Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

у шафі, а туалетне приладдя — на поличці у ванній. Невдовзі він знайшов і сумочку та зрозумів, що недаремно довіряв Солітер. Сумочка лежала під ліжком, і Бонд здогадався, що дівчина заштовхнула її туди ногою, коли побачила націлені на себе пістолети. Він висипав вміст сумочки на ліжко й обмацав підкладку. Тоді узяв ножичок і обережно підпоров її. Витягнув п’ять тисяч доларів і поклав собі в гаманець. У нього гроші будуть у безпеці. Якщо «Біґ» таки вбив Солітер, то ці гроші витратить на помсту. Бонд акуратно розправив підпороту підкладку, склав усе назад і знову підіпхнув сумочку під ліжко.

Повернувся в кабінет.

…Коли поліція завершила рутинні процедури, була вже восьма вечора. Бонд із Лейтером випили нерозбавленого віскі й перейшли до їдальні, щоб повечеряти. Нечисленні гості закладу закінчували трапезувати. На Бонда з Лейтером усі дивилися з цікавістю та неприхованим страхом. Що робили ці небезпечні на вигляд молодики в такому тихому закладі, як їхній? І де жінка, котра прибула з ними? І чия саме вона дружина? Бідна місіс Стівесант, яка заклопотано бігала туди-сюди, була неабияк стривожена. Невже вони не знали, що вечерю тут подають о сьомій? Працівники кухні вже збираються додому. Так недисциплінованим і треба, якщо їжа зовсім холодна: хай поважають інших. Місіс Стівесант казала, що це — високопосадовці з Вашингтона. Але хто вони насправді?

Урешті-решт усі одностайно вирішили, що ці двоє створюють тут лише незручності та псують добропорядну репутацію «Еверґлейдс».

Бонду з Лейтером відвели найнезручніший столик біля кухні. Вечеря, яку їм подали, була мішаниною найгірших англійських та спотворених французьких страв. А подали їм томатний сік, варену рибу під білим соусом, шматок холодної індички з краплею журавлиного соусу і трикутничок твердої лимонної помадки із завитком чогось, схожого на застиглий крем. Вони похмуро жували усе це, а їдальня поступово порожніла: літні пари розходились, і світло на столиках гасло одне за одним. Невеликі чаші для споліскування пальців, подані після їжі, в яких плавали пелюстки гібіскуса, мали б примирити людей із вечерею.

Упродовж вечері Бонд не зронив ані слова, і коли вони скінчили, Лейтер зробив спробу якось підбадьоритися.

— Ходімо вип’ємо, — запропонував він. — Гидотний кінець препаскудного дня. Чи волієте пограти в бінго з «олдстерами»? Кажуть, сьогодні увечері організовують турнір із бінго в «кімнаті розваг».

Бонд знизав плечима, і вони повернулися до себе у вітальню та якийсь час похмуро сиділи там, п’ючи й витріщаючись на пісок, сліпучо-білий у світлі місяця, та безкрає темне море за вікном.

Коли Бонд випив достатньо, щоби втопити у віскі сумні думки, він сказав Лейтерові «на добраніч» та пішов у кімнату Солітер, що тепер була його спальнею.

Тут заліз під простирадла, що ще зберігали тепло її тіла, і перед тим, як поринути у глибокий сон, прийняв рішення. Щойно розвидниться, він піде до «Роббера» і витрясе з нього всю правду. Раніше Бонд був надто заклопотаний власними думками, щоб обговорити це з Лейтером, але тепер не сумнівався, що «Роббер» доклав руку до викрадення Солітер. Згадав його холодні очиці та бліді тонкі губи. Подумав про кістляву шию, що виступала з брудної тільняшки, мов голівка черепахи. М’язи рук Бонда під простирадлом мимоволі напружились.

І коли рішення було прийняте, він урешті міцно заснув.

Проспав Бонд до восьмої. Глянувши на годинник, тихо вилаявся. Швидко прийняв душ, підставивши тіло під струмені води, аж поки не почали пекти широко розплющені очі. Обмотавши рушник навколо стегон, пройшов у кімнату Лейтера.

Жалюзі в ній усе ще були спущені, однак світла вистачало, аби побачити, що на жодному з ліжок ніхто не спав.

Бонд посміхнувся, вирішивши, що Лейтер, набравшись віскі по саму зав’язку, заночував у вітальні на кушетці. Пройшов туди. Вітальня була порожня. Пляшка з алкоголем, наполовину повна, все ще стояла на столі. Поруч у попільничці громадилася гора недопалків.

Підійшовши до вікна, Бонд підняв жалюзі. До того, як повернутись у кімнату, встиг зауважити, що ранок — чудовий, погожий.

І ще побачив конверт. Той лежав на кріслі перед дверима, крізь які Бонд щойно пройшов. Він підняв конверт, у котрому була записка, недбало нашкрябана олівцем.

«У голову лізуть дурні думки — то й спати не хочеться. Зараз п’ята ранку. Маю намір навідатися на фабрику живої наживки — я й сам рання пташка. Дивно, що той меткий стрілець розсиджувався там у той час, коли викрадали Солітер. Він, схоже, був у курсі, що ми в місті, й готовий діяти у випадку, якби щось пішло не так. Якщо до десятої мене не буде, телефонуйте в поліцію: Тампа, 88. Лейтер».

Бонд чекати не став. Поголився, одягнувся і замовив каву з булочками й таксі. За десять хвилин отримав усе сповна — і навіть устиг обпектися кавою. Він саме полишав котедж, коли у вітальні задзвонив телефон. Бонд миттю повернувся.

— Містере Бріс? Телефонують із госпіталю «Маунт Парк», — почув голос у слухавці. — Це лікар Робертс із палати невідкладної допомоги. У нас тут містер Лейтер, який запитував про вас. Ви можете приїхати просто зараз?

— Боже милосердний! — зі страхом вигукнув Бонд. — Що з ним? Щось дуже погане?

— Нічого страшного, — заспокоїв голос, — автомобільна аварія. Водій збив його і втік із місця пригоди. Невеличкий струс мозку. То ви можете приїхати? Він питав про вас.

— Звісно! — з полегшенням зітхнув Бонд. — Уже виїжджаю!

«Що, в біса, могло статися», — гадав, поквапно прямуючи галявиною. Лейтера, певно, збили і залишили лежати на узбіччі. Але загалом Бонд був навіть радий, що лише цим і обійшлося.

Коли вони виїхали на дамбу, що вела до Острова Скарбів, назустріч їм із виттям промчала машина швидкої допомоги.

Знову щось трапилося, подумав Бонд. Тут щомиті якісь проблеми.

У Сент-Пітерсберзі проминули Сентрал-авеню і звернули направо — туди, де вони з Лейтером були напередодні. Підозри Бонда підтвердилися — госпіталь був лише за кілька кварталів од «Уроборос інкорпорейтед».

Бонд розрахувався з таксистом і прожогом злетів сходами солідної будівлі нагору. В просторому холі підбіг до віконечка реєстратури. Гарненька медсестра сиділа, переглядаючи оголошення в «Сент-Пітерсберг таймс».

— А лікар Робертс...? — почав, було, він.

— Лікар Хто? — перепитала дівчина, схвально дивлячись на нього.

— Лікар Робертс, палата невідкладної допомоги, — нетерпляче пояснив Бонд. — Пацієнта звати Лейтер. Фелікс Лейтер. Доправлений сьогодні вранці.

— У нас нема лікаря з прізвищем Робертс, — відповіла дівчина. Вона пробігла очима прізвища пацієнтів. — І нема пацієнта на прізвище Лейтер. Зачекайте-но хвильку — я зателефоную в палату. То як, кажете, вас звати?

— Бріс, — відрекомендувався Бонд. — Джон Бріс.

І хоча