Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

– Буква А,– сказав Кролик,– але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.

Іа поглянув на свої палички, а тоді – на Паця.

– Як сказав Кролик? Що це таке? – спитав він.

– А,– сказав Паць.

– Це ти йому сказав?

– Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.

– Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?

– Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.

– Розумний? – зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.

– Ось тобі й Освіта! – з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.

– Ось тобі й Наука! – сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.– Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!

– Я думаю... – несміливо почав Паць.

– Не треба, – сказав Іа.

– Я думаю... фіалки – гарні квіти,– сказав Паць. – Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.

Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:

Я пішов у справах.

Скоро повернусь.

К.Р.

Ось чому всі мешканці Лісу – звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса – віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,

У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа

На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".

Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!

Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.

Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.

Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:

– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.

Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумаги, але згодом у його голові викрутилося таке:

Яка велика шишка! -

Як голова у Пушка!

Ото б такі малини

Родили ці ялини!

– Хоч це й неточно,– сказав він,– бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.

У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.

– От напасть,– сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...

І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!

– От чудасія! – сказав Вінні-Пух.– Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?

Він пішов і назбирав повні лапи шишок...

Так! Усі вони робили те саме, що й перша!

Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самі відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру.– Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

– Ні,– сказав Пух.

– Мабуть, моя