read-books.club » Сучасна проза » Країна снігу (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна снігу (збірка)"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Країна снігу (збірка)" автора Ясунарі Кавабата. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 59
Перейти на сторінку:
class="p1">Ледь піднявши ліву руку, Комако побігла. Її постать наче розчинилася на тлі чорної гори. Молочний Шлях наразився на хвилясті гори й, наче відбившись у небо широким віялом, залишив їх у ще більшій темряві.

Коли Сімамура рушив, Комако вже завернула на головну вулицю і щезла за будинками.

— Давай!.. Давай!.. Давай!.. — почулися дружні вигуки.

По дорозі гурт людей тяг помпу. Ззаду спішили селяни. Сімамура вискочив на головну вулицю з бічної, що виходила до неї під прямим кутом.

З’явилася ще одна помпа. Її тягли на довгій мотузці кілька чоловік, решта пожежників підштовхували. Кумедне видовище — помпа маленька, ручна, дерев’яна й стара-престара. Сімамура пропустив її, побіг ззаду.

Комако теж зійшла з дороги, пропускаючи людей з помпою. Помітивши Сімамуру, вона побігла разом з ним. Людський натовп розступався перед помпою, а потім кидався услід так, наче його затягувала якась сила. Комако й Сімамура були часткою юрби, що мчала на пожежу.

— Таки не дає спокою? Цікавить?

— Ага… Жалюгідна помпа! Мабуть, зроблена ще до епохи Мейдзі.

— Мабуть… Обережно, не впадіть!

— Справді, слизько.

— А ви хоч раз приїхали б сюди зимою, коли завиває хурделиця! Але ви не приїдете… Тоді зайці та фазани самі у двір забігають…

Збуджений, ясний голос Комако перемішувався з вигуками пожежників, з мірним тупотом юрби. Ноги ніби самі несли Сімамуру.

Тепер вони почули, як гуготить полум’я, побачили зблизька вогняні язики. Комако вхопилась за лікоть Сімамури. У спалахах пожежі низькі чорні дахи будинків уздовж вулиці то виринали з темряви, немов дихали, то знов щезали. Під ногами текла вода від насосів. Комако й Сімамуру перепинив людський вал. До запаху згарищ примішувався й інший — наче варили кокони.

Тут і там люди голосно казали, що спочатку зайнялася кіноплівка, що дітей спускали прямо з другого поверху, що, на щастя, ніхто не постраждав, що, слава богу, на складі не було ні коконів, ні рису… І все ж навколо панувала тиша, наче на картині, де завмерли людські голоси й зупинився час. Здавалося, люди тільки слухали, як бурхає полум’я і розбризкує воду помпа.

Іноді хтось підбігав і гукав своїх родичів. І тоді у відповідь лунали радісні крики — тільки вони порушували тишу. Дзвону вже не було чути.

Щоб не привертати уваги, Сімамура непомітно відступив од Комако і став за дитячим гуртом, який від жару поволі задкував. Сніг під ногами наче розм’як. А далі й зовсім розтанув, перетворився у квашу.

Сімамура стояв на городі перед складом разом з іншими людьми, що збіглися на пожежу.

Зайнялося, певно, біля виходу, де стояв кінопроектор, і вогонь уже встиг поглинути півбудинку. Стовпи та балки ще тримались, але й вони поволі горіли. Склад — і дах, і стіни, і поміст — був дерев’яний, та ще й порожній, а тому всередині його майже не було диму. Хоча ґонтова покрівля, рясно полита водою, ніби не горіла, та все-таки полум’я де-не-де пробивалося. Три струмені води відразу кидались на цей спалах, — і звідти, пирскаючи іскрами, валив чорний дим.

Іскри розсипалися по небу й гасли, і Сімамурі знову примарилось, ніби він пливе назустріч Молочному Шляху. Дим піднімався вгору, а в цей час Молочний Шлях спадав униз. Іноді струмінь води не влучав у покрівлю, а розлітався білястими бризками, що, здавалось, відбивали сяйво Молочного Шляху.

Комако, з’явившись бозна-звідки, стиснула руку Сімамури. Він обернувся, але нічого не сказав. Комако дивилась на вогонь, а на її зосередженому, трохи розпашілому обличчі витанцьовували відблиски полум’я. Сімамура відчув, як його груди стисло. Волосся в Комако покуйовдилося, шия напружено витяглась. Сімамурі кортіло її погладити. Його рука була тепла, її — гаряча. Сімамура чомусь виразно відчув, що час розлуки близько.

Біля дверей знову спалахнуло — видно, зайнявся стовп. В ту ж мить бризнув струмінь води — балка й крокви зашипіли й почали хилитися.

Натовп ойкнув і завмер: згори падало жіноче тіло.

Будівля складу мала й другий поверх — ярус для глядачів на випадок, коли тут буде вистава, щоправда, дуже низький. З нього тіло мало б упасти за секунду, та людям здалося, що воно падало дуже довго — вони виразно простежили, як воно летіло вниз. Певно, тому, що жінка падала якось дивно, наче лялька. Відразу було ясно, що вона непритомна, бо впала на землю, навіть не скрикнувши. Скрізь було мокро, тому й пилюки не знялося. Жінка впала якраз посередині між новим язиком полум’я і старим, що здійнявся з-під попелу.

Жіноча постать виринула на другому поверсі саме тоді, коли дугастий струмінь води шугнув на спалах вогню. Жінка падала якось дивно — зовсім горизонтально. Сімамура завмер від несподіванки, навіть не встигши відчути страху. То було щось нереальне. Тіло, щойно туге, непіддатливе, у повітрі наче розм’якло, падало вільно й безживно, без усякого опору, як лялька. Здавалося, воно застигло на грані життя і смерті. В Сімамури майнула лише одна тривожна думка: тільки б голова не опустилася нижче, не вигнулися стегна, не зігнулися коліна й не порушили цієї ідеальної горизонтальної лінії. Таке могло статися, але не сталося — тіло впало так само горизонтально, як і падало.

— О-о-ой!

Комако зойкнула і затулила обличчя долонями, Сімамура дивився на все це не кліпнувши очима.

Коли ж Сімамура збагнув, що ця жінка — Йоко? І переляк у юрбі, і зойк Комако, і судома, що пробігла по нозі Йоко, — усе, здавалось, сталося за одну мить.

Розпачливий крик Комако різонув Сімамуру. Конвульсія ноги Йоко обдала його морозом з голови до ніг. Серце шалено забилося від нестерпного смутку й болю.

Конвульсії Йоко були ледве помітні й невдовзі припинилися.

Сімамура помітив їх пізніше, а перед тим він побачив обличчя Йоко й червоне кімоно з візерунком летючих стріл. Йоко впала навзнак. Поділ кімоно задерся й оголив одне коліно. Вона, напевне, була непритомна, бо коли вдарилась об землю, тільки нога конвульсивно сіпнулася. Сімамура ще чомусь не відчув її смерті. Йому здалося, що в житті Йоко сталася тільки якась зміна, якесь перевтілення.

На другому поверсі, звідки впала Йоко, кілька балок нахилились і запалали над її обличчям. Її прекрасні, проникливі очі були заплющені, підборіддя випнуте, шия напружена. По обличчю пробіг хисткий відблиск полум’я.

Серце защеміло знову, коли Сімамура пригадав, як кілька років тому, їдучи на зустріч з Комако, він побачив на обличчі Йоко, відбитому в шибці вагона, спалах далекого польового вогника. За одну мить той вогник освітив, ніби прожектором, роки, проведені з Комако. Нестерпний біль і смуток знов кольнули в серце.

1 ... 34 35 36 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна снігу (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна снігу (збірка)"