read-books.club » Публіцистика » Морбакка, Сельма Лагерлеф 📚 - Українською

Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

20
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Морбакка" автора Сельма Лагерлеф. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 49
Перейти на сторінку:
коли світло потоками влилося у високі вікна, а самі вони попростували чистими широкими проходами, обоє відчули, що добре попрацювали й потішилися цьому.

Сад

Мамзель Лувіса Лаґерльоф любила й захоплювалася своїм братом — ​як же інакше! — ​однак не могла збагнути, навіщо йому стільки змін і нововведень. Вона вважала, що Морбакка цілком могла б залишатися такою, як була за життя батьків.

Найбільше була проти того, щоб він насаджував навколо головного будинку сад.

Її засмутило, коли він надумав поглибити русло Емтан, і зраділа, коли з того нічого не вийшло. То ж так гарно, коли річка виходить з берегів, а залиті луги виблискують озерцями.

Ледь не плакала, коли її брат позбувся квітучих пасовиськ. На одному лузі біло від стокроток, на другому — ​фіолетово від лугових фіалок, на третьому — ​жовто від жовтецю.

Ціле нещастя, що коровам заборонили пастися в лісі. Усім же відомо, які густі вершки і жовте масло отримують з молока корів, які на вільній паші в лісі, не те що в лузі.

При її батькові й, напевно, за сотні років до нього молодий підлісок вирубували й залишали, а потім, коли все просихало, спалювали. Перший рік на згарищі сіяли жито, згодом земля там заростала суничниками й малиною.

Звісно, мамзель Лувіса не схвалювала, що брат перестав випалювати молоду лісову поросль.

— Ось згадаєш мої слова! — ​сказала вона йому. — ​Скоро ягід в лісі не буде. Де їм рости, якщо ліс не випалюють? А якщо всі братимуть з нас приклад? Ми не зможемо сидіти літніми вечорами й милуватися гарними загравами в навколишніх лісах.

Ідея з новою стайнею їй теж не сподобалася. Вона не надто на цьому розуміється, сказала мамзель Лувіса, але вона десь чула, що в цегляній стайні худобі ніколи не буде добре. А ще вона дуже боялася, що брат прогорить на тій будові.

Та коли лейтенант закінчив будівництво стайні, зніс стару й заговорив про сад, Лувіса й зовсім розізлилася.

— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш! Великий сад вимагає великого догляду, тож доведеться тобі наймати садівника. Особисто я вважаю: якщо сад не обрізаний і не доглянутий, то ліпше його й не садити.

Лейтенант пропускав зауваги сестри повз вуха. Коли прийшла осінь, він насамперед зняв усі білі парканці, що стояли ще з часів пароха Веннервіка — ​і ті, що обгороджували розарій, і ті, що стояли навколо подвір’я і задвір’я садиби.

— От тепер не буде більше тут затишку, — ​сказала мамзель Лувіса. — ​А як безпечно всі почувалися за тими білими штахетинами! А як веселилися й стрибали від радості діти, біжучи відчиняти хвіртки гостям!

— Зате мало радості було тим, хто вічно мусив ті хвіртки лагодити, — ​заперечив лейтенант Лаґерльоф.

Забравши парканці, він розорав і старий город, і маленький розарій, і старий витоптаний двір, і місце під колишньою стайнею, і загін для телят — ​щоб земля відпочила до весни, коли почнуть висаджувати саджанці.

— Ти справді хочеш перенести город? — ​запитала мамзель Лувіса. — ​Я, щоправда, не надто в цьому розуміюся, але люди кажуть, що яблуні родять, доки ростуть в городі, а на моріжку не буде врожаїв.

— Люба маленька Лувісо, я думав, що ти зрадієш садові.

— Зрадію? Зрадію, що ти зруйнуєш усе старе? Скоро Морбакку буде не впізнати!

Лейтенант подумав, що цього разу сестра аж занадто дражлива, й дуже здивувався, бо Лувіса завжди любила квіти й доглядала за кімнатними рослинами. Але йому не хотілося кривдити її недобрим словом, бо ж вона недавно скасувала заручини й ще не отямилася від горя. Лувіса цілими днями тинялася туди й сюди своєю кімнаткою біля кухні, її нервові кроки долинали до вітальні, де він читав. Звісно, така дражливість від великого внутрішнього хвилювання. Може, воно й краще, що вона зацікавилась чимось іще, менше сушитиме голову прикрими думками. Ліпше хай сердиться через його наміри посадити сад, ніж гризеться, чи не поквапилася розірвати заручини й чи байдужість нареченого не зумовлена тим, що вона вплела брусничник у вінок Кайси Нільсдоттер.

У долині озера Фрюкен жив тоді старий садівник, який свого часу насадив сади в багатьох великих маєтках. На схилі віку він уже не працював на інших, але мав славу справжнього оракула в питаннях садівництва. З питаннями про закладку садів усі неодмінно зверталися до нього по допомогу.

Лейтенант запросив старого в Морбакку. Навесні, коли зійшов сніг, садівник приїхав на хутір зі своїми планами й кресленнями. Йому в поміч надали багато робітників. Уже привезли з товариства садівників у Ґьотеборзі купу кущів і дерев. Можна було братися до справи.

Ділянку заздалегідь розрівняли. Садівник з лейтенантом увесь день забивали в землю кілочки для розмітки піщаних доріжок і зелених моріжків.

Старий пояснив лейтенантові, що тепер не заведено дотримуватися французького стилю, стежки повинні в’юнитися садом, а рабатки й моріжки повинні мати довільні заокруглені, приємні для ока форми. Новий метод закладки саду в Морбацці він називав англійським стилем, хоча лейтенант підозрював, що той стиль навряд чи був запозичений з-за кордону, а радше вигаданий самим стариганом.

Посеред двору заклали великий круглий моріжок, з одного боку посадили пишний, овальний, мов яйце, кущ, з другого — ​кущ у формі рогу достатку. У центрі — ​плакучий ясен, ближче до ґанку — ​квітник у вигляді зірки, а навколо, немов сторожа — ​чотири кущі французьких троянд, кожний на окремій круглій латочці.

На піщаній ділянці під вікнами кухні розмітили великий трикутник, який засадили трояндами з колишнього розарію. Бо ж троянд ніколи не буває забагато. Уздовж фасаду головного будинку облаштували живопліт з низькорослих троянд, а почесні місця — ​під вікном спальні й під вікном вітальні — ​зайняли два кущі білої шипшини.

Закладка саду так тішила лейтенанта, що він увесь день ні на крок не відходив від садівника. Пані Лаґерльоф теж надовго полишала свій швейний столик, щоб подивитися на їхню роботу. Зате мамзель Лувіса весь час сиділа у своїй кімнаті. Радісна весняна метушня лише погіршувала її настрій. Їй був любішим старий витоптаний двір з єдиним кущем білої американської жимолості біля льоху, де тримали картоплю. Кому потрібні ті нововведення?

Звісно, вона розуміла, що її думка нічого не змінить, але ж колись у Морбацці жили, як жилося. Нові порядки лише тягнули за собою великі клопоти й видатки.

Однак роботи продовжувалися попри її спротив. Біля конюшні садівник висадив живопліт з бузку, уздовж флігеля — ​зі спіреї, а з західного й східного боку житлового будинку — ​знову з бузку. Потім

1 ... 33 34 35 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морбакка, Сельма Лагерлеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морбакка, Сельма Лагерлеф"