Читати книгу - "Битва королів"

— Твоя правда,— визнав сер Бринден.— А Тайвін Ланістер не дурень. Сидить собі в безпеці за мурами Гаренхолу, згодовуючи своєму військові наш урожай і спалюючи те, що не може відібрати. Грегор — не єдиний собака, котрого він спустив з ланцюга. Сер Ейморі Лорч теж приєднався до бойовиська, а ще якийсь перекупний меч з Когора, що радше скалічить людину, ніж уб’є. Бачив я, що вони залишають по собі. Палять цілі села, жінок ґвалтують і нівечать, зарубаних дітей, не ховаючи, кидають на поталу вовкам і диким собакам... навіть мертвим зробилось би зле від такого видовища.

— Коли Едмур про це почує, він розлютиться.

— А саме цього і прагне лорд Тайвін. Навіть терор має свою мету, Кет. Ланістери хочуть спровокувати нас на битву.

— І Роб не проти вдовольнити їхнє бажання,— сказала Кетлін, лякаючись цього.— Він тут як кіт у клітці, а Едмур, Великий Джон та решта тільки під’юджують його.

Син здобув дві великі перемоги — здолав Джеймі Ланістера в Лопотючому лісі, а потім у Табірній битві вщент розгромив під мурами Річкорину його військо, що лишилося без очільника, і з того, як про нього говорить дехто з його прапороносців, він просто новий Ейгон Завойовник.

Бринден Чорнопструг звів густу сиву брову.

— От і дурні. Моє перше правило на війні, Кет,— ніколи не давай ворогу того, чого він хоче. Лорд Тайвін хоче битися на тому полі, яке обере сам. Він хоче, щоб ми виступили до Гаренхолу.

«Гаренхол». Кожен малюк в околицях Тризуба знає перекази про Гаренхол — велетенську кріпость, яку король Гарен Чорний звів понад водами Божого Ока триста років тому, коли Сім Королівств були ще сімома королівствами, а у приріччі правили залізні з Островів. Гоноровий Гарен хотів звести найбільші палати й найвищі вежі у Вестеросі. Сорок років ріс замок, мов величезна тінь на березі озера, а в цей час Гаренові війська грабували сусідів, бо йому потрібні були каміння, ліс, золото й робітники. В його каменярнях і на будівництві п’ятьох височенних веж загинули тисячі бранців. Вони замерзали взимку та знемагали від спеки влітку. На крокви й бантини порубали віродерева, яким було по три тисячі років. Щоб утілити свою мрію, Гарен пустив з торбами приріччя й Залізні острови. Та коли нарешті будівництво Гаренхолу завершилося, того самого дня, коли король Гарен розмістився у своїх палатах, на Королівський Причал висадився Ейгон Завойовник.

Кетлін пам’ятала, як стара Нан розповідала ці казки у Вічнозимі її власним дітям. «Король Гарен швидко пересвідчився, що товсті мури й високі вежі — слабкий захист від драконів,— ось як зазвичай закінчувалися ці казки,— бо дракони уміють літати». Гарен з усіма своїми нащадками загинув у вогні, який охопив велетенську кріпость, а всі знатні доми, що володіли Гаренхолом потому, зійшли на пси. Може, це була й міцна фортеця, та тільки збудована в місці темному та проклятому.

— Не хотіла б я, щоб Роб виїжджав на поле бою, на яке падає тінь тої фортеці,— визнала Кетлін.— Однак потрібно щось робити, дядечку.

— І то швидко,— погодився дядько.— Я тобі не розповів ще найгіршого. Розвідники, яких я вислав на захід, принесли звістки, що в Кичері Кастерлі збирається нове військо.

«Ще одна армія Ланістерів». На саму думку про це Кетлін стало недобре.

— Роб має чимшвидше про це дізнатися. Хто очолить ту армію?

— Кажуть, сер Стафорд Ланістер,— дядько відвернувся до річок; його червоно-синій плащ напинався на вітру.

— Ще один племінник?

Ланістери з Кичери Кастерлі були до біса великим і плодючим домом.

— Кузен,— озвався сер Бринден,— брат покійної дружини лорда Тайвіна, отож двічі родич. Він уже старий і не дуже кмітливий, однак у нього є син, сер Давен, оцей набагато грізніший.

— Тоді сподіватимемося, що військо в бій поведе батько, а не син.

— Ще маємо трохи часу до зустрічі з ними. Переважно ту армію формують з перекупних мечів, вільних вершників і зелених хлопчаків, яких назбирали по кублах Ланіспорту. Перш ніж сер Стафорд ризикне повести їх у бій, він має їх озброїти й навчити... і не забувай, лорд Тайвін — це не Царевбивця. Сам він не кинеться наосліп у бій. Він терпляче дочекається, поки виступить сер Стафорд, а тоді вже виткнеться з-за мурів Гаренхолу.

— Якщо тільки...— мовила Кетлін.

— Так? — зацікавився сер Бринден.

— Якщо тільки його не змусять залишити Гаренхол,— сказала вона,— через якусь іншу загрозу.

Дядько задумливо подивився на неї.

— Лорд Ренлі?

— Король Ренлі.

Якщо вона проситиме в нього допомоги, має величати його так, як він себе нарік.

— Можливо,— на вустах Чорнопструга заграла небезпечна посмішка.— Але він захоче чогось навзамін.

— Він захоче того, чого завжди хочуть королі,— озвалася вона.— Щоб перед ним прихилили коліно.

Тиріон

Джанос Слінт був сином різника, і реготав він так, наче м’ясо рубає.

— Ще вина? — запитав у нього Тиріон.

— Не заперечуватиму,— сказав лорд Джанос, простягаючи кубок. Лорд був круглий як діжка, і вміщалося в нього стільки ж само.— Зовсім не заперечуватиму. Гарне червоне. З Арбору?

— Це дорнське,— Тиріон махнув рукою, і прислужник налив вина. Якщо не рахувати слуг, вони з лордом Джаносом були самі в малій залі, за невеличким, освітленим свічками столом, в оточенні темряви.— Непогане. Дорнські вина нечасто мають такий багатий букет.

— Багатий,— сказав здоровань з жаб’ячим обличчям, роблячи чималий ковток. Він не звик посьорбувати вино, цей Джанос Слінт. Тиріон одразу ж це зрозумів.— Так, багатий, саме це слово я підшукував, саме це. У вас дар до влучних слів, лорде Тиріоне, скажу я вам. І оповідки ваші кумедні. Кумедні, так.

— Приємно, що ви так думаєте... але я не лорд, на відміну від вас. Мені досить і просто Тиріона, лорде Джаносе.

— Як зволите,— зробив він іще ковток, проливши вино на вилоги свого чорного атласного камзола. Вдягнений він був у злототканий напівплащ, застібнутий на мініатюрний спис, кінчик якого був укритий темно-червоною емаллю. А ще Джанос був цілком і повністю п’яний.

Затуливши долонею рота, Тиріон неголосно відригнув. На відміну від лорда Джаноса, на вино він не налягав, але живіт натоптав. Не встиг він оселитись у Вежі правиці, як найперше розпитав, хто в місті