read-books.club » Сучасна проза » Габрієла 📚 - Українською

Читати книгу - "Габрієла"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Габрієла" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 140
Перейти на сторінку:
class="v">І губи спрага обпіка,

Невже ж мене не приголубить

Міцна коханого рука?

Того багаття не погасить

Тонке голландське полотно,

На зміну мук безмовний місяць

Все поглядає у вікно.

Так на постелі одинокій

Мене терзає чорна мла;

І ночі схожі між собою,—

Така ж сьогодні, як була.

Кому страждання оповісти?

Шукати в кого співчуття?

Хіба до місяця звернутись,

Що добре зна моє життя?

Мені б студента з ледь помітним

Пушком, де вусам ще рости,

Мені б солдата у мундирі

Зустріти б, господи, прости…

І хай вони хоча б краплину

Кохання в дар дали мені,

Потамували люту спрагу,

Погрілись на крутім вогні.

Своїх дверей не замикаю,—

Ну де ж ви, любі? Де ви? Де?

Всю ніч очей я не змикаю,

Аж поки сонечко зійде,

Я за кохання крапелину

Віддам усе, що тільки є,

Аби хоч раз вночі побачить,

Що ліжко не пусте моє!

Пала вогонь в моєму серці,

Скажіть, же, прошу вас, мені:

Кому згоріть на тім вогні?

Про спокусу у вікні

Будинок Глорії стояв на розі майдану, і опівдні вона мала звичай сидіти край вікна, виставляючи напоказ свій розкішний бюст, немовби пропонуючи себе перехожим. Це шокувало старих дів, які простували до церкви, і щодня в годину вечірньої молитви викликало одні й ті ж нарікання:

— Ганьба!

— Чоловіки стають грішниками поза власною волею. Варто їм лише поглянути…

— І хлопчаки позбуваються невинності, коли бачать її.

Сувора Доротея, у всьому чорному, як це заведено у старих дів, зашепотіла у святому гніві:

— Полковник Коріолано міг би найняти для цієї дівки будинок і на околиці міста. А він посадив її перед очима найдостойніших людей міста. Просто перед носом у чоловіків…

— Майже поряд з церквою. Це зневага до бога.

Починаючи з п'ятої вечора чоловіки, що сиділи в переповненому барі, не відводили поглядів від Глорії, що сиділа біля вікна з протилежного боку майдану. Учитель Жозуе, пристебнувши синього в білу цяточку метелика і намастивши голову брильянтином, високий, прямий («Мов печальний, самотній евкаліпт», — писав він про себе в одній з поем), із замалими сухотними щоками, переходив майдан і простував тротуаром повз вікно Глорії, тримаючи в руках томик поезій. У віддаленому закутку майдану, облямований невеличким акуратним садом, в якому росли чайні троянди і білі лілеї, височів новий будинок з кущем жасмину край воріт; він належав полковнику Мелку Таваресу і був причиною довгих і жорстоких суперечок в «Папеларіа Модело». Дім було споруджено в модерному стилі — перший твір архітектора, виписаного з Ріо Мундіньйо Фалканом.

Думки місцевої інтелігенції про його вартість розійшлися і суперечки точилися без кінця. Своїми чіткими і простими лініями він контрастував з неоковирними двоповерховими будівлями і приземкуватими особняками в колоніальному стилі.

Доглядала квіти єдина донька Мелка, учениця монастирської школи Малвіна, за якою упадав Жозуе. Із замріяним виглядом ставала вона на коліна перед квітами і була гарніша від них самих. Щовечора, після навчання і традиційних бесід в «Папеларіа Модело», вчитель ішов прогулятися майданом; не менше двадцяти разів проходив він повз сад Малвіни; не менше двадцяти разів жалібно поглядав на дівчину з німим виразом кохання. Постійні відвідувачі бару Насіба спостерігали це щоденне паломництво, кидаючи в'їдливі дотепи:

— А вчитель наполегливий…

— Хоче завоювати незалежність і одержати плантацію какао, не обтяжуючи себе роботою по його посадці.

— Рушив на покаяння… — мурмотіли старі діви, зустрінувши захеканого вчителя, що вже в котрий раз оббігав майдан. Вони симпатизували йому, співчували його гарячій пристрасті, яка залишалася без взаємності.

— Та вона просто кривляка, удає з себе царицю. Чого вона ще прагне, чим для неї не пара цей інтелігентний, вихований молодик?

— Але ж він бідний…

— Шлюб з розрахунку не веде до щастя. Такий пристойний хлопець, такий вчений, навіть вірші пише…

Підходячи до церкви, Жозуе притишував ходу і знімав капелюха, доземно уклоняючись старим дівам…

— Такий вихований… Такий вишуканий…

— А він, кажуть, слабує на груди…

— Доктор Плініо казав, що з легенями в нього все гаразд. Просто він такого ніжного складу.

— Кривляка вона, і все. Та й чого чекати від неї, коли має гарненьке обличчя і грошовитого батька? А юнак, бідолаха, так побивається… — І з пласких грудей старої діви виривається зітхання.

Під доброзичливі зауваження старих дів і насмішки відвідувачів бару Жозуе наближався до вікна Глорії. Він ішов, щоб побачити чудову, крижану Малвіну. Заради неї він щовечора проробляв цей моціон з книгою поезій у руках. Та мимохідь його натхненний погляд зупинявся на розкішних, високих персах Глорії, що лежали на підвіконні, немов на блакитній таці. Від персів погляд Жозуе звертався до смаглявого обличчя з повними, пристрасними губами і променистих, закличних очей. Замріяний погляд Жозуе запалювався грішним, підлим бажанням, а його бліде обличчя рожевіло на якусь лише мить, бо минувши вікно, що зажило недоброї слави, він знову прибирав благочестивого вигляду, обличчя його ставало ще блідішим, а очі шукали Малвіну.

Вчитель Жозуе в глибині душі також не схвалював злополучної ідеї багатого полковника Коріолано Рібейро поселити свою таку спокусливу і таку відверто доступну іншим коханку на майдані Сан-Себастьяна, де мешкали кращі сім'ї міста, та ще й поряд з будинком полковника Мелка Тавареса. Якби Глорія жила на якійсь іншій вулиці, подалі від саду Малвіни, він, можливо, в одну з темних ночей ризикнув би одержати те, що обіцяли закличні очі Глорії і її напіврозтулені губи.

— Іч ти, як їсть хлопця очима!..

Старі діви в довгих, чорних, наглухо застебнених сукнях, з чорними хустками на плечах, здавалися нічними птахами, що сіли на паперть невеличкої церкви. Вони бачили, як, повертаючи голову, Глорія стежила за Жозуе в час його прогулянок перед будинком полковника Мелка.

— Він порядний хлопець. Дивиться лише на Малвіну.

— Я молитимусь святому Себастьяну, — сказала огрядна Кінкіна, — щоб Малвіна полюбила його. Я поставлю святому якнайбільшу свічку.

— І я… — додала худорлява Флорзінья, у всьому солідарна з сестрою.

Зітхання Глорії, що сиділа край вікна, нагадували стогін. Сум, печаль, гнів чулися у цих зітханнях, що линули над майданом.

Її переповнював гнів до чоловіків взагалі. Всі вони були боягузами і лицемірами. Коли в години пообідньої спеки майдан порожнів і вікна будинків зачинялися, чоловіки, проходячи повз відчинене вікно Глорії, усміхалися до неї, благали її поглядом і вітали з неприхованим хвилюванням. Але коли на майдані з'являлася бодай одна-однісінька стара діва або коли чоловік йшов не сам, він одразу відвертався, вперто дивився в протилежний бік, немовби йому було противно бачити Глорію з її розкішним бюстом, що рвався на

1 ... 34 35 36 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Габрієла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Габрієла"