Читати книгу - "Зворотний бік світла"

— Так, вона, і знайдуться ще дяді й тьоті. Ну чому ти говориш «ми»? Ти ж велика. — Мама взяла зі столу яблучко. — Скільки яблук я взяла?

— Одне.

— Добре. — Мама взяла ще одне яблуко. — А тепер скільки їх у мене?

— Два.

— Молодчинка. Тобто коли ти одна, то маєш казати — «я», а коли біля тебе мама, чи тато, чи хтось з приятелів, то тоді ти не одна і можна говорити — «ми».

— Мамо, — сказала серйозно Мальва. — Я — не дурна. Ми знаємо, що я — одна, як оте одне яблуко. Просто ми не розуміємо, чому це вчора всім подобалося, а коли з’явилася ота Сала-Матя Хріновіна, навіть тобі не подобається. Це тому, що у неї сорок років дисертацій?

— Що? Як ти сказала? Як ти її назвала? Боже, дитинко моя золота! Вона — Саломеїна Охрімівна, і ти повинна це запа…

Мама не встигла договорити, бо в дверях кімнати, голосно регочучи, стояв тато:

— Мальво, ти — маладца. Олю, перестань скиглити! Ти ж мудра кубіта! Як мала дитина може таку бєлєбєрду вимовити — Саломе (дідько зна хто, бо я вже забув) Охрімівна, точно охрініти можна. Ліпше передай їй, що ми з Мальвою будемо її називати пані Саломея або Соломія, інакше їй доведеться змінити ім’я. Ну, скажи, як дитина в п’ять років втне такенне проглаголити? Тут кандидат наук заледве допетрає. А що то ти, доню, за сорок років дисертацій казала? Що, та ваша Хрінонівна сорок дисертацій написала? Що ж вона тоді в дитсадку робить? Ішла б в академію студентів мучити.

— Господи, яких там сорок дисертацій. Сорок років стажу. Ти як мала дитина, Назарку. Мальва все сплутала, а ти їй потураєш. От скажи, чому вона й досі на себе «ми» каже? Не всім це подобається.

— Не всім, то кому? — Назар, заплівши руки на грудях, дивився серйозно на маму, хоча в очах тата Мальва бачила іскорки-бісики. — Ну-ну, кому?

— Ну, не всім! Новій виховательці, наприклад, і я вважаю, що вже ча…

Назар, серйозно киваючи, підійшов до мами, не дав договорити, а підняв її високо над собою та закрутив у танці. Мальва захоплено заплескала в долоні. Вона обожнювала свого тата.

— А я, Оленько, вважаю, що саме час сходити на морозиво. Я ж комусь це обіцяв. Одній знайомій Королівні. А з тою вашою-нашою Хріновівною з сорокарічними дисертаціями ми завтра розберемося. Правда, Королівно?

Наступного ранку Мальву в садочок повів тато. Спочатку вони пішли до завідувачки, син якої був татовим студентом, і мала Мальва відразу ж була переведена в іншу групу, до іншого вихователя. Звільнити чи якось вплинути на методи виховання нової старої виховательки було важко. Вона — мати одного з народних депутатів, якій сумно сидіти вдома і вона вирішила, так би мовити, «згадати молодість», влаштувавшись в дитсадок вихователькою. Ліда Іванівна, нова Мальвина вихователька, була молодою, красивою, розумною і з нормальним ім’ям.

— Ах, вона майже така ж гарна, таточку, як наша мама! Правда? — захоплено розповідала Мальва вдома про нову виховательку.

Після почутого мама почала не тільки забирати, а й заводити Мальву до садочка. Тато з Мальвою щоразу, коли заходила мова про Ліду Іванівну, по-зрадницьки посміхалися одне одному.

Ліда Іванівна, як і батьки, не звертала жодної уваги на Мальвине «ми», сприймаючи то за гру. Зате через декілька днів при кожній нагоді захоплено говорила мамі Олі про те, яка у них розумна, талановита та справедлива дитина. Олю аж розпирало від гордощів.

Але Саломеїна Охрімівна так легко не здалася. І коли в садочку проводили для спецгрупи (це дітки з різними фізичними вадами — є така у садочку група) плановий медичний огляд і там були різні фахівці, в тому числі психіатри, то Саломеїна Охрімівна, наговоривши молодій «некомпетентній» Ліді Іванівні купу різних непристойностей, прикритих сорокарічним стажем, силою потягла Мальву до психіатра. Але Ліда Іванівна не здавалася, а йшла за Мальвою назирці і перед самими дверима в кабінет лікаря шепнула на вухо малій: «Мальвочко, сонечко, ти ж мудріша від Хрінонівни, правда. Зроби все правильно». І вона зробила. Бо тоді Мальва зовсім по-дорослому зрозуміла, що немає значення, якими словами ти називаєш те, про що думаєш, найважливіше, що ти знаєш, яким воно насправді є. І вона зробила все правильно, бо таких Хрінонівних у її житті буде багацько.

І як не старалася Саломеїна Охрімівна вивести малу з рівноваги дурнуватими запитаннями, нічого в неї не виходило. Лікар дав малій папір та ручку:

— Намалюй, будь ласка, мені що-небудь, Мальвочко.

Дівча сидить, малює. Він через деякий час перепитує:

— Що ти малюєш, Мальвочко?

— Я малюю сонце, дядечку! — чітко вимовляючи кожне слово, промовила мала.

— А от у мене на картинці в книжечці що дітки роблять?

— Дітки обідають.

— Добре, а якби ти з ними була, то як би ти сказала, що ви робите?

— Ми — їмо, — ідеально правильно відповідала дитина.

— А якби там була на картинці тільки Мальвочка, то як слід говорити?

— Я — обідаю.

— Молодець, яка розумна дівчинка…

Вона вийшла з кабінету лікаря і почула його діагноз, який він озвучив для Саломеїни Охрімівни:

— Вона нормальніша за нас з вами, пані. Невже ви ніколи не були дитиною?

Відтоді займенник «я» став для Мальви рідним. Зараз вона собі пояснює оте колишнє «ми» так. Одна я — та, що міркує, живе внутрішнім своїм світом, друга я — це та, що озвучує для світу те, що наміркувала перша, однак з певними поправками, тобто з поправками під людей. От і виходить — «ми». Заскладно, тож нехай залишаються «я» та «я».

17. Світло і тіні

Після отримання оберега Мальва ще пару днів щиро насолоджувалася чи розважалася кольоровими словами, які випурхували з уст людських. Могла легко довідатися, правду чи брехню говорять власники цих хмарок. Однак, коли постійно слухати майже під вухом, навіть уночі, чуже бубоніння, це набридає до чортиків, а ще та барвистість — від якої паморочиться в голові. З радіо чи теликом простіше — можна вимкнути, а тут… А чому б і ні? Можна спробувати. Торкнулася рукою оберега — звуки вмовкли, видиво зникло. З часом навчилася лише думкою вмикати чи вимикати, як його назвати правильно — процес, явище, талант, можливість. Фіг з ним, просто навчилася цим керувати і з ним жити. Можливо, якби поруч був учитель, який це все витлумачив, то скоріше б і дійшло, та чи цінувалося б.

Тож півтора місяця Мальва чемно вчилася, доволі обережно поводячись з тими «талантами»,