read-books.club » Наука, Освіта » Ми — це наш мозок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ми — це наш мозок" автора Дік Свааб. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 102
Перейти на сторінку:
всіх раптом захопив міф, що анорексія починається у тих, хто її бачить. Як колись гомосексуалізм, так і тепер анорексію безпідставно вважають заразною хворобою (див. розділ IV.4). І в першому, і в другому випадках для цього немає жодних доказів. Очевидно, мільйони, витрачені на англійську кампанію з роз’яснення, було викинуто на вітер, адже справді, маючи порушення вживання їжі, можна виглядати як вішак і отримати роботу моделі, але моделі-анорексички не можуть викликати серед людей епідемію порушень уживання їжі. І той факт, що жінка, яка в дев’ятимісячному віці осліпла, у 18 років дістала класичну нервову анорексію, також зовсім не спростовує тезу, що небезпечно дивитися на сухоребрих моделей. Зрештою, всупереч поширеним припущенням, немає підтверджень збільшення кількості випадків анорексії. Відколи принцеса Діана, шведська крон-принцеса Вікторія, Джейн Фонда та багато інших знаменитостей зізналися, що мають таку хворобу, дедалі більше жінок теж наважуються зізнатися у цьому.

Ніхто не буде заперечувати, що анорексія — це небезпечна хвороба. Близько 5 відсотків пацієнтів помирають від неї. 93 відсотки хворих становлять жінки. Очевидно, що ризик захворіти на анорексію значно вищий для мозку, який диференціювався як жіночий (див. розділ IV.1). У Швеції розробили когнітивну терапію, де пацієнтів з анорексією привчають до нових харчових звичок, методу мандометра. Але ця терапія нічого не говорить нам про виникнення хвороби.

Усі симптоми вказують на те, що справа в захворюванні гіпоталамуса. При анорексії є не тільки порушення вживання їжі та втрата ваги, але й падіння рівня сексуальних гормонів, зниження лібідо, обмеження функцій щитовидної залози, посилення активності наднирників і порушення водного балансу та режиму дня і ночі. Коли жінка сильно худне, у неї припиняється менструальний цикл. Такий захисний механізм дає велику еволюційну перевагу. Адже якщо наявного харчування не вистачає навіть самій жінці, вона не повинна завагітніти. Проте у 20 відсотків жінок, що страждають на порушення вживання їжі, менструації припиняються ще до того, як вони починають втрачати вагу. Це вказує на первинний хворобливий процес у гіпоталамусі. Ціла низка симптомів, як то порушення щитовидної залози і функції наднирників, можуть продовжуватися навіть тоді, коли вага знову нормалізувалася. Також надзвичайна зацикленість на калоріях, точному підборі продуктів та інших пов’язаних з їжею аспектах може тривати ще довго навіть тоді, коли вже вдалося досягти нормальної ваги. Наприклад, одна пацієнтка, яка щойно пережила гостру фазу анорексії, почала видавати кулінарні рецепти для жіночого журналу. Тривалі симптоми вказують на те, що в мозку відбувається хворобливий процес, і симптоми анорексії — це не лише втрата ваги. Дивлячись на багатьох пацієнтів з анорексією, думаєш, чи не повернеться до них хвороба, навіть якщо зараз вони знову нормально харчуються.

Останнім аргументом за локалізацію процесу хвороби в гіпоталамусі є спостереження, що всі симптоми нервової анорексії можуть проявитися навіть тоді, коли в гіпоталамусі виникає кіста, невелика пухлина або інший хвороботворний процес. Іноді при розтині пацієнтів з анорексією випадково виявляють такі пошкодження гіпоталамуса. В однієї пацієнтки, що вже давно проходила психіатричне лікування з приводу нервової анорексії, за якийсь час проявилися ще й інші неврологічні симптоми. Її ретельно оглянули і виявили пухлину в гіпоталамусі. Звісно, ці поодинокі спостереження не доводять, що всі пацієнти з нервовою анорексією мають пухлину в гіпоталамусі, але таки показують, що саме первинне захворювання гіпоталамуса викликає всі симптоми анорексії і може повністю прояснити картину цієї хвороби. Одна МРТ нервової анорексії на пізній стадії показала, що мозок зсохся, отже, слід побоюватися широкого спектру поведінкових і когнітивних порушень.

При цьому ми не знаємо, які саме хворобливі процеси мають місце. Але очевидно, що поряд із поширеністю серед жіноцтва ризик захворювання підвищують також генетичні фактори. Сьогодні нам відома ціла низка генів, що беруть участь у цій хворобі. Може скластися враження, нібито потрібна якась стресова подія, якесь потрясіння, що запускає це захворювання. Насправді фактори, що роблять людину сприйнятливою до цього хворобливого процесу, розгорнули свою дію набагато раніше, ще під час розвитку мозку в материнському лоні. Припускають, що пацієнти з анорексією продовжують постійно голодувати, оскільки є залежними від опіатоподібних речовин, які вивільняються в їхньому мозку через брак харчування і активують центр винагороди в стріатумі (рис. 13). Але сам патологічний процес, на який впливають усі ці фактори, все ще залишається великою загадкою. Я схиляюся до теорії, що справа в автоімунному процесі. Адже в крові пацієнтів з анорексією справді виявили антитіла до хімічних посланців, які в гіпоталамусі беруть участь у регулюванні вживання їжі та обміну речовин. Про які саме хворобливі процеси йдеться, можна виявити, тільки дослідивши під мікроскопом мозок померлих пацієнтів з анорексією. Але необхідні для цього розтини наражаються на дуже великий спротив як з боку лікарів, так і (колишніх) пацієнтів. Одна колишня пацієнтка сказала, що вона зовсім не вірить, нібито причиною анорексії може бути захворювання мозку, адже вона одужала. Я не зміг збагнути логіку цього твердження. Бо, на щастя, існує багато хвороб, які минають самі собою. Інша пацієнтка відхилила теорію про мозкове захворювання тому, що при анорексії людина вирішує, «як влаштувати своє життя». Нібито такі рішення не мають жодного стосунку до мозку.

VII. Речовини, що викликають залежність

VII.1 Конопля і психози

Конопля втратила свою невинність.

Людство вживало наркотики завжди і всюди, але кожне су­спільство і кожна група має свої улюблені речовини і нерідко дуже не схвалює вживання інших речовин. У шістдесяті роки я зі здивуванням слухав, як дехто зі склянкою міцної кави в одній руці та цигаркою в іншій гостро критикує «патлатих нероб» за вживання марихуани. Наркотики впливають на наш мозок, використовуючи свою схожість із хімічними трансмітерами, які виробляє наш мозок. Мозкові клітини виробляють цілу низку опіатоподібних і канабісподібних речовин. Нікотин у сигареті діє подібно до речовини-посланця ацетилхоліну, а ХТС, екстазі, впливає на трансмітери серотонін, окситоцин і вазопресин. Крім того, наркотики змінюють наявність чи спосіб дії природних хімічних трансмітерів. Через це після припинення вживання наркотиків мозок уже не може оптимально функціонувати: у людини погане самопочуття, у неї нездоланна тяга знову прийняти стимулятори. Усі наркотики прямим чи непрямим чином впливають на допамінову систему винагороди в мозку, з участю чи без участі опіатної системи (рис. 13). Обидві системи мають суттєве значення для винагороджувального ефекту багатьох нормальних стимулів, у тому числі винагороджувальної дії сексуальної активності. І не випадково короткочасну ейфорію після введення опіатів люди часто описують виразами із сексуального словника, адже вона активує ту саму систему винагороди. Отже, можна розглядати наркотики як сурогати природної винагороди, які використовують наявні від природи механізми мозку.

Доки сягає людська пам’ять, коноплю використовували для розслаблення, а також у медичних та релігійних цілях. Уперше цілющі властивості марихуани описали ще 5000 років тому в Китаї. Її медичне використання в західному світі також не нове. Подейкують, що ще королева Вікторія використовувала канабіс для полегшення менструальних болів. У наші часи з канабісу знову зняли табу, і сьогодні в аптеках за рецептом можна отримати його діючу речовину дельта-9-тетрагідроканабіол (TНС). Зараз вивчають можливість лікування за допомогою TНС таких симптомів, як болі, страхи, порушення сну, нудоту після хіміотерапії у хворих на рак, а також глаукому — останню тому, що TНС знижує очний тиск. Крім того, очікували, що

1 ... 34 35 36 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"