read-books.club » Сучасна проза » Коханці Юстиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханці Юстиції"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коханці Юстиції" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 54
Перейти на сторінку:
поспішали.

Цей далеко не найгірший час протривав трохи довше місяця — до початку серпня. Ніхто спершу й не зауважив, як у місті С. з’явилося ґестапо. Втім, коли певного дня мадярські вояки налетіли на склади шкірфабрики Марґошеса для чергової реквізиції (конфіскації?) чергових десятків тонн шкіряної здобичі, на місце відразу прибув з усім своїм озброєним почтом сам гауптштурмфюрер СС Ганс Крюґер (Krüger der Schreckliche[26], «високий 35-річний блондин із жорстким поглядом»[27]). Він зажадав припинення грабунку і в разі непослуху пообіцяв негайний friendly fire[28]. Мадярам як відчутно меншим братам Великого Райху довелося скоритися й покинути фабрику без жодного метра шкіри. Добре, що власної з них не здерто.

14 серпня Угорщина офіційно передала місто С., а з ним і всю область німецькій адміністрації. Це означало перехід означених територій до Distrikt Galizien у складі Генеральної Губернії. Проте вже кількома днями раніше, а саме між 2 і 8 серпня, себто формально ще за мадярського правління, той самий Крюґер та його люди влаштували акцію з винищення кількох сотень міського єврейства, переважно еліти. А що своєрідним апогеєм розправи став понеділок 4 серпня, то її вписано до найжахні-ших сторінок історії міста як Blaumontag[29] (можливо, робоча назва операції).

Проте це був лиш початок, і після понеділка настала неділя: Blaumontag виявився прологом до Blutsonntag[30] — наймасовішого в місті С. за всі часи його існування цілоденного розстрілу, організованого на міській околиці, поруч із єврейським цвинтарем і частково в його межах, 12 жовтня 1941 року, в день Гошана Рабаг, себто Великої Осанни, що є сьомим і завершальним днем великого свята Суккот. Вибір саме цієї дати, звісно, далеко не випадковий, а радше типовий для нацистів із притаманною їм брутальною символізацією кожного такого діяння. Того дня було розстріляно від десяти до дванадцяти тисяч євреїв. Безпосередню участь у розстрілі брала вся верхівка ґестапо і кріпо[31]міста С. Крюґер der Schreckliche, його заступники Брандт і Шотт, брати Мауери та інші зверхники не тільки вшанували подію особистою присутністю, але й неодноразово бралися за кулемети власними руками. Згідно з одним із джерел, «дітей кидали в ями живцем, заощаджуючи при цьому набої (от і ці взялися заощаджувати! — Ю. А.). Серед євреїв, що очікували своєї черги на підході до однієї з трьох ям, які вже було вистелено трупами, почалася справжня паніка. Запаморочені тим, що побачили, деякі з них непритомніли. Інші сахалися назад, однак задніх тіснили кулеметники». На цьому місці автор цитованого опису замовкає: велетенське людське місиво перестає піддаватися всякій реляції.

Екзекуцію було зупинено близько 19-ї години лише через настання темряви. Ті дві-три сотні євреїв, які не дійшли до ям і залишилися на той час живими, Крюґер обнадіяв запевненням, що «великий фюрер дарує їм життя», і змусив їх тричі прокричати «гайль Гітлер!», а відтак відпустив роздягнених і босих назад у ґетто зі словами: «Спіть спокійно, ніхто вас більше не потурбує».

Судячи з того, що насправді їх і надалі не просто турбували, а продовжували методично і планово знищувати, протягом наступного року довівши їхню присутність у місті фактично до нуля, Ганс Крюґер звертався радше не до них, а до щойно вбитих.

4

Історія Голокосту в окремо взятому місті С. — це, можливо, ще одна велика праця в багатьох томах. Якщо розписати кожне з десятків тисяч убитих життів хоча б на межові епізоди знущань і мук, то це буде справжня Книга Виття. А якщо розписати в ній історію кожного з катів, увиразнивши, ніби у сповільненій зйомці, моменти їхніх ейфорій та екстазів? Що це буде — підручник із патопсихології чи гнітючий трилер? Навіщо вбивці Крюґеру, звертаючись до людей, яких він тут і тепер масово вбиватиме власноруч, стільки разів повторювати, що насправді він «великий друг євреїв» і що вони ще засумують, «коли він звідси поїде»? Який ще особливий задум у цьому кривлянні, і чи кривляння це?

А якщо звузити досліджувану сферу до гранично чітких тематичних контурів? Дванадцять тисяч розстріляних протягом одного дня в одному місці людей — це жахливо багато, цього не охопити не тільки жодним описом, але й жодним аналізом, і будь-який розум почне пручатися, тобто відмовиться розуміти.

Котрийсь дослідник підрахував, що серед знищених протягом Блакитного понеділка 2865 осіб, поряд із лікарями (142), інженерами (68), учителями (425), юристами (135), членами юдейської громади і служителями культу (180), фармацевтами, ветеринарами, службовцями та всіма іншими, було вбито й закатовано художників і письменників (16), а також музикантів і акторів (27).

Одних усього тільки шістнадцять, інших двадцять сім[32]. Далі — майже нічого. Крім декількох імен (Натан, Сіда, Еліяш-Леон Табак, дитяча поетеса Мінка Зільберман, поети Вербнер і Гофман, письменник і художник Берловец, історик Реубен Фан, поет Бер Ґоровіц, деякі ще), фактично нічого. Не тільки жодного вірша в альбом, жодного полотна, малюнка в зошиті, ескізу на обгортковому папері, жодної замальовки на сірниковій коробці, зжовклої партитури, фрашки в газеті, фотки з репетиції, плями на одязі. Щоб їх розшукати, слід безнадійно довго перелопачувати якісь невідомо де спущені на архівне дно звалища. А що вже казати про виставку їхнього малярства чи просто фотографій з їхніми обличчями, чи публікацію їхніх листів до найближчих і найдальших?

Я так само не знаю жодного з імен тих одинадцяти нещасних українських підлітків, привселюдно розстріляних у К. Або жодного з імен п’ятдесяти польських гімназистів, зовсім не привселюдно розстріляних у лісі коло Павлівки 11 листопада 1942 року.

В лавині розстрілів колективних і масових, до якої місто начебто звикало і таки звикло, не слід забувати й безліч розстрілів принагідних, випадкових, позапланових, індивідуальних, помилкових, розстрілів з розрахунку, розстрілів-помст, розстрілів-усунень, розстрілів-грабунків. Типологія тих розстрілів, їхні види й підвиди, їхня класифікація, генеалогія, семантика й семіотика — от вам і ще одна грубезна, але ненаписана книга. Місто С. жило всередині розстрілу, він відбувався щодня і щоночі, він міг знищити кожного, він був єдиним паном ситуації, господарем міста.

5

Восени 1943 року, коли біля стін синагоги відбувається Розстріл Двадцяти Сімох, загальний модус людського спів-існування в місті С. доведено до межі небувалої напруженості, абсолютної недовіри й тотальної істерії, а людське життя не коштує навіть паперу, на якому буде виписано довідку про смерть. Новий німецький порядок обернувся стабільно неконтрольованим насильством усіх проти всіх. Замість хоч якихось окупаційних законів безвідмовно діє тільки один — за влучним висловом згаданого хронікера тих часів, «закон взаємного винищування»[33]. Іншими

1 ... 34 35 36 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці Юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці Юстиції"