Читати книгу - "Високий Мисливець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я теж запитав про це, щоб дізнатись, наскільки глибока його віра в надприродне. Він не заперечує, що той шаман умів творити різні чудеса, які наганяли страх на самого вождя. Але Наувільйо признався, що небезпечним є тільки живий шаман, і тому його довелося стратити.
— Але ж я чув, що Наувільйо забив також дружину і маленьку дочку шамана!
— Наувільйо сказав, що це теж було необхідно. Слухаючи вождя і дивлячись на його поважне обличчя, я мимоволі згадав європейських суддів, які нерідко проголошують смертний вирок навіть тоді, коли бачать юридичну помилку, або наказують стратити людину, вся провина якої полягає тільки в тому, що вона має інші погляди. На думку Наувільйо, страта шамана була цілком закономірною і справедливою. На плем'я впала пошесть віспи. В таких випадках індіанці, як правило, розбігаються хто куди, навіть родини, і кожен живе самотою. Ті, хто не заразився, виживають і за деякий час повертаються. Однак діти звичайно гинуть. Проти віспи важко щось вдіяти. Оскільки ліків у індіанців нема, а вмирати ніхто не хоче, вони придумали такий спосіб порятунку, може, й не дуже розумний. Та цього разу шаман наполіг, щоб усі залишилися в центрі племені — селі Наліке. Він був надто самовпевнений, а може, сам вірив у свої чари чи розраховував на щасливий випадок, на те, що хтось видужає і тоді він заживе ще більшої слави, його ще дужче боятимуться люди. Шаман сказав, що прожене пошесть. Як тільки западала ніч, він починав свої танці й співи, однак люди вмирали, а пошесть поширювалася. Щодня гинули кілька чоловік. Наувільйо мовчав. Та коли занедужала його гарненька молода донечка — повірте, старий дуже зворушливо описував її і співав про неї пісні, — він прив'язав шамана, його дружину і дочку до дерева і ножем відтинав у них від тіла шматок за шматком, аж поки ті не спливли кров'ю. І хвороба пощезла! З того дня більше ніхто не помер. Ось що таке випадок у людському житті! Якби Наувільйо забаривсь із стратою лише на один день, шаман здобув би славу переможця недуги, перед якою тоді були безсилі й наші лікарі, і, зловживаючи своєю могутністю, зробився б іще небезпечнішим. Тепер же, навпаки, його звинуватили в тому, що він накликав пошесть на, свій народ. Ні шамана, ні його сім'ю не поховали, і орли обклювали їхні кістки. Наувільйо став верховним вождем і залишився ним навіть тоді, коли підріс вождь Довгий Корінь, онук Ітакадуани. Не допоміг тому ані диплом капітана бразильської Національної гвардії, ані документ про офіційне призначення вождем, що його Мальгейрос виклопотав йому у властей. Хоч диплом і зберігавсь у нього в скриньці, а у святкові дні Довгий Корінь надівав мундир, оздоблений золотими позументами, та все одно мусив забиратися звідси. З кількома дідами і хлопцями він оселився десь у болотах, біля Набілеке.
— Чому ж ви, Караї, не допоможете молодому вождеві утвердити свої права і піклуєтеся про життя цього вбивці Наувільйо? Адже це суперечить вашим звичаям і принципам!
— Тому що це було б лихом для всього племені. Про Наувільйо кажуть, що він жорстокий, але він мусить бути таким, щоб оберегти свій народ. Він присягнувся, що вбиватиме гендлярів, які привозитимуть його людям горілку. І таки забив кількох. Це не допомогло. Пристрасть до наживи перемогла страх смерті. Один купець домовився з Довгим Коренем таємно привозити в його табір горілку для обміну на худобу. Але худобою справа не обмежилась. Він видурював у п'яних індіанців коней, коштовності та й усе, що вони мали. Наувільйо тоді був тяжко хворий, та, незважаючи на це, наказав посадити себе на коня і міцно прив'язати до сідла. Він разом із своїми людьми наскочив на табір Довгого Кореня і звелів кинути п'яних індіанців у Болотяну Річку. Декілька з них потопилися. Однак купця не забив, а, прив'язавши до стовпа, довго мучив. Потім усього знівеченого посадив у каное і пустив за течією. Це створило Наувільйо погану славу, а те, що він розбив бочки з горілкою і забрав не тільки всі товари купця, але й добро, яким індіанці платили за горілку, остаточно зміцнило її. Мабуть, тому про нього й ходять чутки, мовбито він грабує навіть людей свого племені. Та хіба ж можна його в цьому звинуватити?
— Але ваші принципи?!
— Під три чорти принципи! Є вчинки, за які й індіанські тортури — мала кара. Якщо їх залишити без покарання, багато хто наслідує їх. Хіба мало таких, які заради власного успіху приносять у жертву цілий народ?! От ми вже й на місці. Зараз я покажу вам три пречудові шкури, якими хвалився. Таке гарне забарвлення ви навряд чи бачили. Воно буває лише в гірських ягуарів.
Перед темним отвором печери висотою близько метра стояла фотографічна тринога, на якій було закріплено опукле дзеркало. Від дзеркала в печеру тяглася шворка. Караї нахилився і рачки заліз усередину.
— Вам доведеться трохи зігнутись, а всередині випростаєтесь.
Печера була справді простора й висока. її сповнювала приємна прохолода. Караї озирнувся на всі боки, щось шукаючи, і, не знайшовши, пробурчав щось собі під ніс. Він показав гостям, де сісти, і промовив:
— Тут щось негаразд. Мабуть, ви тих шкур уже не побачите, Джуліусе, але не поспішатимемо з висновками. Перш за все подивимося, що нового у фортеці.
— Хтось поцупив ваші шкури? Напевно індіанці. Хто б іще наважився сюди поткнутись? Але якщо вони тут, ми — в їхніх руках. Звідси ми не виберемось, а води тут немає!
Та Караї вже возився з шворкою. Він зручно влігся і кілька разів потягнув за її кінець. Майже в ту саму мить печеру ніби осяяло сонце, зблиснувши у всіх в очах.
— Вони вже йдуть сюди! Куди ви нас завели? — бідкався Алонсо, тимчасом як Джуліус уважно оглядав ствол свого вінчестера, мовби хотів перевірити, чи не насипалося туди по дорозі землі.
— Облиште свою пухкалку, Джуліусе. Тут вона не потрібна.
— Але ж оце світло!
— Туди ви не дострелите. Це подає сигнал ваш свояк Венцеслао з фортеці. А тепер будьте уважні! Бачите: один тремтливий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.