Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

була сим стривожена, а на її лиці грала широка усмішка, із чого я виснував, що сей мерзений спосіб подавати дівчину нареченому є до такої міри поширеним межи дикунських народів явищем, що вони, оскільки всі ми є рабами Звички, у своїй поганській гріховності навіть насолоджуються сим видовиськом. Незважаючи на се, всередині мене все тремтіло од страху, тим паче, що зваживши на значні мужеські прикмети сих дикунів, які голяка стрибали довкола нас, і пригадавши, що мій капітан був у сьому доволі скромно обдарований (він, попри усі його вихвалки, був, як мині колись довелося нишком побачити, хіба що посередньо озброєний для вправ у Венериних забавах), я не плекав жадної надії на те, що він зможе дати собі раду там, де вони зазнали поразки. Адже якби я був на його місці, то вже, безперечно, не спромігся б одзискати в собі бодай дрібку чоловічої моці, знаючи, що сі томагавки стоять напоготові, аби розчерепити мою голову за первих ознак немічі.

Щойно дикуни вгледіли нас, як ізразу ж подвоїли свій гамір. Люде, що утворювали велике коло, кричали і ляскали в долоні, ватажки дикунів вистрибували і вигопцьовували, і навіть Покахонтас примудрилася якось крутитися на свойму п'єдесталі, так що сі рухи, з огляду на те, як вона там була зв'язана і припнута, свідчили про неабияку гнучкість її членів і готовність до того, що мало би небавом відбутися.

Нас підвели до малого кола і поставили перед вівтарем Венери (од виду якого у мене кров кинулась до обличя), опісля чого дикуни вхопили мойого капітана і одним рухом стягли з нього штани. Із того місця, де я стояв, а так сталося, що я опинився позад нього, видовисько було досить непривабливе, але дикуни, що стояли попереду, раптом усі замовкли. Цісар долонею прикрив очі од вранішнього сонця, аби якомога краще роздивитися, а Покахонтас, попри свої пута (які тримали її так міцно, як і ті, що Вулкан виготував для своєї невірної дружини), ця Покахонтас, кажу я вам, ледві не зламала собі карк, прагнучи се побачити, і та безецна усмішка, яка допіру вигравала на її вустах, тепер геть зникла.

Потому мій капітан повернувся навкруги, аби переконатися, що я на місці, і я нарешті отримав змогу побачити як причину сеї дивовижі, так і наслідки його чарівних дій минулої ночі; і щоб розповісти про них, мині доведеться забути про смак і вийти за межі всілякої пристойности, але промовчати означатиме зрадити Істині й залишити те, що сталося, далі таємницею. Щоб скінчити з сим, скажу, що довгань мого капітана стояв сторчма, і теє, що ранійше могло викликати радше спочутє, аніж подив, тепер було насправді страхітливим знарядєм: його диявольське вариво мало таку силу, що коли тепер його струк стояв готовим до нападу, то він, пнучись догори, мав не менче од одинадцяти цалів у довжину і добрих три цалі в обхваті — справжня зброя Богів! До сього належить додати, що він був вогнисто-червоним, пахтів ароматом кориці та ванілі і, здавалося, був таким само міцним, як і той камінь, на якому лежала його жертва. Могутній гук вирвався у присутнього тут люду; ватаги, що, без сумнівів, свого часу були залицяльниками принцизни, впали навколішки, неначе збиралися знести молитву; цісар аж підскочив на свойму високому сідалі, нажаханий тією долею, що випала його доньці; а щодо самої цієї Покахонтас, то вона враз зомліла.

Мій капітан негайно ж удався до свойого діла, про яке я можу сказати хіба що тілько одне: милосердним, яким же милосердним виявилося Провидіння, що дозволило поганській дівчині лежати непритомною, поки мій капітан робив з нею те, що ніхто не робив досі! А позаяк він робив се, не стримуючи себе, то цісар невдовзі став благати його покласти край сьому спитку, щоб його донька не розпрощалася із житєм. Він оголосив мойого капітана звитяжцем, скасував смертний вирок, що висів над нашими головами, одпустив усіх присутніх і звелів однести Покахонтас додому, де впродовж трьох днів вона висіла поміж смертю і житєм. По тому для нас приготували учту, де Поухатан висловив свій намір оддати свою доньку за мого капітана, оскільки жаден дикун його племені не міг зрівнятися з ним у чоловічій моці. Мій капітан одхилив сю пропозицію, після чого цісар запалав гнівом, і ми знову були б змушені повернутися до нашої хижі, якби мій капітан не запропонував посвятити його у сю таємницю, завдяки якій він зміг так суттєво збільшити себе в розмірах. Се більш ніж вдовольнило цісаря, якому вже давно годилося б забути про такі суєтні речі, і ми, залишившись добрими друзями, вирушили нарешті до Джеймставна, і цілий загін дикунів супроводжував нас на нашому шляху.

Упродовж сеї подорожі, як можна було здогадатися, капітан з бундючним виглядом вихвалявся, не знаючи міри. Він вирік, що я завдячую йому житєм, хоть сей його вчинок зберіг житє нам обом; і він пообіцяв убити мене у якийсь підступний і таємничий спосіб, якщо я коли-небудь розголошу в Джеймставні, як нам вдалося порятуватися. Я навряд чи міг протестувати, позаяк він і справді зберіг мині житє, але се був на смак гіркий овоч, бо ж я мусів підкоритися йому і мовчки, не сміючи скаржитися, терпіти його пихатість, погрози і хвастощі. Одним словом, я мусів удавати, що мене затримав Опеканкануг і мого капітана одного одвели до цісаря. Ба більше, він одважився навіть показати мині записану ним розповідь про те, як його врятувала Покахонтас, котру він мав намір включити до своєї брехливої Історії: у сій версії немає жадної згадки про те, як він у непристойний спосіб розквітчав принцизну, а лише натяк на те, що вона захопилася його чоловічою поставою і гарненьким лицем! Отож я і мусів вдавати, що вірю у сей фарс і побрехеньку, і се зрештою змусило мене, у надії вгамувати моє нечисте сумління, викласти сю правдиву історію у мойому Діяріуші, і я молю Бога, щоб він ніколи не потрапив на розпусні очі мойому капітану!

На цьому і закінчувався «Особистий діяріуш» сера Генрі, хоча там ще був останній запис, датований декількома тижнями пізніше, після його повернення до Джеймстауна і лише за кілька місяців перед тим, як він зголосився вирушити в ту фатальну подорож угору Чесапіком:

Березоль, 1608: Покахонтас, донька цісаря, відновивши нарешті своє здоровля, увесь час вештається зі