Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Сперечатись було марно, але залишити це так просто я не могла.

«Хтось підставили мене. Питання лише в тому, навмисно чи випадково».

Щоб з'ясувати це, я вирішила зачекати закінчення заняття, а потім просканувати емоції кожної дівчини з схожою фігурою. Їх у нас було не так багато, але чомусь мені здавалося, що я вже знаю відповідь, просто не хочу в неї вірити.

Продзвенів дзвінок.

Із класу поступово виходив народ. Проходячи повз, вони питали, чому за мною прийшов містер Гебзі. Я ухилялася від питань і відповідала загальними фразами. Ті, хто мовчки дивились на мене, окрім цікавості нічого не відчували.

— О, боже, Хейлі!

До мене буквально підлетіла Рене разом із Тімом та Нейтаном.

— Давай, зізнавайся. — Вона легенько стукнула мене по руці. — Чого це раптом за тобою прийшов містер Гебзі?

— Почекай. — Я зупинила її і подивилася на двері, з яких виходила Ембер.

Її обличчя здавалося беземоційним, проте вона сама була переповнена тривогою та страхом. Побачивши мене, дівчина сповільнила крок. Щоб перевірити свою версію, я повернулася до Рене і голосно промовила:

— Мене підозрюють у незаконному проникненні та розсиланні завдань для контрольної роботи містера Берта.

З того боку, де стояла Ембер, повіяло тріумфом, а ось хвилювання почало стихати. Я обернулася і подивилася їй у вічі. У них не було жалю. Ноги самі попрямували до неї, а її брови насупилися. У мені знову не було злості. Я навіть не знала як це — злитися. Але розчарування, образи та гіркоти вистачало сповна.

Всередині щось защемило, а плечі осунулись від вантажу розчарування. Здавалося, що вона всадила ніж мені в спину. Адже як би Ембер мене не ненавиділа, якби мені не заздрила, я все одно пам'ятала і цінувала ті часи, коли вона була моєю найкращою подругою. Не думала, що вона зайде так далеко.

— Чекайте мене тут, — сказала я друзям і, не відриваючи погляду від Ембер, пройшла повз решту учнів, які метушилися в коридорі. Підійшла до неї і тихо запитала:

— Це того варте?

Ембер була збентежена, але намагалася не показувати вигляду.

— Не розумію, про що ти. — Вона безтурботно махнула рукою, хоча занепокоєння знову охопило її.

Я розчаровано похитала головою.

— Невже ти так сильно мене ненавидиш? Що я тобі зробила? — Я щиро не розуміла цього.

Ембер лише розлютилася і невдоволено пирхнула:

— Відчепися від мене. Досить нести всяку нісенітницю.

— Мені безглуздо брехати. Краще послухай. Кому ти зробила гірше? Собі чи мені? Завдяки цьому ти стала щасливою? — Я заперечливо хитнула головою. — Ні, ти тільки більше очорнила своє серце та совість. І злишся зараз більше на себе, а не на мене. Ти знаєш, як все виправити, але, імовірніше, цього не зробиш. Ти ненавидиш своє життя, яке з кожним днем стає все гірше і гірше, чи не так? Але кожен із нас сам приймає рішення та несе за них відповідальність. Можеш не відповідати, просто подумай, коли у твоєму житті щось пішло не так, і чи хочеш ти, щоб це тривало далі.

Ембер знала, що я маю рацію, але не хотіла це визнавати. Їй було легше звинувачувати інших, ніж глянути правді у вічі.

Не стала чекати відповіді та нової порції бруду, а просто пішла, залишивши її наодинці зі своїми думками. Хоч наші стосунки зіпсувалися багато років тому, але вона не стала для мене чужою. Як людина, з якою ти росла пліч-о-пліч, готувала печиво і до ранку дивилась фільми під ковдрою, могла стати твоїм ворогом? 

— Хейлі, стривай! — гукнула Рене.

Нейтан перегородив мені шлях, а вона і Тім оточили з обох боків.

— Поясни нам нормально, що відбувається!

— Ми тобі допоможемо. Разом вирішимо проблему, — киваючи, додав Тім.

— Що вона зробила? — спитав Нейтан, похмуро дивлячись на мене.

Мені зараз було не під сили відчувати емоції Рене.

Надто багато занепокоєння, злості та роздратування.

Спочатку мені було важко з нею спілкуватися через зайву емоційність, але згодом я почала звикати, і почуття інших людей не тиснули на мене так сильно. Вона була чимось на зразок тренажера, який допоміг мені знизити мою чутливість. Ще одним плюсом було те, що вона часто відчувала те, що я не могла.

Бажання говорити не було, тому коротко все пояснила:

— Вчора хтось проник у клас містера Берта, знайшов на комп'ютері завдання і з його пошти розіслав їх половині класу.

— А до чого тут ти? — нетерпляче поцікавилася Рене.

— Камери відеоспостереження зафіксували дівчину, яка схожа на мене.

— Це Ембер, так? — здогадався Нейтан.

— Це лише моє припущення, але доказів немає.

— Але їх можна знайти, — зауважив Тім.

Я тяжко зітхнула.

— Нехай цим займається керівництво школи. Я не винна, а це найголовніше.