Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

його органи не були повністю пошкоджені. Якби йому було завдано цієї травми, коли він вперше переселився, він, ймовірно, вже був би мертвий. Однак, маючи високу життєву силу, він вважав, що з ним все буде гаразд, якщо він одужає протягом певного періоду часу після битви.

Однак зараз було дві проблеми.

.

Перша – він не встиг відновитися.

.

По-друге, Ангел Землі не дав йому часу на відновлення.

. 60 , 200

Бій ще тривав. Незважаючи на те, що Послушник Землі був величезних розмірів, його рухи були незграбними, а його швидкість була однією з найповільніших серед істот 60-го рівня, але один крок дракона еквівалентний десяти крокам людини. Незважаючи на це, він все ще мав базову маневреність близько 200 унцій. Йому знадобиться лише вісім-дев'ять секунд, щоб наздогнати відстань понад десять миль.

У своєму відчаї Брандо міг думати лише про рішення, яке насправді не було рішенням. Він дозволив своєму платиновому бойовому коню заманити іншу сторону, навіть якщо йому довелося бути готовим відмовитися від своєї карти і увійти на кладовище. Він підвів голову і подивився на положення сонця. Він уже був дуже близько до заздалегідь визначеного місця. Хоча здавалося, що він подорожував півдня, це було тому, що в нього було багато часу, а також тому, що він повинен був піклуватися про Амандіну та римлянина. З Екманом він не міг подорожувати так швидко, як міг. Не варто недооцінювати той факт, що вони бігли лише кілька хвилин, і що вони неодноразово змінювали напрямок. Але, незважаючи на це, вони вже пройшли близько п'ятдесяти чи шістдесяти лі на південь у горбистий край. Брандо облився холодним потом, коли згадував про весь процес.

, - 60

Подорож на п'ятдесят або шістдесят лі була еквівалентна відновленню половини сили срібних ельфів, що було еквівалентно досягненню рівня воїна золотого рангу. Двадцяти воїнів золотого рангу було більш ніж достатньо, щоб впоратися з Босом 60-го рівня. Що йому потрібно було зробити зараз, так це затягнути час, наскільки це можливо. Як тільки Налаетар закінчував битву, він мчав на повній швидкості. З їхньою швидкістю їм знадобилося б не менше десяти хвилин, щоб дістатися до цього місця.

Іншими словами, він повинен був протриматися не менше тридцяти хвилин.

,

Брандо витратив кілька секунд, щоб приблизно перевірити свій план. Не знайшовши явних лазівок, він зійшов з коня і поплескав Послушника по довгих металевих щоках Землі. Ця механічна істота немов була створена богами. Він був неймовірно точним і міцним, наче ніколи не втомлювався. Навіть отримавши численні атаки від Послушника Землі, він залишився неушкодженим. Це була найкраща людина, яка здійснила його задумане.

Але якщо він втратить свого бойового коня, то втратить здатність продовжувати бігти. Це все одно, що пити отруту, щоб втамувати спрагу. Це було не те саме, що приймати рішення у грі. Брандо грав своїм життям. Його серце не могло не битися швидко.

Незважаючи на це, він все одно рішуче віддав наказ. Срібло! Іти! Він вигукнув ім'я, яке дав своєму бойовому коню, і вказав на стежку, з якої вони прийшли. Що стосується деталей замовлення, то він міг подумки заповнювати деталі. Платиновий бойовий кінь не був природною істотою, тому він, природно, не боявся Брандо. Він підняв голову і подивився на нього рубіновими очима, щоб підтвердити наказ. Потім він розвернувся і зник у лісі.

.

Брендель натиснув на груди і терпів біль, тихо видихнувши.

Він дістав картку Платиновий бойовий кінь і уважно прислухався до напрямку лісу. Невдовзі з того ж боку долинув гуркіт Послушника Землі, який налякав зграю птахів.

До тих пір, поки людина не впадає в стан божевілля, завжди буде час, коли її руки і ноги стануть холодними.

Г'юджіл був схожий на червоноокого картяра, коли посилав своїх людей на битву у Великому храмі Балогона. Але це було схоже на бездонну яму. Спочатку він начебто пощастив і відправив частину своїх людей атакувати тил ворога. Ситуація змінилася на краще. Ворог втратив дальнє прикриття, і арбалетники Х'юджіла повільно збиралися разом. У такій ситуації Срібні ельфи швидко здалися на передовій, і битва поступово поширилася на кожну вулицю та провулок Великого Храму.

.

Але на цьому хороші новини закінчилися.

.

Срібні ельфи перейшли в контратаку, а потім відступили. Вони втратили товариша, але найбільше Г'юджіла вразило те, що труп Срібного ельфа перетворився на біле світло і полетів у певному напрямку на півдні. Це був напрямок, з яким він був добре знайомий. Це було кладовище Срібного Короля ельфів.

.

Це був перший випадок, коли командир Людини-ящірки запідозрив походження Срібних ельфів. Але через деякий час він виявив, що у нього немає такої можливості.

.

Про велику групу ящерів, яку відправили в тил поля бою, досі не було чути. Натомість у напрямку церемонійної зали підняли прапор. Врешті-решт бойовий дух Ящерів різко впав, і їхній спочатку плавний наступ зупинився. Срібні ельфи скористалися можливістю контратакувати і відвоювали ще одну стіну. Г'юджіл так розлютився, що його вирвало кров'ю, але він нічого не міг вдіяти. Принаймні, він почав атакувати, і перевага в тому, що в ньому було більше людей, почала проявлятися.

.

Але саме тоді, коли він збирався скористатися ситуацією, він обернувся і з подивом виявив, що у нього більше немає резервів. Це почуття було схоже на божевільного гравця, який обертається, щоб схопити свої фішки, але виявляє, що у нього нічого не залишилося. Однак всі фішки, які спочатку належали йому, тепер лежали на гральному столі, але баланс війни потихеньку схилявся в один бік.

Двадцять срібних ельфів все ще стояли непохитно, як велика сталева стіна, і міцно стояли в темно-зеленому припливі.

.

Г'юджил відчув, як його руки й ноги похололи.

Але в порівнянні з іншими срібними ельфами, чий мозок не повністю еволюціонував, Х'юджіл все одно вважався одним з найрозумніших. Він на мить замислився і відразу зрозумів причинно-наслідкові зв'язки всієї ситуації. Тому він негайно покликав свого заступника і наказав: Нехай лейтенанти на передовій просунуться вперед і трохи просунуть фронт вперед.

, - ? .

Бос, ми збираємося почати тотальну атаку? — спитав зеленошкірий депутат з випнутим ротом і мавпячими щоками.

.

Ні. Гевджіл похитав головою: Ми готуємося до відступу, тільки ми.

Але наші брати

Не переживайте за них, у нас зараз немає часу піклуватися про них. Г'юджіл безпорадно похитав головою. Він тримав сяюче намисто трьома тонкими пальцями і відповів: Поки у нас є це, ми можемо знову увійти