Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Але не довго. Через хвилин п'ять, коли у мене затекла нога від незручної пози, двигун м'яко завівся, увімкнулись фари і автомобіль плавно поїхав у бік виїзду з двору. Ніхто не виходив і не заходив, а тому я можу зробити висновок, що водій когось або щось чекав і не дочекався.

Про те, що він не наважився, я не буду думати. Страшно допустити цю думку.

Бо, наважитись нема на що. Він міг би і не приїжджати сюди, але приїхав і це дуже дивно.

Швидко опиняюся в під'їзді. Піднімаюся на поверх, відкриваю двері, чую, що батьки ще п'ють, але мені все одно. Рішення я прийняла, залишалося забрати деякі документи і теплу толстовку.

Але ледве я заходжу в свою кімнату, відчуваю ззаду сильний удар і мене вирубує.

*

Холодно і дуже боляче.

Голова просто неймовірно важка, а події складно відновлюються в пам’яті.

Все тіло просто неймовірно болить, ворушитися так складно, що я не відразу розумію, що тихий стогін - мій. Я розліплюю насилу очі і бачу свою кімнату.

У вухах сильно дзвенить і я зовсім не розумію, що відбувається. На підлозі багато крові, на ліжку спить батько, який, на подив, тримає в пальцях найбільший кухонний ніж. Поруч з ліжком якась дешева горілка і моя бита, в квартирі, як мені здається, тихо, з вулиці чути тільки гавкіт домашніх псів, яких вивели на ранкову прогулянку.

Я обережно піднімаю долоню в крові, дивлюся на неї, немов на чужу, і облизую сухі губи. На нозі якась рана, яка сильно кровоточила. Зараз штанина прилипла до неї і я взагалі не відчувала все стегно. Але не болить навіть. Думаю, у мене щось типу больового шоку. Я тільки, через п'ять спроб, змогла встати і по стінці пішла у ванну.

Жахіття було по всій квартирі. Смерділо чимось кислим, сигаретним димом. У коридорі на шпалерах були свіжі бурі плями, але зараз мені було абсолютно все одно, чия це кров. Якщо це кров.

Здається, що я вічність проводжу у ванній. Спочатку йшла сюди довго, ледь тримаючись на ногах, а після ще довше переодягалася. Постійно здавалося, що я зараз вирублюсь, але змушувала терпіти себе і триматися. Крізь туман в голові і біль на потилиці я розуміла, що закривавлений одяг - не найкраще, що може побачити людина - що вранці, що ввечері. Правда, куди мені йти - я точно не розуміла. Добре, що знаходжу у ванній старі спортивні штани і толстовку. Затягнула футболкою собі ножові рани на ногах, розірвавши тканину. Сили знайшлися невідомо звідки, а після мені так і зовсім стало гірше -  страшенно паморочилось в голові і перед очима все стало двоїтися. Часом я навіть не розуміла, що відбувается та змушувала себе згадувати, що мені потрібно робити.

У кімнаті, ледь пересуваючи ноги і відчуваючи, що я можу знепритомніти, збираю в рюкзак все, що хотіла вночі забрати, та зверху одягаю ще одну кофту. Батько так і хропів, за що я подякувала Богу і пішла до виходу. Знову ж таки, за допомогою стінки.

Що мені робити, я не знала. Мій розбитий телефон показував половину сьомої і ледве я змогла спуститися на вулицю, зрозуміла, що мені потрібно піти з кварталу якнайдалі. Йти боляче, але їхати на автобусі або замовляти таксі я, чомусь побоялася. Може, це було нерозумно, але я вирішила, що мені потрібно привертати якомога менше уваги. Хоч це і зовсім не полегшувало мого стану. Людей було не так багато, сьогодні, здається, понеділок. Вчора було свято і сьогодні теж вихідний. Зазвичай в цей час людей більше на вулиці.

Я бачила в дзеркалі ванни, що дуже погано виглядаю. Вмиваючись від засохлої крові, я змогла тільки затягнути волосся і подумати, як мені дійти до кімнати назад. Зараз йти було не легше, я кульгала сильно і відчувала, що просто не зможу протриматися довго.

На одній з лавочок, за кілька будинків від мого, де починався приватний сектор при місті, я сіла і перевела подих, поставивши рюкзачок на коліна. Здається, у мене був якийсь поріз і на животі, але я його не так відчувала, як на нозі або як всі інші рани. І з кожною секундою мій біль посилювався, як і величезна слабкість, втома.

Поки йшла далі, мені захотілося плакати. Адже я нічого поганого не зробила, адже я працювала так багато, щоб віддавати борги, і я їх віддала, скориставшись даром Всесвіту. Саме він, як мені здається, подарував цю вакансію у Кирила, саме він допоміг мені так сильно. Я закрила кредити на свої імена, забрала паспорт, навіть дала їм грошей, щоб вони закрили дрібні борги по сусідах і друзях. Але ні, все ще гірше. Все так, що за непослух я трохи на померла від руки батька.

Трохи пройшовши по району з приватними будинками, я повернулася в мікрорайон, тільки вже ще далі від свого будинку. І то, тільки тому, що вирішила точно, що хочу зробити. Нехай, неправильно, нехай я сама його відштовхнула, але... Адже він просив мені сказати, якщо у мене буде труднощі?

Тим більше, саме тоді, не знаю чому, закровила нога, просочуючи тканину футболки і штанину. Я закрила місце толстовкою, натягнула капюшон. І набрала номер телефону. Це виявилося простіше, ніж я думала.

Спочатку механічний жіночий голос сказав, що він розмовляє вже з кимось, але через всього один гудок після, він відповів.