read-books.club » Сучасна проза » Характерник 📚 - Українською

Читати книгу - "Характерник"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Характерник" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 68
Перейти на сторінку:
об землю то крилом, то шпорами, висікаючи іскри.

Грецька хата ходила ходором. Посли зрозуміли, що їм надходить кінець. Стискаючи в руках мушкети, пищалі й шаблі, Чадуєв, Щоголєв та всі їхні ратні люди чекали погибелі. Але вони, як безстрашні воїни, ще мусили дати останній бій, щоб не померти безславно, як барани. Щоб потім навіть онуки згадували, як воювали їхні діди. Від однієї цієї думки Чадуєву й Щоголєву клубок підкотився до горла й вони розчулено подивилися один на одного. Скільки пройдено, скільки пережито разом! Скільки здобуто перемог! У гарячому пориві посли міцно обнялися на прощання, розцілувалися, а ратні люди й собі злилися в братерських обіймах.

Тхорик, який першим проробив у стелі дірку й припав до неї жадібним оком, не міг зрозуміти, що там відбувається. На Чадуєва й Щоголєва посипалася глина, вони задерли голови й побачили, що згори крізь отвір у стелі на них заглядає сама смерть. І раптом посли згадали, що вони мають захисну царську грамоту, яка повинна їх врятувати від розлючених запорожців. Он же вона лежить у скриньці, згорнута сувоєм, скріплена царською печаткою і власноручним підписом царя Олексія Михайловича! Грамота, яку їм, сотникові Чадуєву й піддячому Щоголєву, доручено прочитати на козацькій раді!

Вони обоє кинулися до скриньки і, стукаючись лобами, вхопили грамоту й піднесли до стелі, показуючи окові, що зазирало в дірку. Тхорик не дуже тямив у царських грамотах, але добре чув, що кричали посли, як чули їх і ті козаки, що стояли під вікнами. Чадуєв і Щоголєв волали, що ось же вона, царська грамота, яку вони повинні зачитати на козацькій раді, а тоді вже нехай низове товариство вирішує, що далі робити. Тут, у цій грамоті, крім усього, є добрі вісті про царське жалування для запорожців, яке вони отримають ближчим часом: гроші, харчові припаси, ломові гармати, ядра, порох, свинець, чайки, п’ятдесят бочок смоли, сукно на жупани, а також литаври й сипоші.

Почувши про таке щедре жалування, козаки трохи охололи, а суддя Білий сказав, що воно так і годиться — вислухати на раді царську грамоту, а тоді вже вирішувати, кому на шибеницю, а кому до сиквестру. Суддю, хоч і знехотя, але підтримали значні військові товариші та діди-райці.

— А якщо царевбивці втечуть ще до ради? — спитали Тхорик, Іваник і Вовкотруб. — Хіба ви не знаєте, що москалі — як в’юни? Уміють із рук вислизати.

Їх заспокоїв осавул Харко Білецький: він виставить таку сторожу, що ніхто не вислизне навіть у каглу. І Харко сам узявся командувати вартою — поставив чатових із мушкетами на причілках, біля вікон, позаду грецької хати з боку Чортомлика, сам же заховався з пищаллю в сінях, до яких таки висадив двері.

Тхорик виліз на покрівлю й сів на комині. Звіддалік він був схожий на бузька з мушкетом, що змостив собі гніздо на грецькій хаті і щомиті готовий битися за це гніздо й за хату.

Нарешті козаки розійшлися по куренях.

Бузьчисі, що сиділа в гнізді на ганебному стовпі, звисока було добре видно грецьку хату, тому вона дуже схвилювалася, побачивши там бузька з мушкетом. Чи не її чоловіка він піджидає, коли той вертатиметься з жабенятами від болота? Сьогодні взагалі був тривожний день, багато в чому незрозумілий бузьчисі. Чому, коли всі побігли до грецької хати, Сірко залишився сам у курені царевича? Потім кошовий пішов до себе, а Симеона привів додому писар Яковина. Тим часом біля грецької хати діялося казна-що. Там навіть стріляли. Бузьчиха хвилювалася за чоловіка. Та, коли на Січі все затихло й поснуло, бузько прилетів і приніс у дзьобі десяток дрібних жабенят. Він сказав, що затримався, бо літав аж на третє болото. Одне жабеня з того болота варте десятьох великих жаб, що водяться на ближніх луках. Бузьчиха одненьке проковтнула відразу, і воно, ще живе, так приємно полоскотало її всередині, що вона відразу знесла велике тепле яйце. Бузьчиха похвалилася яйцем бузькові, він зрадів, пригорнув її до себе крилом і поцілував у щоку. Сказав, що завтра теж полетить на третє болото.

Так вони ще трохи погомоніли, поки не побачили Кирика. Бузьчиха з чоловіком дуже любили цього молодого козака. Він знав їхню мову. Іноді зупинявся під ганебним стовпом і, задерши голову, клакав до них, бузьків, питаючи, як їм ведеться. Вони клакали до нього, що все більш-менш. Кирик, задоволений, ішов далі до Пластунівського куреня або до Сірка. Сьогодні він біля них не пристояв, бо вже була ніч. Чемний хлопець. Та, незважаючи на пізню годину, Кирик пішов до Сірка.

2

Вранці кошовий відрядив до грецької хати суддю Білого, писаря Яковину, курінних Добривечора й Саливона Гапочку, аби вони серйозно побалакали з послами. Годі, мовляв, дратувати козаків лихослів’ям проти царевича, беріться за розум, бо все погано закінчиться.

Ідучи до послів, вони ще здалеку побачили, що на грецькій хаті сидить бузько з мушкетом, а біля вікон, на причілках і далі до Чортомлику стоїть у поготівлі сторожа.

Курінний Добривечір помахав кулаком своєму кальниболотському гайдамаці. Тхорик на знак привітання хотів зняти шапку-бирку, мацнув себе за голову й згадав, що його шапка вчора полетіла невідь-куди разом із кулею.

У сінях суддя Білий перечепився через осавула Харка Білецького, який закуняв після безсонної ночі, підклавши під голову пищаль.

— Стукати треба, — невдоволено буркнув Білецький. — Бо в потемках міг би смальнути, не питаючи хто.

— Як вони там? — поцікавився Білий.

— Хто? — не зрозумів Білецький.

— Посли.

— Посли сумирні. Ратні люди трохи шумлять. Вони вічно голодні та злі.

— А ви що — не давали їм їсти? — спитав Білий.

— А вони що — заробили? — здивувався Білецький.

— Ну, ми ж наче годуємо полонених, — сказав Білий.

— А вони не полонені, — заперечив Білецький. — Вони самі прийшли, щоб убити царевича.

— Це не посли, а душогуби, — докинув Добривечір.

Суддя Білий, пам’ятаючи зауваження Білецького, чемно постукав у двері, але ніхто не обізвався.

Суддя, писар, Добривечір і Гапочка зайшли на ту половину хати, де жили Чадуєв і Щоголєв. На другій половині шуміли голодні ратні люди. Почувши, що хтось прийшов, вони притихли, сподіваючись, що кашовари принесли їжу.

Посли сиділи за столом, як сичі. На столі не було нічого, крім царської грамоти. Суддя Білий налаштований був рішуче.

— Ви прийшли від царя, але без царя в голові, — гнівно промовив він. — Чим ви думали, і ти,

1 ... 34 35 36 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Характерник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Характерник"