Читати книгу - "Обіцяю кохати завжди, Ема Ноель"

Сьогодні Таня вже точно не проґавить можливості перехопити ініціативу й особисто посміятися з мене, тикаючи мене носом у мою нікчемність. Адже вчора Клім вибрав її! Хоча я й не претендувала. Та й він лише кілька разів допоміг мені, виявивши дуже дивне, беземоційне співчуття.

Тому що я декого йому нагадую. Всього лише.

Перед дверима аудиторії я пригальмовую. Вони злегка прочинені й крізь щілину спостерігаю дуже дивну картину. Юля, яка зазвичай приходить раніше за всіх, оскільки студентка вона справді старанна, присівши навпочіпки, копошиться в ногах Тані, яка сидить у цей час на стільці.

Ні, не просто сидить. Вона прив’язана до нього. У роті ганчірка, по ходу, та, якою ми дошку протираємо. На очах її власний шарф. І ще помічаю велику дуже непривабливу пляму на її сукні. На тій самій сукні, у якій вона була вчора.

Усвідомлення накриває таким бурхливим потоком емоцій, що я стою й безглуздо посміхаюся, витріщаючись на цю картину. Неповторне в неї було побачення. Адже сама мені якось казала, що Клім причіпливих не любить, може жорстоко провчити.

І наступила на ті самі граблі.

Як там кажуть? Не рий іншому яму? Хотіла мене на місце поставити, а врешті-решт поставили її.

Я відходжу вбік, а потім зовсім йду. Пересиджу у вбиральні до початку пар. А потім я дивитимусь на неї з посмішкою.

Почекавши достатньо, повертаюся назад. Коли заходжу до аудиторії, Таню лише звільнили. Чи то не дуже поспішали, чи то вузли надто хитрі. Майже вся група зібралася. І на мене майже ніхто не звертає уваги. Мабуть, остання подія затьмарила інтерес до мене. І ті, з ким Таня пліч-о-пліч знущалася з мене, тепер насміхаються з неї, відпускаючи злісні жарти з приводу її «мокрого» незабутнього побачення. А ще одноголосно вирішили, що треба позбутися стільця, вручивши його розгубленій і блідій, як крейда, Тані.

Тільки Юля та Іра не регочуть з неї. Ці явно зляться і мріють на комусь зігнати свою злість. Таня з ганьбою біжить з аудиторії, запахнувшись шубкою і прихопивши з собою зіпсований нею стілець.

Це було б сумно, якби вона не виявилася такою жорстокою і я не стала жертвою, у тому числі її знущань. Так їй і треба.

Тихенько діставшись свого місця, сідаю саме за хвилину до того, як заходить викладач.

Кілька днів мене, на щастя, не чіпають. Таня, привселюдно зганьбившись, поки не наважується з’явитися в універі. З-за столу під час обіду мене більше не виганяють. Клім, як і раніше, іноді кидає на мене погляди, примушуючи зіщулитися від страху, але здебільшого просто не помічає.

Після того, що він зробив із Танею, я й поготів не хочу його жалості та допомоги. Ясно, що він їй нічого не зробив. Нічого з того, що хотіла Таня. Ну, подумаєш, просто прив’язав та залишив в аудиторії ночувати? Але в результаті глузування їй забезпечені надовго. А Клім надовго позбувся настирливих залицяльниць.

Він дуже непередбачуваний, небезпечний, без гальм, як про нього кажуть. Мені пощастило, що я не потрапила в його немилість. А може, він таких, як я, і не чіпає? У всіх сенсах не чіпає. Й інтересу не виявляє, і кривдити бажання не виникає. Жаліє убогих? І на тому дякую. У біді не залишив, виручив кілька разів, так вдало опинившись поряд.

Але не хочу. Хто знає, у який бік його переклинить наступного разу? Раптом йому нудно буде і вирішить розважитися, мене теж замкнувши десь прив’язаною? Я ж і протиставити йому нічого не зможу. Він високий, мязистий, сильний — сама переконалася, коли він носив мене. І я — слабка каліка.

І гарний він. Розумію, чому дівчата про нього мріють і навіть попри ризики намагаються завоювати прихильність. Летять, як метелики на яскраве полум’я. Обпікаються, обпалюють крила, але однаково летять. Хіба перед таким можна встояти? Була б я трохи симпатичнішою й без явних зовнішніх каліцтв, сама б чкурнула на полум’я, не озираючись.

За кілька днів з’являється Таня. Тихо, з настороженим поглядом заходить до аудиторії. Мишкою прошмигнувши на своє місце, намагається бути непомітною. Але… на її превеликий жаль, її спроба не зазнала успіху.

Я вже зрозуміла, на своїй шкурі переконалася, що люди дуже жорстокі. І для них не надто важливо, на кого цю жорстокість спрямувати. Головне — знайти жертву. Тепер цією жертвою стала Таня, яка змушена весь день слухати шпильки та смішки на свою адресу. Вона огризається, намагається викрутитися, мовляв, це випадково сталося і Клім тут взагалі ні до чого й у них усе чудово.

Ось тільки побачивши Кліма на великій перерві, вона не надто поспішає бігти в його обійми. Точніше, не просто не поспішає, а мало не біжить у протилежний бік, кидаючи на нього перелякані погляди. Невже вона думає, що ніхто цього не помітить? І тільки зрозумівши, що Клім взагалі не дивиться в її бік, Таня трохи розслабляється й сідає обідати.

А я не можу стримати посмішки. Дивлюся на неї, іноді поглядаю на Кліма, намагаючись робити це непомітно — і усміхаюся. Але коли випадково зустрічаюся поглядом із Клімом, усмішка зникає з моїх губ. Він так дивиться, що відразу стає лячно. Ох, краще не грати з вогнем, тому що одного разу можу опинитися на місці тієї ж Тані.

— Смішно, так? — шипить Таня, дивлячись на мене. — Подивимося ще, хто сміятиметься останнім.

Ну ось, знову знайшла цапа-відбувайла. Мало чого я усміхалася? З чого вона взяла, що саме в ній причина? Але вирішую не сперечатися, інакше точно подумає, що це через неї.