Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

хто зможе? 3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки. 4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили. 5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь! 6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність? 7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені? 8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх. 9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають. 10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться. 11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч. 12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього, 13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий. 14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися, 15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба. 16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос: 17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим? 18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки, 19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять. 20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки. 21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»

5. Еліфаз доручає звернутися до Бога

1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись? 2 Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття. 3 Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку. 4 Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі. 5 Те, що вони пожали - голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно. 6 О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля. 7 Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору. 8 Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом, 9 що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку, 10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду; 11 щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя. 12 Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів. 13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо. 14 Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні. 15 Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху, 16 й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій. 17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки. 18 Бо він поранить і сам він перев'яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять. 19 Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо. 20 У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча. 21 І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде. 22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш. 23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі. 24 Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся. 25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть. 26 Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно. 27 От чого ми дізнались, - це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»

6. Іов відповідає Еліфазові

1 Заговорив Іов і мовив: 2 «О коли б то зважено моє горе, | і на вагу покладено все моє нещастя! 3 Воно б напевно переважило пісок у морі, | тим то й слова мої без тями. 4 Бо стріли Всемогутнього мене прошили, | і їхню отруту мусить моя душа пити; | і страхи Божі спрямувались проти мене. 5 Чи ж скиглить у траві осел дикий? | Чи ж реве віл при яслах повних? 6 Чи ж їсть хтось несмачне, без соли? | Чи ж є смак у яєшній білковині? 7 Чого я не хотів і доторкнутись, | те їжею гидкою стало для мене. 8 Коли б то вже моє прохання збулось, | коли б то Бог здійснив мою надію, 9 коли б то Бог зволив мене розтоптати, | простерти свою руку й убити мене! 10 Я мав би ще якусь утіху, | звеселився б у нещадній муці, | бо я не зрікся постанов Святого! 11 Яка у мене сила, щоб чекати? | Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій? 12 Чи ж моя сила міцна, як камінь? | Чи, може, тіло моє з міді? 13 Чи ж не віднято в мене мою поміч? | Чи ж маю я якийсь рятунок? 14 Нещасний має право на милосердя друга, | навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім. 15 Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, | мов ложе ручаїв бистротекучих, 16 від криги каламутних, | що на них купи снігу. 17 Під час посухи вони зникають, | під спеку швидко висихають. 18 За ними валки змінюють свою дорогу, | заходять у пустиню й гинуть. 19 Темаські каравани за