Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— А що з тобою буде далі? — спитав Нейтан.

Я знизала плечима.

— Мене усунули від занять до з'ясування обставин. Думаю, це триватиме кілька днів або до кінця тижня. Містер Гебзі був упевнений, що це зробила я. Тепер йому потрібен час, щоб обміркувати мої слова та подивитися на ситуацію під іншим кутом.

— Ми маємо щось зробити, — рішуче заявила Рене. — Не можна спускати це їй з рук!

— Упевнена, що містер Гебзі не залишить це просто так. Він шукатиме винного, а ми лише витратимо час. Мститися ми теж нікому не будемо, — цими словами я впритул подивилася на Рене, побачила невдоволений вираз її обличчя і ще раз повторила: — Не будемо. Помста — це не вихід із ситуації. Вона призведе лише до нових образ, і так по замкнутому колу.

На подругу мої слова не вплинули. Я взяла її за руку.

— Найкраще жити так, ніби це все не зачепило нас. Демонструвати, що її підлі хитрощі не зможуть нам нашкодити. Тому не думай нічого робити. Не витрачай на це час. Пообіцяй мені.

Вона мовчала, але я не здалася.

— Обіцяєш?

Подруга відвела погляд. Я зітхнула.

— Рене, мені не потрібні нові проблеми. Прошу, нічого не роби, домовились?

Легенько смикнула її за руку, змушуючи подивитися на мене. Її злість трохи стихла. Вона приречено промовила:

— Гаразд, обіцяю.

І звела догори очі.

— Але й ти не смій засмучуватися через це! — Вона міцно обійняла мене, а потім до нас приєднався Тім. Нейтан же залишився осторонь.

— Ти зараз додому? Давай я проведу тебе, — запропонував він.

— А я можу відвезти, — додала Рене.

— Не варто. — Я відпустила друзів. — Ідіть на заняття, вам не потрібні пропуски на початку семестру.

А ще мені треба було якнайшвидше забратися подалі від людей. Чужа цікавість душила мене. Хотілося якнайшвидше скинути з себе всі емоції, залишитися наодинці і переварити все.

Продзвенів дзвоник.

— Тікайте на заняття. — Махнула їм рукою і поспішила на вихід.

Вітер приємно пестив шкіру, а промені сонця зігрівали обличчя.

Все ж таки зрада Ембер боляче стискала серце, адже я так сподівалася, що вона відпустить усі образи та заздрість. Але сталося зовсім по-іншому: дівчина застряла в них з головою.

Я вийшла з території школи, неспішно пішла вулицею й повільно вбирала в легені осіннє повітря. Машини проїжджали повз, але одна з них зупинилася.

У грудях все сколихнулося.