Читати книгу - "Монети для патріарха"

— І по-друге. Коли кадж знепритомнів, закляття, щоб порох не горів, продовжувало діяти, але ти його просто розірвав. Як Самсон лева. А то б він міг очуняти, поки ти розвертався. А так куля ще раз позбавила його свідомості.

Тепер Мусій розвернувся ще раз. За ним стояли віла та Мар’яна, Яків лежав на спині, і сумнівів бути не могло, що він мертвий. Більше нічого…

— Мули наші де?

— Десь на скелях. Мертві.

Мусій аж підскочив.

— А пошукати не можеш? Там же наші речі!

— Спробую. Тільки поки що не йдіть нікуди, навряд чи вас хтось тут шукатиме.

Говорячи так, віла не знала, точніше — забула, що чаклуни-люди відчувають смерть своїх, а відстань, на якій відчувають, як не дивно, залежить не від сили спостерігача чи померлого, а від… кількості чаклунів, що знаходяться між ними. Образно кажучи, кожен чаклун неначе «відщипує» від повідомлення про смерть колеги якийсь шматочок.

Оскільки ж чаклунів залишилося мало, то ця звістка докотилася і до групи Борисова, точніше, до Айюки, і до групи, яка вирушила із Стамбула.

В обох випадках після короткої дискусії було вирішено, що такий збіг малоймовірний, скоріш за все — або Мусій загинув, або від його руки хтось загинув.

…Тим часом Мусій робив ревізію тому, що в них залишилося.

Крім зброї, у нього в поясі був гаманець для повсякденних витрат, де зараз перебувало півсотні акче та кілька піастрів. І ще він про всяк випадок переклав у чоботи по золотому.

Ті монети… якщо це монети… які треба було передати патріархові, були в гаманці, а гаманець на гайтані, а гайтан на шиї.

Але без проїзної грамоти їхній шлях — до першого бікету, і плювати, мартолоси там будуть чи хтось інший.

Розчавлять.

Так що…

Несподівано він звернув увагу, що з вежі пахне чимось їстівним.

Узяв рушницю, приладнав на неї багнет, піднявся сходами. Так, а дві кімнати в руїнах вежі мають божеський вигляд. Одна з них була кухнею, і там дійсно знайшлися засмажені рибини.

«Самі з’їмо».

У другій були ліжко, стіл, табурет, на столі — кілька срібних монет та якісь папери.

Про всяк випадок він продивився їх.

Більшість були написані невідомими йому мовами.

Власне, він майже не вмів читати. У дитинстві дідусь Данило показав йому аз-буки. У Барі старий Іса вчив його читати-писати арабською абеткою, але тим суржиком, яким розмовляли барські татари.[68] Вчив читати арабською Сулейман, проте… Проте всіма трьома мовами він читав дуже рідко. І тому міг читати дуже повільно, а арабською абеткою,{46} — де, як відомо, майже немає голосних, лише інколи а, і, та у позначаються знаками над рядком,[69] — розбирав далеко не всі слова, навіть не всі знайомі слова.

Втім, папери були написані якимись іншими абетками. Крім одного, написаного таки арабською, проте незнайомою йому формою літер, він угадав лише деякі.

Віла прилетіла надвечір, сильно стомлена, просто вимотана. У руках вона тримала лантух, в якому була мортириця та запасні гранати.

— Це все, що я знайшла, бо він висів там, куди людині видертися важко. Інше як крізь землю…

Мар’яна страшенно зойкнула.

Мусій, який саме цього й чекав, тільки зітхнув.

Добратися до якогось порту, витративши мізерію грошей, було можливо. Два золотих, скоріш за все, вистачить на проїзд. А на зворотний проїзд — ну хіба патріарх не дасть? Проте без грамот…

Віла, здається, все розуміла.

— Якби я знала, які вони.

Мусій почав пояснювати, але це виходило в нього не до ладу, врешті, він зовсім збився, й запанувала мовчанка.

— Ну, подумай, чим ще я можу допомогти вам? Навіть якби я не була вдячна за порятунок, то ви все одно варті допомоги.

— Тоді — подивися он там на папери. Може, є там щось важливе.

Віла не стала підійматися сходами, залетіла в амбразуру. Мусій ішов слідом — ясна річ, ногами.

— Ти що, прочитати не зміг? Це ж і є проїзна! Щоправда, до Угорщини, але це підправити вже легше.

Вона розгорнула папір, чомусь притисла його кути важкими речами, довго водила долонею над текстом. Потім провела великим пальцем над одним словом, воно змінилося, тепер були зовсім інші літери. Повторила над іншим, але жодних змін не сталося.

— Ім’я можна змінити. Куди їдеш?

— До Дамаска.

— Добре, це також можна вписати.

Мусій замислився: а чи не забагато він хоче? Гаразд, пан чи пропав!