Читати книгу - "Ти чуєш, Марго?.."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти був тоді в окулярах... — захриплим голосом проказала Марго.
— А одного разу йому стало зле... Він кричав, плакав, махав руками і не міг заспокоїтися... Дружина втекла... Вона не любила ці сцени... Я лишився з малим і не знав, що робити. А ти підійшла, взяла його за ручку і стала перебирати його зціплені пальчики, гладити їх, гладити ручки, ніжки і говорити: «Сорокаворона діткам кашку варила...». Він заспокоївся і засміявся...
Марго важко зітхнула.
— А наступного ранку в басейні я побачив, що ти вагітна... І не міг відвести від тебе очей... Ти була просто прекрасна... Я навіть не знав твого імені...
Вони якийсь час помовчали.
— Моє життя змінилося. Через рік я приїхав в Україну... Мені мама казала: там усі красуні. Поїдь — заспокоїшся. Поїхав просто подивитися на батьківщину... Не заспокоївся... Почав тебе шукати. Було обмаль часу — не знайшов. Повернувся до Відня. Справи просувалися успішно. Та вони мене не тішили. Ми з дружиною стали чужими... Ми й завжди були чужими, тільки я цього не розумів. Я намагався проводити весь вільний час із малим. Навчився від мами дитячих забавлянок... І мавпував тебе... Ще через рік я знову приїхав в Україну. І знайшов тебе. В один і той самий час ти виходила на вулицю з візочком і гнала по магазинах... Я — за тобою. Я вже знав, що ти маєш трьох дітей, що ти любиш оливки, що ти завжди зупиняєшся біля красивих троянд, що ти мало спиш, багато переш, любиш чистоту, любиш зайти в ювелірний магазин і уважно роздивлятися прилавки, що ти дуже втомлюєшся і любиш помріяти...
— Господи... — зітхнула Марго.
— Я повернувся до Відня якийсь умиротворений. Ти вже була зі мною... А коли не стало малого, я вирішив їхати до Києва назавжди... Знайшов Гриця і влаштувався на роботу...
— Отже, шеф був у курсі?
— Так. До речі, завдяки йому я й знайшов тебе!
— Ну й жуки! — сердито і водночав жартома сказала Марго.
— От і все.
Надворі сюрчали коники. Панувала глупа ніч. Марго довго не могла заснути. Тепер для неї світ перевернувся. Вона зрозуміла, як усе серйозно.
* * *
Уранці Марго прокинулася першою. Вона сіла на ліжку і роздивлялася Андибера. Він спав на животі, обхопивши подушку руками. Крізь простирадло проступали обриси його тіла. Вона думала, що їй робити. Була не готова перевернути життя і водночас розуміла, що вже не зможе жити по-старому. Це її нервувало і хвилювало.
Пішла скупатися в гірському потоці, помилувалася краєвидом і повернулася до мотелю цілком заспокоєною. Вирішила не поспішати. Чомусь видавалося життєво важливим відвідати старий монастир в Обертениці.
Колеги зустрілися за сніданком. Настрій був у всіх приблизно однаковий: спокійні, врівноважені і налаштовані їхати в Обертеницю.
Наближаючись до Обертениці, вони відчули внутрішні зміни, подібні до вчорашніх. Але вже не опиралися їм.
Об’їхавши навколо гори, віднайшли дорогу до монастиря. Колючі чагарники агресивно хапали машину, і вони їхали неначе у вузькому тунелі. Дорога то підіймалася вгору, то опускалася донизу, то пролягала рівно, то звивалася вужем. Нарешті дісталися до якогось роздоріжжя і вирішили зупинитися. Вийшли з машини і, прорубавши в чагарях віконце, поглянули на Обертеницю. Затрачений час і витрачений бензин не відповідали висоті, на якій вони перебували. Тобто було зрозуміло, що вони подолали дуже малий шлях. Село мало цікаву форму: воно немовби обвивало гору геометрично рівними колами, прорізаними на бездоганно рівні сектори. Ліворуч виднілася церква дивної архітектури: неначе перероблена з мечеті. Праворуч височіла башта з великим годинником.
— Котра година? — майже одночасно вигукнули мандрівники.
— Тут часу немає, — мовила Свєтка, і ніхто їй не заперечив.
Їсти не хотілося. Сіли в машину і попрямували дорогою, що підіймалася вгору.
Знову безкінечний тунель у колючому чагарнику. Трясло страшенно. Розмова не клеїлася. Кожен був серйозний і занурений у себе.
Їхали довго. Дуже довго. Нарешті побачили вдалині ще одне роздоріжжя. Зупинилися і по вирубаному чагарнику зрозуміли, що повернулися на попереднє місце.
Проте, це нікого не приголомшило. Вийшли з машини. Хто — «в кущики», хто закурив. Марго поглянула у вирубане в чагарнику «віконище»:
— Церква була ліворуч?
— Ага!
— А тепер праворуч. А ліворуч з’явилася пожежна вежа.
— Може, це інше роздоріжжя?
— Я думаю, це село обертається, — спокійно сказала Марго. — Того й Обертеницею називається.
Знову ж таки ніхто не здивувався.
Ясно було, що зараз поїдуть тією дорогою, що веде вниз. Однак, здається, вже ніхто не сумнівався, що вона теж нікуди не веде.
Покружлявши машиною ще кілька годин, опинилися біля підніжжя гори.
Звечоріло. Втомлені і мовчазні мандрівники рушили в сусіднє село в той самий мотель.
На вечері, так само пишній, як учора, до них підійшов кривоногий Ахмет і спитав:
— Провідник треба?
— Треба, — поспішив відповісти Андибер.
— Зустрічаємося завтра о п’ятій, — сказав Ахмет, випив кухоль пива і зник.
* * *
Настало завтра. Гостро-прохолодний ранок. Ахмет уже стояв у бурках, шапці з вовчого хутра і вивернутому назовні кожусі.
До Обертениці їхали машиною. Перед селом спинилися. Загнали машину в лісок і попрямували далі пішки.
Ахмет вивів їх на вулицю, що, очевидно, становила зовнішнє коло у плані Обертениці, і повів їх вулицею у напрямку проти годинникової стрілки. Охопило дивне відчуття наче вони тупцюють на місці, а назустріч їм напливають будинки. Вірніше, рухалися лише огорожі, великі кам’яні огорожі, за якими не було видно будинків. Але Марго собі добре уявляла, що було за огорожами: дворик з вимурованим долом, з водограєм і гарним квітничком, кам’яниці з балкончиками, також обсадженими квітками, і тихі акуратні господині в довгих «рябих» ситцевих спідницях, білосніжних сорочках і фартушках з нагрудниками. Фартушки були різні і видавали характер господині: картаті «шотландки», з яскравими рожами, в дрібний чи великий горошок, у маленькі квіточки, однотонні...
Попереду вималювалася висока будова. Вони все наближалися і наближалася до неї, і нарешті Марго роздивилася, що то годинникова башта, викладена з грубого неотесаного каменю. Марго добре знала, що там усередині. Вона колись зробила щось на кшталт сучасного етнографічного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти чуєш, Марго?..», після закриття браузера.