Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

браку води в сухі пори року і її надлишку під час сезону паводків. Імператорський канал, що його добудувала династія Мін, як я вже зазначав, повністю перевершував усі інші тогочасні споруди. А втім, він теж показував вразливість державного керівництва перед тими самими приборканими водоймами: кілька років посухи та потопів наприкінці XVIII й на початку ХІХ століття призвели до того, що комплексна система контролю води, завдяки якій канал працював, була знищена. Упродовж історії Імператорський канал описували як метафору династій і лідерства, стверджуючи, що він «випробовував життєздатність обох»[180]. Через паводки доходи від податків упали, а продуктивність сільського господарства зменшилася, тому династії бракувало економічної сили, щоб зремонтувати майже 1800-кілометровий канал, що поєднував північ і південь. Тому, певна річ, династія Цін ослабла саме в ті десятиліття, коли Англія неслася першим етапом промислової революції, коли в англійській мережі річок і каналів увесь рік аж роїлося човнів, повністю завантажених усім — від заліза до бавовняної тканини.  Індію віддали в жертву?

Індія була радше континентом, ніж країною, і за розмірами перебільшувала Англію у 25 разів. На початку XVIII століття це був найбільший у світі експортер бавовняної тканини й продавав її і в Європу. Раніше індуїстську Індію завоювали мусульмани, прийшовши з північного заходу та з Афганістану. У 1536 році регіон став формально частиною Імперії Великих Моголів. Завойовники перевершували індійців на полі бою, вони були, зокрема, відомі застосуванням слонів як таких собі танків, тож старими індуїстськими князівствами тепер керували іноземці. Точилося чимало дискусій про жорстокість завоювання, але вчені переважно погоджуються, що індійський субконтинент за правління моголів став об’єднанішою країною під одною владою, аніж будь-коли в історії[181].

  Текстильна промисловість без промисловості

Розвинута текстильна промисловість в Індії ґрунтувалася на традиційних технологіях. Найважливішою інновацією стала поява мобільного ткацького верстата, завдяки якому індивідуальні ремісники могли подорожувати та працювати там, де була потреба. У промисловості працювало чимало людей: вони виробляли надлишок текстилю, який відтак експортували в інші азійські країни. Однак, на відміну від Китаю, промисловість не працювала від машин[182].

Достоту, як китайцям, індійцям упродовж тисячі років була відома технологія водяного колеса, але вони теж не мали доступу до малих річок без намулу, які могли б завиграшки обертати наливні колеса. Як і в Китаї, рівень води в річках залежав від танення криги в Гімалаях і від мусонів, що виливали на країну силу-силенну опадів лише за кілька місяців, коли більшість року не дощило взагалі. Крім того, коли річки мали найбільше потенційної енергії, у них було багато каміння та намулу, що, вочевидь, постійно загрожувало водяним колесам. У кращому разі індійці могли користуватися річками на півдні, що залежали винятково від опадів, однак лише в певні сезони. На рівнинах на півночі річки Ганг, Інд і Джамна текли вкрай пласкою місцевістю, де їх годі було використовувати для таких цілей. У них до того ж істотно змінювався рівень води, річки несли багато намулу, й було складно облаштувати потрібну висоту для роботи наливних коліс або знайти достатньо стабільні райони для підливних коліс.

Усі, хто наприкінці XVIII століття подорожував Бенгалією, нині розташованою на території сучасних Індії та Банґладешу, помічав одну іншу рису, що впливала на розташування фабрик 200 років тому. Річ у тім, що 80 відсотків Банґладешу становлять рівнини, що легко затоплюються, адже протікають нижче ніж десять метрів за рівень моря. Тому часто 40 відсотків країни стоять під водою, а зазвичай після мусонів і збільшення рівня води в Брахмапутрі та Гангу водою затоплює 20 відсотків території. За таких умов, звісно, годі розбудувати текстильну промисловість, яка ґрунтувалася б на водяних колесах, адже це потребувало стабільності та передбачуваності. Британці за часів Ост-Індійської компанії — яка прагнула, вочевидь, заробити якомога більше грошей і якій була відома технологія, що її застосовували на батьківщині, — не розвинули тут таку промисловість саме тому, що це було неможливо.

  Британський колоніалізм і водойми

Популярна думка, яка лягла в основу індійської та марксистської критики британського колоніалізму, полягає в тому, що індійці не індустріалізувалися, бо британські інтереси придушували індійську промисловість, уникаючи конкуренції, і ця думка не зовсім коректна. Зображання британських капіталістів як злодіїв історії, певна річ, вдало апелює до моралі. Цей образ має таку риторичну силу, що вплинув на загальний погляд на брак індустріалізації в неєвропейському світі. І він має емпіричні докази — вплив британських текстильних баронів та капіталістичних інтересів на зовнішню та митну політику Лондона добре задокументований, і він, вочевидь, вставляв палиці в колеса індійському експорту текстильних товарів. Однак, наголошуючи лише на цьому чиннику, ми ігноруватимемо головну проблему — індійська текстильна промисловість мала іманентну структуральну слабкість і конкурентний недолік, коли йшлося про модернізацію та ефективність виробництва. За будь-якої політики цього не позбутися.

Тож Індія не механізувала промисловість не тому, що британці нав’язали їй вільну торгівлю, витіснивши більшість індійської текстильної промисловості до 1820 року. Тут просто не могли поставити наливні колеса. Деякі індійські та європейські історики, навпаки, стверджували, що проблема полягає в індійській релігії та традиціоналізмі — що вони не схиляли індійців до науки й стояли на заваді технологічної інновації, інструментального ставлення до природи, підприємництва тощо[183]. Такі ідеї та умови справді вплинули на індійських підприємців у XVIII столітті, однак пояснювальна сила цієї теорії обмежена. Щойно британці привезли в Індію парові двигуни й почали їх застосовувати, виявилося, що Індія та індійські підприємці ще від 1860-х почали відвойовувати центральну позицію у світовому виробництві текстилю. Це сталося саме тоді, коли контроль Британської імперії над Індією був найсильніший, але цього разу змінилися передумови — текстильна промисловість тепер не залежала від річок, а річкові рівнини, на яких не могли поставити водяні колеса, більше не були конкурентним недоліком.

Індія виробляла найякісніші залізні вироби, як, наприклад, відомі залізні статуї IV століття, які й досі можна побачити в Делі, і статуї XII століття неподалік Дхару. Через величезні розміри цих колон і їхню неймовірну здатність витримувати корозію сучасні металурги неабияк зацікавилися індійськими методами виробництва й оброблення заліза[184]. Є низка досліджень про різні плавильні печі в Індії від XVII до XIX століття[185]; у цих працях документують досягнення індійців у металургії і водночас демонструють, що залізо топили нижчі касти, а міхи роздували, взагалі не застосовуючи водяних коліс. Індійці виготовляли міхи із зеленого бамбука, а роздував їх чоловік, почергово стаючи ногою. З такою металургією індійці не могли розвинути сучасну механізовану текстильну промисловість із потрібною точністю виробництва, тож не мали шансів у конкуренції з британцями та їхньою залізною продукцією. Погана якість заліза індійців також зумовила те, що британці так легко могли перемогти Імперію моголів на полі бою. Збройна технологія індійців була примітивна та неточна проти арсеналу британців.

  Транспорт і мусони

Транспорт становив постійну проблему в Індії. Упродовж кількох місяців щороку до багатьох місць було годі дістатися, адже суша стояла під водою. Мусони брали в заручники більшість