталася до сходинок, які вели до вівтаря. З нього все почалося. Спустилася до входу в печеру. І стала на її краю.

— Відкинь усі сумніви і лети.

Подивилася на драхми в руках і нанизала їх на ланцюжок, що був на шиї.

— Так я вас точно не втрачу. Ну що ж не спробую не впізнаю. Головне встигнути зробити цю абракадабру перед ударом.

А потім зробила невеличкий розбіг і стрибнула, зробила глибокий вдих і зробила магією візерунок, який бачила часто у снах і мені його показали в храмі й дали відчуття, що треба зробити. Наступної секунди була не вода і смерть, а високі лапчасті сосни. Вдалося вхопитися за гілку і не впасти на землю.

— Хм, люба, ти на мітлі не пробувала літати? Піди зручніше ніж зі скелі стрибати.

— І вам гарного дня, Марія Вікторівна. Не думала, що потраплю прямо до вас.

— Так ти до мене ж і збиралася, ось портал тебе сюди і викинув. Злазь янголятко, підемо готувати тебе до подорожі.

— То ви знаєте навіщо я прийшла?

— Звичайно, малятко. Я це знаю з твого народження. Але для початку тебе потрібно замаскувати. А то тут кожен п'ятий рогатий захоче тебе образити.

Те як я злазила з високої ялини і не вбилася не знаю. Марії Вікторівні набридло дивитися на мої тріпотіння, і вона мене банально скинула з дерева на магічну подушку. Потім пішла за нею, добре, що йти не довго і безлюдною місцевістю. Впала я на сосну на краю лісу. Біля якого і живе власне відьма. Вона одразу завела мене в дім і повела у ванну. дістала фарбу і сказала:

— Сідай будемо тебе в рудий фарбувати.

— У мене фарба на волоссі ніби не тримається.

— Дивлячись хто працює. А Маргоші просто ніхто не сказав, що фарбувати потрібно звичайнісінькою без застосування магії та зілля. А раз сама не додумалася зелена ще. А змивка тобі не знадобитися. Ти як арку пройдеш, фарба сама й зійде. Тобі головне до арки без пригод дістатися.

Поки відьма мене фарбувала, я сиділа спиною до дзеркала. Зараз тільки збагнула, що вона молодо виглядає.

— Ви молодо виглядаєте.

— Відьма виглядає так, як хоче і на скільки здібностей вистачає. І це тільки для тебе я молода. Місцеві бачать мене старою. Був період, коли не ховала зовнішність, багато женихів серед рогатих було. І якщо частина з них не чогось так перспективні хлопці й хороші коханці. То частина натуральні козли. Та не червонішай ти так, уже піди знаєш навіщо чоловік потрібен. Але поки що відпочиваю від них, а то останні років двадцять одні козли трапляються. Які ніяких серйозних стосунків не хочуть, аби тільки молоде тіло отримати. Ось дивись, готова голубка. Зійдеш за мою правнучку, у мене їх достатньо.

Побачивши себе з рудим волоссям, розплакалася.

— Ну чого ти засмутилася. З такою зовнішністю як у тебе або янголятком бути, або відьмою. А якщо ти переживаєш, що тебе раніше не могли пофарбувати. То кинь цю не вдячну справу, ти повинна була пройти цей шлях блондинкою. І не приховувати свою суть. Хоча так твоя білосніжна шкіра і зелені очі ідеально до рудого волосся. В іншому одяг у тебе нормальний. Усе пішли, дорогою проінструктую.

Вийшовши з дому, Марія Вікторівна озирнулася і щось пробурчала собі під ніс. Помітила, що на ній з'явилася ілюзія, але я бачила справжній вигляд крізь ілюзію. Йшли ми через околицю міста. На нас косилися і намагалися обійти стороною. Дехто кланявся старій відьмі та вітався. А коли один із чоловіків спробував познайомитися зі мною, вона сказала:

— Тобі твої роги не дорогі?

Його немов вітром здуло.

— Лізуть тут усякі до кровиночки. Пішли, лапонько.

Пройшовши ще трохи, відьма сказала:

— Ти як арку пройдеш думай про батьків. На тому боці для тебе буде майже нічого не видно. Схоже на густий туман, тільки дуже щільний. Вони самі вийдуть до тебе. Якщо не вийде, вийде дехто інший. Головне не бійся, тебе не чіпатимуть, просто виведуть до арки. З батьками, коли побачишся, скажеш, що тобі від них потрібно. Коротко, по суті, без соплів. Часу в тебе буде мало, не місце живим у потойбічному світі. Коли з ними побачишся, даси їм по монетці. І коли будеш їх кликати вже з цього світу, то підкинеш дві монетки в повітря.

Арка була схожа на арку стаціонарного порталу. Я обійшла її і подивилася, з іншого боку було просто поле. Здивовано подивилася на відьму.

— Вхід з будь якого боку. Готова?

Я підійшла до неї.

— Готова. Що мені робити?

— Просто пройди.

Я затиснула в руках одну монетку, відьма тільки усміхнулася і штовхнула мене в спину. Я мало носом землю не пропахала. А коли підняла голову зрозуміла, що вже пройшла. Навколо був густий туман. Стала спокійно і постаралася налаштуватися на батьків. Згадала їхні фотографії й те, як дядько розповідав про них. Зрозуміла чисто інтуїтивно, що роблю не те. Згадала свій відновлений спогад, він не був щасливим, того вечора вони загинули. Побачила все дуже яскраво, відчула руку матері на собі. А розплющивши очі побачила їх перед собою.

— Я хочу просити вашої допомоги. Не знаю звідки, але знаю, що тільки вам двом під силу перемогти керівника корпорації МИР.

Мені кивнули і простягнули руки, вклала їм монети. Монети зникли, а батьки просто взяли мене за руки й повели за собою. У густому тумані я їх майже не бачила, тільки відчувала. Вийшла я тоді біля вівтаря і побачила хату голвного гада. А коли сховалася за вівтарем побачила його й одразу дістала телефон і записала коротке відео. Показав, де він зараз перебуває. І його відправила Луї. На цьому моменті мене вивели зі спогадів.