Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Палеолітичні рубала

Почалася запекла боротьба думок. Буше де Перта звинувачували в науковій безграмотності і навіть у підробці. Але Буше де Перт не був самотній. Кілька відомих археологів і геологів (Прествіч, Д. Еванс, Ч. Лайель, Е. Ларте та ін.), ознайомившись з колекцією Буше де Перта й оглянувши місце залягання кісток і знарядь, визнали правильним його висновок про те, що людина, яка виготовляла ці знаряддя, була сучасником мамонта та інших вимерлих тварин.

На початку 50-х років було відкрите друге місцезнаходження давніх знарядь – у передмісті Амьєна Сент-Ашелі. Кількість знайдених у Сент-Ашелі «сокир» була величезна. Учасник розкопок археолог Ріголло повідомляє, що протягом року викопували не менше восьмисот сокир, а за двадцять п’ять років систематичних розкопок їх було знайдено близько двадцяти тисяч. Звичайно, ні про яку підробку не могло бути й мови.

Незабаром подібні місцезнаходження відкрили в багатьох місцях: у містечку Шелль – за 20 км на схід від Парижа, у Коломбо і Кретейлі – поблизу Парижа, в Тіллу – департамент Шаранта, у Мариньяку – департамент Жиронда тощо. У Дордоні, біля містечка Ле Ейзі, на березі річки Везер було відкрито «палеолітичне Ельдорадо», як говорять археологи. У давніх печерах і терасах Везера знайшли численні стоянки первісної людини. Кам’яні знаряддя, знайдені в Дордоні, відрізнялися від знарядь з Аббевіля, Сент-Ашеля, Шелля й інших місцезнаходжень: вони були різноманітніші, тонше оброблені, серед них траплялися знаряддя з кістки. Було очевидно, що знаряддя ці зроблені людиною, яка перебувала на більш високому рівні розвитку, ніж людина, яка виготовляла ручні рубала, проте ще не досягла рівня людей неоліту.

Поблизу Солютре, у місцевості Кро-дю-Шарньє (департамент Сони та Луари), відкрили стоянку з численними залишками багать і вогнищ із плоских каменів. У місцезнаходженні була величезна кількість знарядь з каменя, рогу і кістки. Траплялися просвердлені зуби звірів, зображення тварин на камені і кістках, залишки фарби. Особливо вражали красиві, тонко оброблені наконечники списів, так звані «солютрейські лавролисткові списи». Знахідки ці були такими своєрідніми, що у вчених виникла думка про ще одну стадію розвитку первісної культури.

Солютрейські кремневі наконечники

Подальше детальне вивчення всього накопиченого матеріалу показало, що й найдавніші знаряддя з Аббевіля, Шелля і Сент-Ашеля відрізняються одне від одного за формою, а знаряддя із Солютре, Мустьє та інших місць відрізняються від аббевільських ще і за способом обробки.

Хронологічна послідовність розвитку знарядь підтверджувалася і визначалася геологічними даними. Ще в 1837 році геолог і археолог Е. Ларте (1801–1871), вивчаючи давні печери, встановив хронологію їхніх геологічних відкладень. Геологічні шари, що налягають один на один, дають змогу визначити послідовне утворення земної кори і грунтів. Залишки діяльності первісної людини, а також кісткові залишки викопної фауни відповідно залягають у різних шарах, тобто аббевільські знаряддя знаходять завжди в шарах, які лежать нижче шарів, що містять солютрейські, і т. ін. Чимало місцезнаходжень були багатошаровими, що утримували в різних шарах знаряддя різних періодів розвитку.

Відкриття печерного мистецтва

Іспанський археолог Марселіно де Савтуола зробив відкриття, яке спричинилося до запеклих суперечок в науковому світі. У 1868 році в Іспанії, у провінції Сантандер, біля Сантільяна-дель-Мар, мисливець, що полював за козами, знайшов печеру, вхід до якої був засипаний обвалом. У 1875 році печеру відвідав Савтуола і знайшов кам’яні знаряддя палеолітичної людини. Поки ще нічого особливого в цьому не було. Справжній відкривач чудес Альтамірської печери тоді ще тільки вчився ходити. У 1879 році Савтуола вдруге відвідав печеру, узявши із собою свою маленьку дочку. Вона, сидячи в батька на плечі, і звернула увагу на малюнок тварини на стелі печери. При ретельному огляді з’ясувалося, що стеля і стіни печери вкриті малюнками зубрів, виконаними чорною, брунатною та червоною фарбами. Фігури тварин були в натуральну величину і вирізнялися надзвичайною реалістичністю і високою майстерністю виконання. Савтуола не мав сумніву, що цей живопис належить до епохи палеоліту, але коли він опублікував своє повідомлення, воно було зустрінуто вкрай недовірливо. Категорично заперечував палеолітичну стародавність малюнків великий палеонтолог Арле – він не міг припустити, що мистецтво печерної людини могло бути таке досконале.

Зображення бізона з печери Лльтаміра

Зображення бізонів з печери Альтаміра

Учені суперечки поступово вщухли, і про Альтамірську печеру забули, аж поки в 1895 році археолог Еміль Рів’єр не знайшов малюнки, витесані на стінах печери Ла-Мут у Дордоні. Тоді згадали відкриття Савтуоли і почали більш ретельно обстежувати стелі і стіни печер. Знайшли також кілька десятків печер, що містять подібні малюнки в Іспанії і Франції, а пізніше й в інших країнах. Деякі малюнки були виявлені під сталагмітами, деякі були вкриті кіркою вапняку, на утворення якої треба було не одне тисячоліття. Достовірність і стародавність живопису були доведені.

Наскельним малюнкам загрожують не тільки відвідувачі, присутність яких підвищує вологість в печері, але й мікроскопічні грибки та бактерії.

У 1892 році вчені зробили відкриття нового виду палеолітичного мистецтва – у Брассемпуї була знайдена перша жіноча статуетка з кістки. Дуже плідними були відкриття А. Брейля, Д. Пейроні і Л. Капітана в 1901 році живопису і карбування в печерах Камбарелль і Фон-де-Гом у Дордоні.

Живопис печери Фон-де-Гом належить до кращих зразків печерного мистецтва. Численні зображення бізонів, диких коней, мамонтів, північних оленів та інших тварин виконані в різній манері: від найдавніших лінійних малюнків чорною або червоною фарбою до чудових різнокольорових композицій.

Зображення в печері Камбарелль нанесені переважно карбуванням, барвисті малюнки трапляються рідко. На стінах печери довжиною 216 м на чотирьохстах малюнках представлені різні тварини, є і малюнки людей у масках, що вдягалися при виконанні магічних мисливських обрядів.

Зображення бізонів з печери Ласко