Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

ними виглядають, | валки шеваські на них уповають, 20 та розчаровуються у своїй надії, | до них приходять і ніяковіють. 21 Такі й ви тепер для мене: | побачили страшне та й полякались. 22 Чи я колись казав вам: Дайте мені! | З достатків ваших мені подаруйте! 23 З ворожої руки мене врятуйте, | і викупіть мене з рук розбишаків! – 24 Навчіть мене, і я замовкну! | Вкажіть мені, у чому помиливсь я! 25 Чому глумитеся зо слів правди? | І що він варт, отой ваш докір? 26 Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти? | Таж мова розпачливого - на вітер! 27 Навіть на сироту кидаєте ви жереб | і шахруєте вашим другом. 28 Тож, прошу, згляньтесь надо мною; | я вам увічі не скажу неправди! 29. Верніться, нема тут лукавства; | верніться, право моє ще існує! 30 Чи на язиці в мене лукавство? | Чи, може, моє піднебіння не вміє розрізняти лиха?»

7. Сумне людське життя на землі

1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його? 2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати, 3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю. 4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку. 5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм. 6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають. 7 Згадай же, що життя моє - лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя. 8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде. 9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде. 10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає. 11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї. 12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу? 13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу, 14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш. 15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання. 16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої - лише подув! 17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу, 18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі? 19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути? 20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе? 21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»

8. Говорить Білдад

1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «Доки ж таке говоритимеш, | і слова твоїх уст будуть, неначе буревій? 3 Чи то ж Бог перекручує право, | і Всемогутній кривить справедливість? 4 Коли діти твої згрішили проти нього, | то він і видав їх у руки їхніх переступів. 5 Ти ж, якіцо будеш шукати Бога, | як Всемогутнього будеш благати, 6 як будеш чистий, правий, | то він тепер напевне дбатиме про тебе | й обновить тобі домівку правди. 7 І твоє перше щастя буде маленьким, | та сильно забуяє те, що прийде. 8 Спитай лишень у давніх поколінь, | уважай на досвід предків, 9 бо ми, вчорашні, не знаємо нічого, | тінь на землі - дні наші. 10 Вони навчать тебе і тобі скажуть, | візьмуть науку зо свого серця. 11 Хіба росте тростина без мочару? | Чи очерет буяє на безвідді? 12 Ще в повному цвіту він, ще не стятий, | а вже раніш, ніж інша трава, в'яне. 13 Отака доля всіх, що забувають Бога, | надія ж нечестивого пропаща. 14 Його надія - нитка, | а певність - павутиння. 15 Обіпреться об дім свій, та цей не встоїться; | ухопиться за нього, -не вдержиться. 16 Він повний сил на сонці, | його галуззя поза сад сягає; 17 поміж каміння вплітається його коріння | і врізується в саме серце скелі. 18 Та коли вирвуть його з його місця, | воно зрікається його: Я тебе не знаю! 19 Тож так гниє він на дорозі, | коли з землі вже інші виростають. 20 О ні! Безвинного Бог не відштовхує, | ані злочинцеві руки не простягає. 21 Він ще наповнить уста твої сміхом, | уста твої веселим окликом. 22 І ворогів твоїх стид укриє, | і намет нечестивих зникне.»

9. Іов відповідає Білдадові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом? 3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би. 4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим? 5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає. 6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються. 7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди. 8 Він небеса нап'яв, сам