Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

поблизу них; 15 аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 16 Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 17 Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 18 Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата, 19 аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 20 Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: 21 «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» 22 У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.

2. Сатана насилає на Іова проказу 1-10; відвідини приятелів 11-13

1 І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. 2 Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо.» 3 Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити.» 4 Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. 5 Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі.» 6 І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади.» 7 Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. 8 Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. 9 І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» 10 А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами. 11 Зачувши три приятелі Іовові про все те нещастя, що спіткало його, прийшли, кожен зо свого місця: Еліфаз із Теману, Білдад із Шуаху та Цофар з Наамату. Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. 12 Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу й заходилися кидати порох проти неба понад головами. 13 Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми.

3. Іов гірко скаржиться

1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день. 2 Він почав говорити й мовив: 3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік! 4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним, 5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить. 6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить! 7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає. 8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана. 9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить, 10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила. 11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув? 12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди? 13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій 14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили; 15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом; 16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу. 17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені, 18 там же спокійні в'язні, | не чують крику посіпаки. 19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний. 20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко? 21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів; 22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину! 23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо? 24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги, 25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. 26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»

4. Еліфаз картає Іова

1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова