Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Отримавши згоду Ліїн, чоловіки розвинули бурхливу діяльність. Айдека відправили за паланкіном. Марк ходив навколо Ліїн, навішуючи на неї спочатку якийсь хитромудрий захист, настільки хитромудрий, що дівчина, яка вважала себе непоганим магом, взагалі не розуміла, що він робить. Потім він став на неї вішати не менш хитромудре маскування захисту. А третім шаром навісив складне плетіння, що робило дівчину привабливішою, ніж вона є насправді. І ті, хто перевірятиме Ліїн на магію, навряд чи роздивляться щось, крім останнього шару.

Марк справді дуже сильний і вмілий маг. Поруч із ним Ліїн відчула себе жалюгідною невміхою. Гусеницею, яка уявила себе метеликом.

Капітан же просто й невигадливо лаявся, перебираючи зброю і розшукуючи серед неї щось невелике. До цього він уже знайшов два вузькі кинджали, які сховав у рукавах у спеціальних піхвах, і меч із незвичайної сталі, чия незвичайність дозволила оперізатися ним, немов шкіряним ременем.

— Там не обшукують? — зацікавилася Ліїн. Їй чомусь здавалося, що в Білячі будинки озброєних людей взагалі не пускають.

— Не знайдуть, — похмуро пообіцяв Велівера й оперезався поверх меча візерунчастою шкіряною смугою.

Після цього навряд хтось міг запідозрити капітана в носінні меча, але Ліїн все одно пирхнула. Тим більше, кинджали капітан ховати, схоже, не збирався. Мабуть хотів, щоб їх знайшли та заспокоїлися.

Потім повернувся Айдек із паланкіном та четвіркою здоровенних носіїв. На подив Ліїн, зійшовши з палуби, де їх міг хтось побачити, носії дружно поплескали по плечах Марка, через що він навіть сів і діловито почали розповідати капітанові останні міські плітки.

— Так, — сказала Ліїн, але їй ніхто нічого не пояснював. А потім узагалі, під прикриттям вітрила, яке нібито невдало закріпили і воно вдало впало, заштовхали в паланкін і наказали мовчати.

Капітан сів поруч, і вираз обличчя в нього був такий, ніби він збирався перемогти півторатисячну армію, віддавши за цю перемогу своє життя.

Носії спритно пробіглися сходами і майже галопом помчали невідомо куди — відсувати фіранку і щось розглядати Велівера теж заборонив. А коли дозволив, виявилося, що знаходяться вони вже за високим парканом, поряд із білим будинком.

— Бігом! — наказав капітан і, підхопивши Ліїн під руку, потяг її до дверей.

Зупинився він, тільки зачинивши двері за собою.

— Так, — сказав похмуро, і з напівтемряви вискочив товстенький дядько.

— Все вже готово! — радісно закричав він і галопом помчав назад.

— Що відбувається? — запитала Ліїн.

— Зараз, — сказав Велівера і повів її слідом за товстуном.

Далі все закрутилось каруселлю. Ліїн завели у велику світлу кімнату, зі стільців повставали дівчата і, нічого не питаючи і не кажучи, стали прикладати до неї сукні, одну за одною. Потім, обравши синю, вони почали її на неї натягувати зі вправністю професійних покоївок. Ліїн навіть нічого заперечити не встигла.

— А ми де? — спитала Ліїн, коли з неї стягли сукню і забрали її підшивати.

— У будинку дядечки Батака, — відповіла одна з дівчат, що залишилися. Вона спритно розкладала на тумбочці перед великим дзеркалом якісь баночки, пензлики та коробочки.

Ще одна дівчина розклала прямо на підлозі маски і пильно дивилася на них. Маски були і жіночі, і чоловічі, всі як одна, з цеховими знаками амулетників. Але напевно на них окрім стандартних захисних чар від впізнавання були й сильніші, щось на зразок тих, які легко й невимушено розвішував Марк.

— Хм, — з явним натяком промовив капітан Велівера, з'являючись у дверях, як мстивий привид. — Поспішайте! — наказав він і зник.

— Я його колись уб'ю, — пообіцяла своєму відображенню Ліїн.

Дівчина з баночками-пензликами тільки задумливо посміхнулася.

Підшиту сукню принесли досить швидко, натягнули її на Ліїн, помилувалися. Додали до сукні рукавички-павутину та зручні туфлі без підборів, заявивши, що під подолом все одно видно не буде, щось у ньому налаштовано належним чином. Дівчина з пензликами зробила зачіску, посипаючи гребінець чимось блискучим із однієї з коробочок. І волосся Ліїн стало пронизливо-рудим, із золотими іскрами. Моторошний колір, як запевняє дівчина, мав зникнути відразу ж після миття голови, тому під дощ потрапляти вона не веліла.

Очі Ліїн зі світло-карих стали блакитними, завдяки якійсь капості. Колір очей помінятися на рідний мав з часом сам, але скільки цього часу треба, дівчина або не знала, або не хотіла говорити.

Потім Ліїн відбілили шию і декольте, нанісши пензликом зелений порошок, який чомусь при зіткненні зі шкірою переставав бути зеленим. Помилувавшись результатом, дівчата розправили бантики на рукавах сукні та вручили Ліїну маску, синю із золотим візерунком. Її слід притиснути до обличчя і потримати трохи, щоб вона закріпилася в такому положенні і не відвалилася навіть під час розмови. Ліїн зітхнула, але слухняно притисла. Сама ж погодилася.

І взагалі, втішало її тільки одне: Велівера, що з'явився, як привид, хизувався схожою маскою, тільки чорною зі срібними візерунками.

На цьому знущання не скінчилося. Тому що вибиратися з дому слід не через парадні двері і навіть не через чорний хід. Там міг стежити хтось невідомий. Так що йшла Ліїн разом з капітаном темним підземеллям і тихо раділа, що у туфель немає таких модних підборів.

Потім вони вийшли в саду, де на них, на подив Ліїн, чекав ще один паланкін з ще однією четвіркою здорованів-носильників. Дівчина навіть питати нічого не стала. Мовчки сіла і склала руки на грудях, натякаючи, що з нею зараз краще не розмовляти. Добре, хоч цього разу можна було милуватися краєвидом — видом на порт і заходом сонця, що розгорівся над морем.

***

Білячий дім Ліїн розчарував. Враховуючи, що пристойні жінки якщо й знали про такі місця, то відгукувалися як про гнізда розпусти, вона чекала дещо іншого. Хоча б того, що у книзі Ане. А тут охорона на вході майже не обшукувала, навіть капітанських кинджалів не знайшла. І дівчат із оголеними грудьми не спостерігалося. Та й чоловіки здебільшого чинно грали в карти, хіба що деякі — сидячи в одному кріслі з жінками і час від часу відволікаючись на їх принади.