Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

Розум лише та знання, а не місце вигідне з широким

Видом на море журбу відганяють[117].

Воістину так є: ти поїдеш, сповнений бажання повернутись і тягнучи за собою свої духовні кайдани. І хоч би де опинився, хоч би в який бік обернувся, всюди вчуватиметься тобі голос і ввижатиметься обличчя тієї, від кого тікаєш. Гадаєш, такими вивертами можна загасити кохання? Повір, воно ще більше розпалюється з обох боків! Тому знавці любовних справ радять коханцям час від часу розлучатись на короткі терміни, щоб звичність у стосунках не охолодила їхніх почуттів. А я до іншого тебе схиляю, і раджу, і наказую: навчи душу звільнитись від тягаря і, вже без надії на повернення, іди, іди геть; аж тоді переконаєшся у цілющій силі розлуки. Невже, тікаючи з хвороботворної місцини, шкідливої для тілесного здоров’я, ти залишав би її з бажанням повернутися? Те саме з коханням; хіба що тільки — чого побоююсь — люди більше непокояться про своє тіло, ніж про свою душу.

Ф р а н ч е с к о

За весь людський рід я поручитись не можу, але, безперечно, якби з вини нездорової місцевості я занедужав, то намагався б здихатись недуги, переселившись у більш здорове місце, а надто я так вчинив би, якби йшлося про духовні недуги. Але з ними, я бачу, складніше впоратись.

А в г у с т и н

Великі філософи одностайні щодо хибності такої думки. Душу можна зцілити від будь-якої недуги, якщо тільки сам недужий не опирається лікуванню, тим часом як численні тілесні хвороби не піддаються лікуванню жодними засобами. В будь-якому разі, щоб далі не відволікатися від теми, я наполягаю на тому, що душу слід спершу підготувати, навчити її відмовитись від того, що їй любе, і не обертатись назад, не триматись за те, до чого вона звикла. Тільки за таких умов подорож є надійним засобом від кохання. І, якщо ти хочеш зцілити свою душу, знай, що саме так маєш вчинити.

Ф р а н ч е с к о

Якщо я правильно зрозумів сказане тобою, непідготованій душі подорожі не на користь, підготовану вони зцілюють, а вже зцілену — оберігають. Чи такий сенс твого потрійного догмату?

А в г у с т и н

Саме такий! Ти вдало підсумував мої міркування.

Ф р а н ч е с к о

Щодо перших двох положень, мій розум прийняв би навіть без пояснень. Що ж до третього, я не розумію, навіщо потрібна розлука зціленій душі, коли вона, таким чином, уже в безпеці? Хіба що — з остраху повернення хвороби…

А в г у с т и н

Така підстава не видається тобі вагомою? Якщо у випадку тілесних недуг є небезпека повернення хвороби, для душі така небезпека набагато більша. З усього написаного Сенекою навряд чи щось наочніше вказує на природу порятунку, як оці рядки з його послання: «Коли хто хоче позбутися кохання, нехай уникає всього, що здатне нагадати про кохане тіло». І далі пояснює, чому: «Бо ніщо не повертається легше за кохання». Вірні слова, здобуті з найглибшого досвіду! Інших свідчень тобі не наводитиму.

Ф р а н ч е с к о

Я визнаю справедливість цього судження. Але зауваж, ідеться про того, хто вже позбувся кохання, а не про того, хто хоче його позбутись.

А в г у с т и н

Ідеться про того, кому загрожує більше небезпека. Будь-яку рану небезпечніше ятрити, коли вона рубцюється, будь-яку хворобу — в період одужання. Але недбалість у пізніші терміни, по одужанні, теж не залишається безкарною. І оскільки приклади з власного життя справляють глибше враження, пригадай, як часто ти сам, вважаючи себе остаточно зціленим — і, напевне, був би зцілився, якби поїхав геть, — блукав знайомими вулицями міста, що було — не скажу причиною, але ареною твоїх нещасть, — і, навіть не заскочений жодною несподіваною зустріччю, на самий тільки вигляд тих суєтних місць, ти зітхав, і зупинявся, і, нарешті, насилу стримуючи сльози, вражений, біг далі і казав собі: «Бачу, причаївся тут, у невідомих засідках давній ворог. Усе тут іще дихає тою давньою смертю». Отож, якщо ти схильний прислухатись до моєї поради, якби ти навіть був зцілений (а тобі ще далеко до зцілення), я не радив би тобі й далі мешкати у цих краях, як не слід в’язневі, який щойно скинув кайдани, вештатись перед ворітьми в’язниці, начальник якої, не знаючи сну, ходить туди й сюди, налаштовуючи пастки на того, чия втеча так його засмучує:

Сину Анхіса, троянче, легкий перехід до Аверна,

вдень і вночі там чорна Дітова брама відкрита…[118]

Якщо, як я казав, ці перестороги не зайві для здорових, то наскільки ж нагальні вони для тих, що не позбулися іще хвороби і кого мав на думці Сенека, пишучи оті слова. Він виступив з порадою до тих, кому загрожує найбільша небезпека, розваживши, що марно було б звертатись до тих, хто палає безоглядною пристрастю. Він же мав на увазі найближчий до них ґатунок людей, які теж палають, але мають намір вирватися з полум’я. Нерідко в час одужання може зашкодити невинний ковток води, що до хвороби був би лише на користь; виснажену людину збиває з ніг легенький поштовх, що бадьорий чоловік заледве б відчув. Не так багато буває треба, щоб знову ввергнути у безодню нещасть відроджувану душу! Варто побачити пурпур на чиїхось плечах — і нагадує про себе честолюбство; від вигляду золотих монет просинається жадоба до грошей, вигляд вродливого тіла розпалює хіть, погляд очей пробуджує зі сну кохання. Внаслідок вашої нерозсудливості ця зараза легко проникає у ваші душі, а раз протоптаним шляхом дедалі легше знову повертається. З огляду на це ти маєш не тільки залишити нездорову місцину, але також старанно уникати всього, що вабить душу до колишніх пристрастей, щоб ідучи з пекла, озирнувшись назад, як Орфей, не втратити щойно віднайдену Еврідіку, тобто духовне здоров’я. Така суть моєї поради.

Ф р а н ч е с к о

З вдячністю приймаю твою пораду, бо, відчуваю, цей засіб саме від моєї недуги. Я вже ладен тікати, але не знаю, куди попрямувати.

А в г у с т и н

Численні шляхи відкриті для тебе, чимало гаваней лежать у досяжності. Знаю, що найлюбіша тобі Італія, і недарма ж рідна земля наймиліша:

Так… Ні Мідійська земля, горовими лісами багата,