Читати книгу - "Ліс, що ховає секрети , Віталій"

Усі завмерли. Коршун. Той самий, що в татуюванні Вовка. Охоронці взяли відповідальність. Три людини. Без сліду.

— Три людини… — прошепотів Петро Петрович. — Як зараз… тільки четверо.

— І коршун… — додав Громов. — Їхній знак. Символ?

Тітка Галя зблідла.

— Боже… Я думала, це байки. Про тих, хто зникає в Лісі.

— Це не байки, тітко Галю, — тихо сказав Громов. — Це реальність. З минулого.

У зошиті знайшли ще кілька згадок про зникнення, але жодна не була такою чіткою. Люди не поверталися з Лісу, свідки бачили «незрозуміле». Але без імен, без зачіпок.

Два документи — 1801 і 1889 роки — прямо згадували Охоронців Лісу. Крихкі, як старий папір, але важкі, як століття. Вони підтверджували: організація діяла в Заліссі давно. Їхні методи — зникнення. І знаки.

— Київські архіви не помилилися, — сказав Громов, коли вони вийшли. Темрява на вулиці різала очі після затхлого архіву. — Залісся для них особливе.

— Особливе… чи прокляте? — пробурмотів Петро Петрович, дивлячись на темний Ліс.

— Вони діяли тут у 19 столітті, — продовжив Громов. — Але між 1889 роком і сьогоденням… порожнеча. Де вони були? Діяли потай?

— Залісся маленьке, — відповів Петро Петрович. — Тут важко щось приховати надовго. Якщо й були, то тихо.

— Може, активізувалися зараз, — припустив Громов. — Через землю. Або щось у Лісі.

Вони йшли до дільниці, обговорюючи знахідки. Кожен факт — від Степана Петровича, київських архівів, місцевих записів — був частиною зловісної мозаїки. Але як її скласти?

У них було ім’я, прикмети, назва організації, її кривава історія, глушилка, історія з землею. І підтвердження, що Залісся — давня арена їхньої діяльності.

— Вовк… шрам… коршун… Охоронці Лісу… — повторював Громов, ніби закарбовуючи слова. — Це наш початок. Треба знайти його. І змусити говорити.

Але як знайти людину з такими прикметами в селі, де чужинці помітні, але ніхто не говорить? Де Ліс приховує тих, хто ховається? Час спливав. Залишався тиждень і п’ять днів.

Петро Петрович глянув на вивіску дільниці. Маленька будівля, символ порядку. Але порядок порушила давня сила з Лісу й століть.

У кабінеті холодно контрастував із запахом архівного пилу. На столі лежали нотатки — нагадування про справу, що з простого розслідування стала протистоянням із привидом минулого. Реальним і небезпечним.

Наступний крок — знайти Вовка. Але де шукати в Заліссі, де кожен кущ і дерево можуть бути сховком для Охоронців Лісу? Питання висіло в повітрі, важке, як пил століть. Відповіді не було. Поки що.