Читати книгу - "Тінь перемоги"

К. Жуковом плані "наступу" були враховані всі складові військового потенціалу фашистської Німеччини, отриманий вермахтом досвід ведення "блискавичної війни" на Заході. І треба сказати, що "червоним", сторон оборони, що представляла в ході гри наші Збройні сили, знадобилося чимало зусиль, щоб зупинити натиск "синіх". ("ВИЖ" 1986 № 12 Стор. 41)

Ні, товаришу Майорове, не розробляв Жуков ніяких планів німецького наступу і не враховував жодних доданків військового потенціалу Німеччини. І «червоній» стороні взагалі не треба було ніяких зусиль, щоб наступ Жукова зупинити й викинути його на вихідні рубежі, а потім - і набагато далі на Захід.

Жуков брехав про свої перемоги, а наші маршали і генерали, такі, як генерал армії Майоров, проявили абсолютно неймовірну неуважність. Вони слухали хвалька, повторювали і розносили по світу його дивовижні розповіді.

У мене питання: читав генерал армії Майоров матеріали цієї гри чи ні? А інші маршали й генерали читали?

Уявімо собі сучасного нашого полководця з чотирма зірками на погонах або навіть із зірками першої величини. Ось пише сей стратег про те, як Жуков передбачив німецькі плани. Невже не цікаво вникнути в деталі? Невже не цікаво вимагати з архіву документ і самому його прочитати? А якщо документи засекречені, тоді треба вимагати від керівництва країни пояснень: великий геній все напророчив і все передбачав, чому ми ховаємо ці передбачення?

Якщо припустити, що наші маршали й генерали не читали матеріалів стратегічної гри, тоді стратег Майоров і ціла отара полководців подібного штибу постають перед нами в досить дивному світлі. Вищі військові керівники країни вірять у те, що великий Жуков передбачив німецький план, усі вони про це знають, усі повторюють, але ніхто сам у руках документів не тримав, ніхто в подробиці не вникав, ніхто не цікавився, як же Жукову все це вдалося.

Але якщо припустити, що генерал армії Майоров і такі ж стратеги, як він, знайомі зі змістом документів про гру, але розповідає, дещо протилежне тому, що в документах міститься, виходить всі вони - не генерали й не маршали, а безпринципні агітатори-горлопани, які за відповідну винагороду розповідають, все, що їм замовляють.

Але найсмішніше попереду. Генерал армії Майоров писав статтю (або за нього писали) коли матеріали наради і стратегічних ігор були закриті відповідними грифами. Але ось у 1992 році матеріали відкриті, гриф таємності знятий і офіційними військовими істориками зроблений чіткий висновок: «Ні на нараді, ні на іграх їх учасники навіть не намагалися розглянути ситуацію, яка може скластися в перших операціях у разі нападу противника. Тому твердження, що ігри проводилися для "відпрацювання деяких питань, пов'язаних з діями військ у початковий період війни" позбавлені підстави. Ці питання не значились у навчальних цілях ігор і тому не розглядалися». (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940. Стор. 389)

Однак легенда про те, що Жуков передбачив план «Барбароса» живе.

У 1996 році виступає генерал-майор А. Борщов, кандидат історичних наук, заступник начальника кафедри історії війн та військового мистецтва Військової академії Генерального штабу, і розповідає вражаючі речі: «Ще однією подією передвоєнної пори, підтвердивши високий інтелектуальний потенціал Жукова, стали військові ігри, проведені в січні 1941 року. На першій грі, яка переслідувала мету перевірити реальність плану прикриття держкордону і передбачуваних дій військ у початковому періоді війни, він виступав на стороні "західних". У прийнятому рішенні Георгій Костянтинович по суті справи передбачив агресивні плани німецько-фашистського командування на північно-західному напрямку, грамотно використовуючи наявні сили та засоби, здобув переконливу перемогу над "червоними". ("Красная Звезда" 15 червня 1996)

Мене закликають писати книжки, спираючись не на відкриті джерела, а на архіви. Дякую, врахую. Але ось перед нами генерал-майор, професійний історик, заступник начальника кафедри історії війн та військового мистецтва Військової академії Генерального штабу. Йому за посадою доступні всі архіви. Але він чомусь пише без опори на архіви. Він чомусь і на відкриті джерела не спирається. Генералу Борщову за посадою належить читати газети й журнали, зокрема - «Військово-історичний журнал». Цей журнал видається Генеральним штабом Росії. І ось у Військовій академії Генерального штабу його не читають. Але ж «Військово-історичний журнал» ще в 1993 році викрив хвалькуваті вигадки Жукова.

Генералу Борщову за посадою належить читати книжки про війну, які виходять під загальною редакцією головного військового історика Росії генерала В. А. Золотарьова. Вийшла така книжка. І в ній викритий автор небувалих історій Жуков.

Але на кафедрі історії воєн і військового мистецтва не читають навіть праць офіційних військових істориків Росії. Там вивчають історію війни з опорою на вигадки стратегічного хвалька.

* * *

А ось виступає генерал-полковник В. Баринькін і розповідає про трагедію Жукова: «Як безпосередній учасник подій, Г. К. Жуков дуже болісно сприймав той факт, що за повоєнні десятиліття нашій військовій науці не вдалося створити оригінальних праць, які правдиво висвітлюють події Великої Вітчизняної війни». («Красная Звезда» 31 травня 1996)

Від таких хворобливих переживань бідний Жуков і вирішив правдиво розповісти про те, як напередодні війни він передбачив німецький план «Барбароса».

Розділ 9
НА БУДАПЕШТ!

За змістом обох ігор вище командування Червоної Армії вдосконалювало в них своє вміння наступати, а не оборонятися.

П. Бобильов. «Известия» 22 червня 1993 р. 1.

Дії німецьких і радянських генералів - майже дзеркальне відображення. В Німеччині грали в ті ж ігри. Правда, з випередженням на один місяць. Але розрив у часі в діях радянського та німецького командування повільно скорочувався.

29 листопада 1940 року в Берліні почалася велика стратегічна гра на картах. Керівник гри - перший обер-квартирмейстер генерального штабу сухопутних військ генерал-майор Фрідріх Паулюс. Відмінність полягала в тому, що в Москві проводилося дві гри, в Берліні - одна,