read-books.club » Детективи » Клуб «Афродіта» 📚 - Українською

Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

249
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Клуб «Афродіта»" автора Клаус-Петер Вольф. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 49
Перейти на сторінку:
Це був конкретний факт, важливий результат розслідування. Поки він розповідав, йому спало на думку, що єдино корисні відомості він дістав від Гудрун. Навряд чи була тут у чомусь його заслуга. Готуючи вечерю, він просунувся далі, ніж за цілий робочий день.

Наприкінці наради Мюллер подав заяву з проханням знову відрядити його на навчання. Цього разу на двотижневий курс віктимології. З того, як шеф сприйняв це прохання, не можна було сказати, чи знає він хоча б значення цього слова. А проте він пообіцяв обміркувати Мюллерову заяву, кинувши принагідно кілька фраз про нестачу в карній поліції особового складу та про скандальні випадки у призначенні службовців на нові посади. По тому, доброзичливо посміхаючись, відпустив Вуста й Мюллера.

Близько першої години дня до поліційного управління прийшла Гудрун Кох.

Менш ніж за півгодини вона відшукала у картотеці фотографію чоловіка, який погрожував порізати їй ножем обличчя.

Тіттенкралле. Сім разів судимий за заподіяння тяжких тілесних пошкоджень, сутенерство і недозволене носіння зброї.

Тіттенкралле працював на Бориса Людлова — власника нічного клубу й торговця уживаними автомобілями.

Людлов був російським емігрантом, останні п’ятнадцять років — одна з чільних постатей місцевого нічного життя. Після того, як радянські власті закрили його щойно створений у Москві підпільний бордель, він подався на Захід як політичний біженець. У цій ролі відразу дістав дозвіл на відкриття різних барів та нічних клубів. Звідки у нього взявся початковий капітал, лишалось неясним.

Тоні Вуст перегорнув давні протоколи допитів Людлова. Його завжди запрошували як свідка. Здебільшого йшлося про бійки в котромусь із його закладів. Майже всі протоколи мали однаковий вигляд. Він повідомляв про себе, а тоді заявляв, що нічого про справу не знає, бо в кожному окремому барі тримає управителя, а сам уночі воліє відпочивати у ліжку, а не вештатись по борделях.

В одному з протоколів він дав відомості про свої статки. На Захід він начебто втік із валізою, повною ікон. Ці ікони він перетворив на готівку, що склала, за його словами, близько 500 тисяч марок, які й лягли в основу його нової діяльності.

Тіттенкралле робив для Людлова усю брудну роботу. Коли він черговий раз отримував рік в'язниці, бос піклувався про його сім'ю. Сам Тіттенкралле любив називати себе охоронцем Людлова. Але назва ця була не зовсім точною. Він був у Людлова бойовиком. Повертав дівчат, що намагалися втекти від своєї роботи. Розправлявся з бандами, що шукали собі поживи у нічних клубах, усував обтяжливих для Людлова конкурентів. Тричі його заарештовували тільки за те, що він зчиняв скандали у барах. Меблі при цьому, само собою зрозуміло, лишалися розбиті вщент.

У всіх трьох випадках власники барів забирали свої свідчення назад. Цілком імовірно, що за цим стояв Людлов із грішми або погрозами. Довести що-небудь було неможливо.

Тіттенкралле — вбивця Маркуса Бергера? За дорученням Бориса Людлова? Ця версія припала Тоні Вустові до смаку. Посадити за грати Людлова як підбурювача до вбивства було непросто, проте саме його він волів бачити в ролі злочинця куди більше, ніж Франца Беккера чи покійного Шіваса.

Тоні міг би заарештувати Тіттенкралле на підставі самих лише свідчень Гудрун. Погрози й шантаж у сукупності із заподіянням тілесних пошкоджень. Уже з цього можна було скласти переконливе звинувачення. Але цього було досить лише для Тіттенкралле. Що ж до Людлова, то тут слід було дати прокуророві вагоміші докази. Самими свідченнями Гудрун тут не обійдешся. До того ж Людлов може вчинити тиск на Гудрун. Ніхто досі не зважувався свідчити проти Людлова. Та навіть коли б його й засудили за цією справою, то хіба що умовно. Отже, всі зусилля в такому разі були б марні. Людлов мав бути звинувачений в убивстві.

Поки Тоні це все обмірковував, намагаючись вибудувати проти Людлова якомога переконливіші ланцюжки доказів, Мюллер гортав книжку з віктимології. Йому видавалася неймовірною думка, що не лише злочинець вибирає жертву, а й жертва до певної міри вибирає злочинця. Це відкривало перед кримінологією зовсім нові можливості.

Мюллер вибив люльку у попільницю. Потім видобув цілий набір інструментів і ретельно вишкріб із чубука чималу купку попелу. Тоді підвівся, підійшов до вікна й двічі сильно дмухнув у люльку. Щоразу на фіранки вилітав легкий чорний пил. Мюллер уже давно не продував своїх люльок над письмовим столом. Плями сажі на документах могли завадити його кар'єрі. Тим часом фіранками ніхто не цікавився.

Тоні Вуст вирішив ковтнути таблетку аспірину. Тріск кондиціонера роздирав нерви. Схоже було, він геть зіпсувався, і тепер у важкому, задушливому повітрі неможливо було працювати.

Мюллер мовби вгадав його думки.

— Мабуть, знову якийсь ідіот не зачинив вікно, і тепер ми плавимось, ніби масло.

Тоні Вуст не встиг відреагувати на цей натяк, як задзвонив телефон. Він роздратовано схопив трубку.

Біля апарата був Франц Беккер. Питав, коли можна подивитися «альоом злочинців».

— Коли завгодно.

Якусь мить Тоні вагався, чи не спитати Беккера про Маркусову квартиру, одначе, подивившись скоса на Мюллера, вирішив цього не робити. Чим менше Мюллер знатиме, тим спокійніше можна буде самому продовжувати розслідування. Тоні не хотів, аби той знову втручався в його роботу.

Допитувати Беккера у цій сауні, на яку перетворилась службова кімната, навряд чи було розумним. Тому Тоні вирішив скористатись нагодою й вислизнути геть.

— Якщо ви маєте час, я під'їду до вас просто зараз, — сказав він Беккеру. — Мушу про дещо вас запитати.

Той погодився.

Вуст хотів уже вийти, та знову задзвонив телефон. То була Гудрун.

Він відчув приплив роздратування. Задуха в приміщенні виводила його з себе. А крім того, він аж ніяк не хотів при Мюллерові сперечатися з Гудрун про її подальше перебування у нього. Для Мюллера це було б чудовим приводом для балачок!

— Чого ти хочеш? Чому дзвониш до мене на службу?

— А ти чого такий сердитий? Щойно я була у вас, знайшла в альбомі потрібного вам злочинця, а тепер уже мені не можна навіть подзвонити?

— Я не те

1 ... 34 35 36 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб «Афродіта»"