read-books.club » Любовні романи » Спокутий гріх 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокутий гріх"

217
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спокутий гріх" автора Наталія Дурунда. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 44
Перейти на сторінку:
панорамним вікном і заворожено любувалася вечірнім містом.

— Привіт, кохана, — обійняв дружину. — Чому досі не спите? — присів на коліно й поцілував її великий живіт.

— Привіт, любий. Малюк не дає, — опустила очі. — Боляче штовхається. Напевне вирішив тата дочекатися, — усміхнулася.

— То ти — бешкетник, синку, — весело насупив брови Тимур і погладив живіт. Прислухався. — Ой, відчуваю, — приклав вухо. — Штовхається. Хороший мій, — знову поцілував.

— Як Діана? — поцікавилася Емма.

— Готується до весілля, уявляєш? — голосно зітхнув.

— Не бачу радості у твоїх очах, — здивувалася.

— Тамара… — задумано відповів.

— Досі проти Максима? — здогадалася Емілія.

— Та-ак, — важко протяг. — Діану це сильно засмучує.

— Ще б пак, — закотила очі. — Чого ця жінка домагається? — не могла зрозуміти. — Може б тобі самому поговорити з нею?

— Я вже пробував. У лікарні, коли Максим врятував Діані життя. Нічого доброго з цього не вийшло, — почухав лоба рукою.

— А може…

— Ніяких може… — різко обірвав. — Завтра подзвоню їй, — рішуче заявив. — Нехай збирає речі і їде до отчого дому. Самотній старенький батько, виявляється, потребує її догляду. Ось там заспокоїться і на самоті подумає над своєю поведінкою. Правда, синку? — знову погладив живіт дружини. — Приходь скоріше. У тата одні проблеми з цими жінками. Допоможи, — поклав голову на коліна Емілії.

— Любий, — ніжно погладила його Емма. — Сьогодні у гості приходила Власта Тарасова — моя подруга. Маєш пам’ятати.

— Щось пригадую, — склав чоло борознами Тимур.

— Вона, як завжди, раділа за мене, багато розповідала. Зокрема, тішилася, що в Антона серйозні проблеми.

Батурін спохмурнів і застиг в очікуванні. Про колишнього Емілії в їхній сім’ї розмови ще не було. Але через Мостового знав, що у того справді великі неприємності в прокуратурі. Ігор навіть просив Тимура допомогти Волошину уникнути в’язниці. Та Батурін відмовився. Як склалася його доля на сьогодні — не цікавився.

Еля замовкла, шукаючи підходящі слова, аби донести чоловікові найголовніше. Не знала, як сприйме прийняте нею рішення…

Раптом відчула пальці Тимура, що нервово затанцювали по її коліні. Пронизливий погляд буквально проштрикнув. Зрозуміла — його терпіння на межі. Почала — закінчуй скоріше.

— Власта розповіла, що вони з Таїсією живуть практично на вулиці, винаймають житло в найдешевшому районі. Щоб вирішити проблеми чоловіка — вона продала своє помешкання й машину. Ще й у борги залізли. Біда. Тому я вирішила віддати йому квартиру. Його власну, в котру привів мене після одруження. По праву вона належить Антонові. Тим паче, що дітей у нас немає, — твердо закінчила.

Тимур важко піднявся з коліна, обернувся до вікна, поклав руки у кишені, непомітно стис кулаки.

Мовчав. Наче аналізував.

Емілія підійшла ззаду й обійняла чоловіка.

— Повірити не можу, — незадоволено похитав головою. — Скотитися до того, щоб просити допомоги у жінки, яку колись…

— Ні, ні, — відразу заперечила Емілія. — Він не просив. Навіть не підозрює… Я сама…

— За що? — скривився й сердито заціпив зуби. — Чому хочеш допомогти людині, яка завдала тобі стільки болю? — обернувся й пронизливо глянув їй у вічі.

— Болю? — здивувалася. — Якби…

— Що — якби? — перебив Тимур і підвищив тон. — Думаєш, я не відчуваю наслідки твого минулого? Коли дізналася, що вагітна — замість радості що побачив у твоїх очах? Страх! Зізнаюся, був спантеличений. Хіба ми не одружені? Не спимо в одному ліжку, як чоловік і жінка? Хіба не розумію, що від цього народжуються діти? Чого ж боялася? Чому вважала, що можу бути проти маляти? Сама хотіла виховувати! Думаєш, я не зрозумів?

— Ти про щ-що? — важко ковтнула комок, який підступав до горла.

— Він примушував тебе позбавлятися дитини. І не смій заперечувати. Мені вже не двадцять. Я давно не хлопчик, — сердито видав і знову відвернувся до вікна.

— Я ніколи… — хотіла виправдатися Емма, але не змогла. Важко опустилася у крісло.

— Покидьок, — ледь чутно процідив крізь зуби Тимур.

— Зараз в тобі говорить злість, — боляче вимовила Емілія. — Але ти не такий. Маєш добре серце. Інакше чим відрізнявся би від Антона? Чому б я вийшла заміж?

— Не треба, — сердито зупинив її Тимур.

— Я туди ніколи не ввійду, — казала про квартиру Волошина. — Там ще й стіни кричать від болю. Там дух моїх дітей. Навіть на кладовищі такого немає. Біля їхніх могил панує цілковитий спокій. А продати… Рука не піднімається. От нехай минуле і залишиться в минулому. Антон недаремно колись віддав це помешкання мені. Бо й сам переживає те ж саме. От нехай…

— Добре, — перебив Батурін. — Як скажеш, люба, — обійшов крісло й поцілував жінку в голову. — Завтра доручу Кларі, щоб зайнялася цим, — глибоко зітхнув. — До речі, — згадав. — Діана готова допомогти тобі розібратися зі старими речами на маминій квартирі. Зателефонуй, коли буде зручно.

— Дякую, коханий, — взяла руку чоловіка й притисла до своєї щоки зворушена Емілія. — Люблю тебе, — задоволено заплющила очі.

* * *

— А тут і справді багато мотлоху, — відкашлювалася від пилюки Діана, коли знімала зі стелажу в комірчині чергову коробку зі складеними речами.

— Давай, — простягла руки Емілія.

— Е-е, ні, — заперечила дівчина. — Тобі не можна. Важка, зараза. Відступися, щоб ненароком не придавила, якщо гепнуся з драбини, — попросила, злізаючи. — Зараз покладу на стіл, а там уже рийся.

— Як хочеш, — усміхнулася Емма й повернулася у кімнату.

— Це все? — обтрушуючись, запитала, кладучи коробку.

— Все, — задоволено потираючи руки, мовила Емілія. — Тепер лишилося розібрати, що з цього потрібне, а що — на смітник.

— З чого почнемо? — загорілись цікавістю Діанині очі.

— А давай з фотографій, — запропонувала Емма. — Покажу, яка я була у школі.

— О-о, давай, — весело погодилась.

— Ця мені особливо дорога, — показала Емма на злегка пожовкле фото. — Вона — єдина згадка про батька.

1 ... 34 35 36 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокутий гріх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокутий гріх"