Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

Вона дістала своє табірне намисто, на якому висіло університетське кільце її батька та різнокольорові намистини за кожний рік у Таборі Напівкровок. Тепер на шкіряному шнурку було ще дещо: червоний кораловий брелок, який Персі подарував їй, коли вони почали зустрічатись. Він приніс його з батькового палацу на дні океану.

— І, — Аннабет продовжила: — це нагадує мені, як довго ми знаємо одне одного. Нам тоді виповнилося дванадцять, Персі. Можеш у це повірити?

— Ні, — визнав він. — То... ти зрозуміла, що я тобі подобаюсь ще тоді?

Вона самовдоволено посміхнулась.

— Спочатку я тебе ненавиділа. Ти мене дратував. Потім я змогла терпіти твою присутність. І тільки за кілька років...

— Гаразд, я зрозумів!

Вона нахилилась і поцілувала його: чудовий поцілунок без сторонніх свідків — ані римлян, ані волаючих сатирів-наглядачів.

— Я сумувала за тобою, Персі.

Персі хотів сказати їй те саме, але цих слів здавалося замало. Поки він перебував на боці римлян, то залишався живим лише завдяки думкам про Аннабет. «Я сумував за тобою!» не зовсім відповідало цьому.

Він пригадав, як увечері Пайпер змусила ейдолонів залишити його свідомість. Персі навіть не здогадувався про присутність духа, поки дівчина не використала свої чари. А коли ейдолон пішов, з його чола наче витягли розпечену спицю. Він і не усвідомлював, який сильний біль відчуває, поки в ньому жив дух. А потім думки прояснились і душа знову зручно оселилась у тілі.

Сидячи тут, з Аннабет, він відчував дещо схоже. Останні кілька місяців нагадували один з його химерних снів. Події у Таборі Юпітера здавались так само туманними й несправжніми, як та бійка із Джейсоном, коли ними обома керували ейдолони.

Однак Персі не шкодував про час, проведений у римському таборі. Завдяки цій пригоді він дізнався про багато речей.

— Аннабет, — невпевнено промовив він, — у Новому Римі напівбоги можуть спокійно прожити все життя.

Її вираз обличчя посерйознішав.

— Рейна пояснила мені. Але, Персі, твоє місце у Таборі Напівкровок. То інше життя...

— Знаю. Але поки я був там, я бачив стількох напівбогів, які живуть без страху: підлітки відвідують коледж, пари одружуються та народжують дітей. У Таборі Напівкровок немає нічого подібного. Я постійно розмірковував про нас із тобою... і, можливо, одного дня, коли ця війна з велетнями скінчиться...

У золотавому світлі важко було сказати напевне, але йому здалось, що Аннабет зашарілась.

— О, — промовила вона.

Персі злякався, що бовкнув чогось зайвого. Може, він налякав її своїми грандіозними планами на майбутнє. Зазвичай плани складала вона. Персі лайнувся про себе.

Хоч він і знав Аннабет стільки років, але часто не міг її зрозуміти. Навіть після кількох місяців їхні стосунки здавались новими й крихкими, наче скляна скульптура. Він до смерті боявся припуститися помилки й зруйнувати все.

— Вибач, — промовив Персі. — Я просто... я мусив про це думати, щоб мати сили рухатись далі. Це обнадіювало мене. Забудь про те, що...

— Ні! Ні, Персі. Боги, це так мило. Просто... можливо, ми спалили цей міст. Якщо ми не владнаємо стосунки з римлянами... що ж, дві сторони напівбогів ніколи не ладнали. Тому боги й тримали нас окремо. Сумніваюся, що для нас колись знайдеться місце там.

Персі не хотів сперечатись, але не міг відпустити надію. Це здавалось важливим — не тільки для нього й Аннабет, але й для інших напівбогів. Належати до двох світів водночас — це мусило бути можливим. Зрештою, такою була сутність життя напівбога — не належати повністю ані до смертного світу, ані до Олімпу, проте намагатися ладнати з обома сторонами своєї природи.

На жаль, думки про це нагадали йому про богів, майбутню війну і про сон з близнюками Ефіальтом та Отом.

— Я бачив кошмар, коли ти мене розбудила.

Він розповів їй свій сон.

Навіть найтривожніші частини розповіді, здавалось, не здивували Аннабет. Вона лише сумно похитала головою, коли він описував ув’язнення Ніко у бронзовому глеку. А коли йшлося про те, що велетні готують химерну виставу, фіналом якої стане знищення Рима, а відкриттям — болісна смерть напівбогів. У її очах промайнув гнівний блиск.

— Ніко — приманка, — пробурмотіла вона. — Слуги Геї якимсь чином його заточили. Але ми не знаємо, де саме вони його утримують.

— Десь у Римі. Під землею. За їхніми словами, Ніко житиме ще декілька днів, але я не розумію, як він може протриматись стільки часу без кисню.

— Ще п’ять днів, якщо вірити словам Немезиди. Календи липня. Принаймні тепер у нас чіткий строк.

— Що таке календи?

Аннабет посміхнулась, наче її, тішило, що вони повернулися до старого звичного стану речей: Персі нічого не розуміє, а вона все пояснює.

— Це просто римська назва першого дня місяця. Звідси пішло слово календар. Але як Ніко протримається стільки? Нам слід поговорити з Хейзел.

— Зараз?

Вона завагалась.

— Ні. Гадаю, це може почекати до ранку. Не хочу сповіщати їй такі новини посеред ночі.

— Велетні згадували про статую, — пригадав Персі. — І щось говорили про талановиту подругу, яка її охороняє. Ким би не була ця подруга, От її дуже боїться. Хто здатний налякати велетня?

Аннабет дивилася на автомагістраль, що звивалася поміж темними пагорбами.

— Персі, ти не бачився з Посейдоном останнім часом? Чи не отримував від нього якісь знаки?

Він похитав головою.

— Ні, відтоді як... Ого, я навіть не пригадаю. Відтоді як завершилася війна з титанами. Я бачив його в Таборі Напівкровок, але це було минулого серпня, — його раптом охопило моторошне відчуття. — А що? Ти бачилась із Афіною?

Дівчина не підвела очей.

— Кілька тижнів тому. Не... не найприємніша наша зустріч. Вона була несхожою на саму себе. Можливо, це греко-римська шизофренія, про яку говорила Немезида. Вона говорила образливі речі. Сказала, що я підвела її.

— Підвела? — Персі не певен був, що добре розчув. Аннабет була бездоганною дитиною-напівбогом. Вона втілювала все, чим мала б володіти донька Афіни. — Яким чином ти?..

— Не знаю, — засмучено промовила вона. — А ще мене теж переслідують кошмари. Вони не такі зрозумілі, як у тебе.

Персі чекав, але Аннабет не мала наміру розповідати детально. Йому хотілося її втішити, сказати, що все буде гаразд, але він розумів, що це не так. Він хотів зробити так, щоб у