Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 19. Елізабет

Боги, як соромно, як же соромно! У мене в животі пурхає рій захмелілих метеликів, а в голові народжуються найбрудніші думки, спрямовані в одну сторону. В сторону містера Мітчелла. Давно я не відчувала подібного. Від одного запаху цього чоловіка в голові все перетворюється в кашу. А цей аромат, що відходить від нього. Мммм ... я не зустрічала раніше подібної туалетної води. Мені прямо таки як кішці, що обнюхалася валер'янки, хочеться уткнутися носом в його шию і замуркотіти. Тільки усвідомлення того, що я тільки що майже зробила це змушує мене червоніти з жахливою силою.

 - Вибачте, відвезіть мене додому будь ласка.

 - Ми ще не додивилися фільм, - Кевін присів на покривалі, дивлячись на мене надто пильно. Він явно подумав, що я збоченка, якщо полізла до нього з поцілунками, знаючи, що цей чоловік незабаром стане моїм вітчимом. Сором і ганьба.

 - Думаю, на сьогодні вистачить з мене кіносеансів.

Кевін не відповів. Коротко кивнув і допоміг зібратися. Йти було трохи незручно, мені весь час здавалося, що земля вислизає з-під ніг, а небо літає по колу. Ось що значить рідко пити алкоголь. А з віскі і зовсім у мене сьогодні відбулося перше знайомство. Смачний гад цей віскі, та й моторошно розплавляє мізки.

Їхали ми під неголосні звуки музики, я намагалася не дивитися на містера Мітчелла, але це було просто неможливо. Його міцні руки, вкриті тугими венами так і приклеювали до себе погляд. На лівому зап'ясті дорогий швейцарський годинник, а пальці довгі і сильні. Мені раптом так захотілося, щоб ці пальці опинилися на моєму тілі. Ох, діііідько, коли пройде дія алкоголю ?! Відчуваю себе хтивої самкою. Цікаво, я хоч не вголос вимовляю всі ці брудні бажання?

Кидаю погляд на зосереджене обличчя чоловіка і знову ненадовго зависаю. Який у нього чіткий профіль, вольове підборіддя, м'які губи. А те, що вони м'які я тепер знала з точністю до ста відсотків. Міцно заплющила очі та відвернулася. Дурна - дурна Еллі. Знайшла в кого закохатися. Та ти скоро цю людину батьком називати будеш. Угу і ходити до церкви сповідатися за брудні бажання по відношенню до вітчима. Я ледь не запхикала від відчаю. Чому так? Перший чоловік за довгий час, який викликає в мені цілу палітру емоцій виявляється нареченим моєї мачухи. Чергове знущання долі.

Ми під'їхали до будинку і кинувши тихе «Спасибі за вечір і ще раз вибачте» я вже зібралася ретируватися і більше ніколи не з'являтися на очі Кевіну, тільки він раптово схопив мене за зап'ястя і зупинив. Я підняла запитальний погляд і зустрілася з серйозними очима:

 - Ель, все в порядку. Я розумію, що виною поцілунку послужив алкоголь, тому не потрібно тепер соромитися і бігати від мене. Я давно не хлопчик, і звик говорити прямо.

 - Дякую, - мої щоки ані на краплю менше червоними не стали, навіть більше. Я потягнула руку, але він все ще її утримував.

 - І ще одне, якщо тобі потрібна буде допомога, не має значення яка, ти завжди можеш звернутися до мене. Зрозуміло, Елізабет?

 - Так, - я з вдячністю кивнула і тільки після цього чоловічі пальці розтулилися, - спасибі вам.

 - І тобі спасибі.

 - А мені за що?

 - Давно я так добре не проводив час.

 - До побачення, містере Мітчелл .

 - Кевін, Ель, - поправив Кевін, посміхнувшись куточками губ. Ну не треба так посміхатися. Це протизаконно!

 - Кевін. Приємних снів.

Зачинивши дверцята, я злетіла по сходах в будинок, і вже за кілька секунд опинилася в своїй кімнаті. Притулилася спиною до стіни і прикрила обличчя долонями. З вулиці почувся шум коліс, і я чомусь підбігла до вікна, проводжаючи поглядом від'їжджаюче ауді.

Усередині мене відбувався апокаліпсис. Ось чому люди багато п'ють. Тому що навіть після того, як я зробила щось ганебне я не відчуваю сорому. Принаймні поки що. У мені вирує ейфорія, і як би це не звучало дивно, я все ще відчуваю присмак губ містера Мітчелла. Піднесла руку до рота і обережно провела по губах. Боги, з цим чоловіком я могла б провести все життя. Так, він не мій. І завтра я чітко усвідомлю це, але поки по венах тече розбавлена ​​спиртом кров мені вперше за довгий час хочеться сміятися. Напевно, в першу чергу від відчуття щастя. Кажуть, так відчувають себе закохані.

 - Гей, Еллі, - двері в мою кімнату раптово відчинилися, руйнуючи мій рожевий замок і повертаючи до реальності. Дженні вперлася руками в боки, як робила завжди, коли чогось вимагала, - Ти чого це така щаслива? Мабуть з Ноа весь вечір провела, так?

 - Ні, Дженні, Ноа поїхав відразу, як підвіз мене, - я відповіла сухо, дивлячись в очі сестрі, яка посміла принизити мене перед натовпом людей.

 - Ну так, розповідай, він на вечірку так і не повернувся.

  - Це не мої проблеми. Ми з ним не зустрічаємося, щоб він мені доповідав куди і з ким іде.

Дженні закотила очі і похитала головою так, ніби не вірила жодному моєму слову. Правда мені було все одно. Ось саме в даний момент абсолютно плювати на те, що вона думала.

 - Ти зробила мені на завтра доповідь?

Від такого нахабства нервовий смішок не зміг втриматися в моєму роті. Я розширеними від подиву очима подивитися прямо на сестру.

 - Ти серйозно, Дженні? Думаєш після того, як ти поступила я буду продовжувати робити тобі доповіді? Вчися сама! А з мене вистачить.

 - Що ти сказала, Еле? Мені не почулося? - очі сестри стали розмірами з місяць на небі.

 - Ні, не почулося. Я більше не буду готувати за тебе домашнє завдання. Потрібно ставитися до людей з повагою, якщо хочеш, щоб до тебе ставилися так само.

Я міцно стиснула кулаки, напружуючись усім тілом. Набратися сміливості і викласти все це мені знову ж допоміг алкоголь. Або це не він, а просто бажання показати, що я не дрібна воша, яку можна тиснути скільки завгодно. Не знаю що саме послужило поштовхом, але мені чомусь більше не хотілося бути грушею для биття. Скоро в нашій родині стане на одну людину більше, і ось саме перед ним мені не хочеться здатися слабкою і нікчемною. А те, що Дженні не завжди буде слухняною перед містером Мітчеллом це факт. Справа часу.