Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Страшні байки з інтернету потрапляли у родючий ґрунт. Країна, що пережила Чорнобиль, звикла боятися техногенних катастроф. До того ж, борці за екологію вміло використовували у своїх цілях антизахідні стереотипи, що існували в суспільстві. Жителів Донбасу переконували, що газовидобувні компанії переслідують приховані підступні цілі — хочуть знищити слов’янське населення та навіть таємно ввозити до України ядерні відходи. Про це, зокрема, йшлося у популярній статті «Сланцевий газ уб’є Донбас», яку поширювали на форумах, у соціальних мережах та роздруковували у вигляді листівок. Знайти публікацію в мережі можна й сьогодні. Доступна вона, зокрема, й на сайті Наталії Вітренко та її Прогресивно–соціалістичної партії.
«Згідно з проектом угоди, наявним в інтернеті, українська митниця не має права оглядати контейнери, тисячі цистерн із хімікатами та інші вантажі, які ввозяться американськими «інвесторами». Не виключено, що у таємничих контейнерах можуть бути радіоактивні відходи, хімічна, бактеріологічна та навіть ядерна зброя. Явно проглядається бажання америкосів позначити свою військову присутність під боком у Росії.
Отруївши ґрунтові та поверхневі води, річку Сіверський Донець, Азовське море, вони прирікають на повільне вимирання кілька мільйонів Слов’ян — жителів Донецької, Харківської, Луганської областей, нижнього Дону», — говорилося у статті.
У цьому ж матеріалі пропонувався план протидії видобутку сланцевого газу. У ньому легко вгадується прообраз того, що відбувалося на Донбасі навесні 2014 року. Зокрема, людей закликали:
1. «Дзвонити друзям, родичам і сусідам. Відсилати SMS зі змістом «Подивися фільм Джоша Фокса «Земля газу» — будеш у шоці, гряде катастрофа». Сланцевий газ — реальна загроза життю.
2. Записати тисячу дисків у форматі AVI (щоб читали всі DVD-програвачі) та безкоштовно роздавати перехожим, упакувати та підписати, проявивши фантазію.
3. Розсилати фільм на всі знайомі та незнайомі електронні і поштові адреси, поширювати листівки. Відправляти статті у друковані видання.
4. Віднести сусідові диск або флешку з проханням подивитися фільм. На пальцях пояснити загрозу.
5. Паркани вміють розмовляти, якщо на них написано «GASLAND не пройде!» або «Stop fracking!».
6. Організовувати масові акції протесту, пікети, ходи, демонстрації, концерти.
7. Підключати до боротьби депутатів і громадські організації. Писати листи у міськвиконком, обладміністрацію, до президента.
8. У кінотеатрах організовувати безкоштовний перегляд фільму «Gasland» із подальшим обговоренням.
9. Їздити з телевізором по селах, транслювати фільм, організовувати у клубах зустрічі, пояснювати масштаб трагедії.
10. Координувати спільні зусилля з антисланцевими групами, громадськими організаціями, партіями, блоками.
11. Іти у православні храми, розмовляти зі священниками, молити Бога про допомогу.
12. Організовувати лекції, круглі столи, перегляд та обговорення фільму в школах, ліцеях і технікумах. Орендувати кінозали.
13. Транслювати фільм на опозиційних кабельних, супутникових телеканалах. Купувати ефірний час.
14. Організовувати круглі столи, конференції, дискусії із залученням компетентних фахівців.
15. Підняти тему екологічної загрози видобутку сланцевого газу в ІТ-просторі, на сайтах, блогах, у групах.
16. Налагодити випуск та розповсюдження газети екологічного напрямку. Купити різограф.
17. Надавати юридичну, правову допомогу антисланцевим групам.
18. Виїжджати організованими групами на місця установки вишок, лягати під гусениці бульдозера, приковувати себе наручниками».
Антисланцевий рух, який розгорнувся у Донецькій області в 2013 році, став свого роду розігрівом перед «русской весной» 2014 року. Координатори мітингів отримали гарний досвід організації вуличних акцій, змогли зібрати певну базу активних громадян та навчилися проводити мобілізаційні PR-кампанії. Страшилки про сланцевий газ поширювалися інтернетом із такою самою швидкістю, з якою пізніше розліталися панічні новини про те, що на Донбас насуваються бойовики «Правого сектору». Активісти клеїли на стовпах та зупинках листівки із закликами виходити на вулиці проти «сланцевого геноциду». 26 вересня 2013 року борці зі сланцевим газом навіть на кілька годин перекрили трасу Харків–Ростов біля села Хрестище під Слов’янськом.
Протести розгортались переважно на півночі Донецької області, оскільки Юзівське газове родовище було саме там. Досить багатолюдні мітинги проти видобутку газу регулярно збиралися у Краматорську та Слов’янську. Пізніше цей факт стане ґрунтом для різних конспірологічних теорій про те, що воєнні дії у Донбасі якось пов’язані зі сланцевим газом. Причому прихильники цієї версії знайдуться з обох боків. Українці запідозрять, що російський загін Стрєлкова–Гіркіна спеціально з’явився у Слов’янську, щоб зірвати видобуток газу у цьому районі. Прихильники сепаратистів запевнятимуть населення, що війна йде тому, що Захід хоче захопити газові родовища.
«Справжня причина каральних акцій: Південний Схід продано західним газовим компаніям», — напишуть у соціальних мережах, листівках і газетах навесні 2014‑го.
До антисланцевих протестів майже одразу приєдналась і Комуністична партія, яка мала на Донеччині налагоджену партійну структуру. Зокрема, одним із лідерів антисланцевого руху у Слов’янську був перший секретар місцевого осередку КПУ Анатолій Хмельовий. У 2014 році він стане одним з активних учасників сепаратистського руху і пристане до загону Ігоря Стрелкова.
В інших містах області масові акції також координували представники комуністів. У Донецьку на мітингах проти видобутку газу виступали депутати облради від КПУ Ірина Попова та Антоніна Хромова. У Горлівці організацією антисланцевих протестів займалися лідер місцевого осередку КПУ Олексій Карпушев та активістка партії ПСПУ Зоя Колеснікова. Координацією мітингів у Донецькій області загалом опікувався депутат Верховної Ради України від КПУ Володимир Бідьовка. Боротьбу проти «сланцевого геноциду» названі вище громадяни поєднували з агітацією проти євроінтеграції та за вступ України у Митний союз. А представники «Українського вибору» — ще й з агітацією за федералізацію. У 2014 році всі ці люди охоче взяли участь в антиукраїнському повстанні та підтримали самопроголошену ДНР А Володимир Бідьовка у 2018 році взагалі став головою так званої Народної ради (парламенту) ДНР.
Комуністи та люди Медведчука доволі відверто лобіювали інтереси Росії і у своїх виступах переконували людей, що Україні не потрібно видобувати власний газ, а замість цього варто проводити проросійську політику в обмін на знижки на російське паливо.
«Протягом трьох років роботи уряду Азарова влада йде на прозахідні, свідомо збиткові для нашої країни поступки міжнародним магнатам. Тоді як, розвиваючи дружні взаємовигідні відносини з братньою Росією в рамках Митного союзу, Україна мала б преференції у поставках російського газу за відносно невисокою ціною», — говорив депутат Бідьовка на мітингу у Слов’янську в лютому 2013 року. Схожі думки регулярно озвучували також й інші його однопартійці.
Заради справедливості слід зазначити, що у мітингах проти видобутку сланцевого газу брали участь не тільки проросійські сили, а й представники прозахідних партій. Останні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
