Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони зупиняються біля дверей, затиснутих між книжковими полицями, помережаними маленькими сяйними ліхтариками. Хранитель відмикає двері й жестом запрошує Закарі зайти.
— Вибачте за стан… — Чоловік зупиняється й супиться, оглядаючи кімнату, стан якої не потребує жодних вибачень.
Ця кімната як… ну, номер у розкішному готелі, що його може уявити Закарі, щоправда в печері. Тут чимало оксамиту, здебільшого темно-зеленого. Ним укриті стільці, з нього пошитий балдахін над ліжком, який розчахнули в очікуванні гостя. Є великий стіл і чимало затишних куточків для читання. З-поміж книжкових полиць, витворів мистецтва в рамах та барвистих килимків визирають кам’яні стіни й підлога. Тут справді дуже затишно. У каміні горить вогонь. Біля ліжка сяють увімкнені лампи так, наче кімната чекала на нього.
— Сподіваюся, вам припаде до душі, — каже Хранитель, що й далі злегка супиться.
— Тут кльово, — відповідає Закарі.
— Ванна за дверима в кінці, — повідомляє чоловік, змахуючи рукою у глиб кімнати. — З Кухнею можна зв’язатися за допомогою панелі, що поряд з каміном. Уранці в коридорі стане світліше. Будь ласка, не годуйте котів. Ось ваш ключ. — Хранитель простягає Закарі ключ на довгому ланцюжку. — Як щось знадобиться, будь ласка, не соромтеся попросити. Ви знаєте, де мене знайти. — Чоловік дістає з мантії ручку й прямокутний клаптик паперу та шкрябає щось на ньому. — На добраніч, містере Роулінз. Сподіваюся, вам сподобається в нас.
Він засуває прямокутник паперу в невеличку рамку на дверях, коротко вклоняється Закарі та знову зникає в коридорі.
Хлопець дивиться, як він іде, а потім повертається, щоб прочитати напис у рамці на папері кольору слонової кістки. У латунній рамці каліграфічним почерком виведено:
З. Роулінз
Закарі зачиняє двері, розмірковуючи, скільки імен уже бувало на тому місці та як давно там висіло останнє. Кілька секунд повагавшись, він замикає двері.
Спирається на них головою і зітхає. Це не може бути правдою.
«А що це тоді?» — сам себе питає, але не має відповіді.
Хлопець скидає поплямоване фарбою пальто й вішає його на стілець. Іде до ванної кімнати, побіжно глянувши на чорно-білий кахель і ванну на ніжках-лапах, миє руки, виймає контактні лінзи й дивиться, як розпливається в дзеркалі над умивальником його відображення. Викидає лінзи в кошик і на мить замислюється, що чинитиме без них далі, але в нього є нагальніші турботи.
Закарі повертається до невиразного оксамиту та камінного вогню в головній кімнаті, на ходу скидає черевики й знімає піджак та жилетку, перш ніж дістається до ліжка. Проте засинає, так і не впоравшись із рештою ґудзиків. Лляна білизна й подушки з ягнячої вовни оповили його, наче хмаринка. Хлопець тішиться цим, його останні думки перед сном — швидкоплинна суміш згадок про вечір, який нарешті закінчився, запитань і турбот щодо всього, починаючи від власного здорового глузду до того, як відмити волосся від фарби. А тоді все зникає. Лише промайнув подив: як можна заснути, якщо вже й так бачиш сни.
Передбачення і перекази: Колекціонер ключів
Жив собі чоловік, який колекціонував ключі. Старі, нові та зламані. Загублені та вкрадені ключі та відмички.
Він носив їх у кишенях та на ланцюжках, що дзеленчали, коли він обходив місто.
Кожен мешканець знав колекціонера ключів.
Дехто вважав його звичку дивною, але колекціонер ключів був привітною людиною, розсудливою і любив усміхатися.
Якщо хтось губив або ламав ключ, він міг звернутися до колекціонера ключів, і той зазвичай знаходив заміну, яка ставала їм у пригоді. Часто це потребувало менше часу, ніж виготовлення нового ключа.
Колекціонер ключів завжди тримав найрозповсюдженіші форми та розміри під рукою про всяк випадок, якщо комусь знадобиться відімкнути двері, буфет або комод.
Колекціонер ключів не ставився до них як власник. Він віддавав їх, якщо хтось потребував.
(Утім, іноді люди однаково замовляли нові ключі й повертали позичені.)
Йому також віддавали знайдені ключі, дарували запасні до колекції. Подорожуючи, люди знаходили ключі й привозили із собою — ключі незнайомих форм з дивними борідками.
(Вони називали колекціонером ключів чоловіка, але самі допомагали йому їх колекціонувати.)
Зрештою колекціонер зібрав так багато, що вже не міг носити цей скарб із собою, тож став виставляти ключі у своєму будинку. Вивісив їх на стрічках у вікнах замість завіс, розкладав на книжкових полицях і вставляв у рами на стінах. Найвитонченіші цей чоловік тримав під склом або в скриньках для коштовностей. А деякі складав у стоси з подібними ключами, тримав їх у відрах або кошиках.
Минуло багато років, увесь будинок був захаращений ключами по самі вінця. Вони висіли навіть назовні над дверима та вікнами й гронами хизувалися на карнизах даху.
Будинок колекціонера ключів легко було впізнати. Якось до нього у двері хтось постукав.
Колекціонер ключів відчинив — на порозі стояла чарівна жінка в довгій мантії. Він її ніколи раніше не бачив. Його увагу привернула вишита облямівка вбрання — зіркоподібні квіти, вигаптувані золотою ниткою на темній тканині, занадто вишуканій для подорожей. Тим паче, що було очевидно: вона прибула здалеку. Він не бачив ані коня, ані фіакра, тож припустив, що жінка залишила їх на заїжджому дворі, позаяк ніхто не проїжджав це містечко, щоб не зупинитися там. До того ж розташовувався він неподалік.
— Мені сказали, що ви колекціонуєте ключі, — звернулася до нього жінка.
— Колекціоную, — озвався чоловік, хай навіть це було очевидно. Ключі висіли над дверима, біля яких вони стояли, на стінах позаду нього, наповнювали слоїки, чаші й вази, лежали на столах.
— Я шукаю те, що зачинене і що треба відчинити. Подумала, може, один з ваших ключів зможе мені в цьому зарадити.
— Ласкаво прошу, — запросив до себе колекціонер ключів і провів гостю до будинку.
Він подумував, чи не запитати, який саме ключ їй потрібен, щоб допомогти з пошуками, але знав, як складно описати ключі. Щоб знайти відповідний, треба розуміти, який замок ним відмикати.
Тож колекціонер ключів пустив жінку до будинку. Показав їй усі кімнати, усі шафки й полиці, заставлені ключами. Кухню з чайними горнятками та келихами для вина, наповненими ключами; лише кілька з них, якими він часто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беззоряне море, Ерін Моргенштерн», після закриття браузера.
